Дивовижний світ "наївного мистецтва" Марії Примаченко: невідоме про всесвітньовідому українську художницю — у проєкті "Код ідентичності"

Вона малювала дивовижних звірів, яких ніколи не бачила, і жанрові картини, де фіксувала час, людей, події і своє ставлення до них. Кожну свою роботу вона підписувала. І ці підписи — окрема частина творчості, заглиблення і переосмислення. Чи думала колись художниця з маленького українського села, як цінуватимуть її роботи, що ними захоплюватиметься Пікассо і що одну з них продадуть за півмільйона доларів з аукціону для потреб українського війська. 

Новий випуск програми "Код ідентичності" присвячений видатній українській художниці в жанрі "наївного мистецтва" Марії Примаченко. Разом з ведучою Світланою Леонтьєвою цікаві факти біографії авторки понад 800 картин обговорюють:

• Анастасія Примаченко — правнучка художниці, засновниця і директорка фонду Maria Prymachenko Family Foundation;
• Людмила Строкова — генеральний директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва;
• Едуард Димшиц — мистецтвознавець та колекціонер. 

Матріархат у сім'ї Примаченків

Марія Примаченко народилася 30 грудня 1908 року в селі Болотня на Київщині, і прожила тут все життя. Того часу це була Київська губернія Російської імперії. Матір'ю художниці була визнана майстриня-вишивальниця Параска Василівна, а батьком — тесляр Оксентій Григорович. 

Онука майстрині Анастасія часто чує від інших, що дуже схожа на Марію Примаченко.

"Чую з самого дитинства від свого дідуся — від сина Марії Федора. Коли була маленькою, він завжди на мене так дивився, завмирав і казав: "Ти не уявляєш, наскільки ти схожа на свою прабабусю". А я злилася, тому що пам'ятаю фотографії, де вона стара бабуся. Але роки йдуть, і зараз я бачу. Особливо там, де Марія молода з косами. Роки мене змінюють, я й справді схожа. У мене таке враження, що я з нею і живу, тому що душа Марії у моїй родині залишилася. Марія нас веде по цьому життю, вона закорінена у сімейні традиції. Вона започаткувала мистецьку династію. Мені здається, я веду якийсь внутрішній діалог з нею, вона мені допомагає. Наша родина живе за її традиціями та правилами", — розповіла Анастасія Примаченко.

Мистецтвознавець Едуард Димшиц зазначив, що схоже, ніби в родині Примаченків панував матріархат. На його думку, цей дух породив сильний характер мисткині. Зберігається і передається він і донині.

Грабіжники вкрали понад 200 картин

У 2006 році в будинку, де мешкають нащадки покійної художниці, сталося велике пограбування. Кілька грабіжників вкрали близько 200 картин Марії Примаченко, а решту спалили. Анастасія зізнається, що для неї ця біда стала особистою дитячою травмою, оскільки постраждав її батько. Злочинці вдерлися в будинок художниці на світанку. Донька Марії Примаченко, Катерина якраз ішла годувати худобу, коли помітила, що хтось вийняв шибку з вікна. Грабіжники не очікували, що окрім старенької жінки, вдома буде і її син Іван, проте побили обох. 

"Мій батько був гарної тілобудови і фізичної форми, тому давав опір. Але в них були бити", — каже праонука Марії Примаченко.

Врятувало чоловіка те, що він розбив рацію, за допомогою якої грабіжники спілкувалися зі своїм керівником. Той саме передав наказ позбутися Івана, але злочинці не встигли його почути.

Дідусь Анастасії та чоловік Катерини, Федір, також був художником. Його картини були завеликі, щоб їх можна було легко вкрасти, тому грабіжники ці роботи просто розтрощили.

Цю справу розслідували і частину картин вдалося знайти та повернути родині художниці. Місцезнаходження решти — невідоме. Це пограбування назавжди змінило родину Примаченків, зізналася Анастасія. Нащадки видатної художниці завжди жили відкрито і радо зустрічали гостей у своєму домі, однак після того дня родина закрилася. 

Звірі, яких у житті ніхто ніколи не бачив

Ша­ну­валь­ни­ки Ма­рії При­ма­чен­ко за­хоп­лю­ють­ся не ли­ше її ху­дож­ні­ми ро­бо­та­ми. Не менш ці­ка­ви­ми є під­пи­си до її кар­тин, кот­рі час­то виг­ля­да­ють як са­мо­дос­тат­ні при­каз­ки чи на­род­ні афо­риз­ми. "Захотів слоник бути моряком", "Хит­ра ли­си­ця вед­ме­ди­ку ка­же: "Їж ку­ку­руд­зу — поп­ра­виш­ся", — а со­бі ку­роч­ку не­се та ме­док п'є; в ній си­ла є", "Отак Іван пана покатав, аж у коляску впав", "Во­рон дві ба­би мав — обох об­ні­мав" — це лише деякі з них.

Існує байка-історія про те, як Марія Примаченко була у Києві у 1935-1938 роках, і люди боялися, що вона піде й зоопарк і побачить, як насправді виглядають звірі. Її фентезійних тварин уперше побачили в 1936 році на першій республіканський виставці "Українське народне мистецтво".

Нині 650 робіт Марії Примаченко зберігається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві. Це найбільша в Україні колекція картин видатної художниці. Її "родзинкою" є наявність близько 100 ранніх робіт Марії, яких в інших музеях майже немає. Ці картини датуються 1930-1938 роками.

"Думаю, вона все-таки бачила тих звірів чи в зоопарку, чи в якихось книжках. Тому що вони-то фантастичні, але є багато і реалістичних. Просто в іншому ракурсі намальовані, іншого кольору. І не забувайте, що вона малювала і людей. Характери, образи, добрих і злих. Не всі звірі у Марії добрі. Є й дуже неприємні і злі. Цю енергетику ти відчуваєш", — каже генеральна директорка Національного музею українського народного декоративного мистецтва Людмила Строкова.

Марія Примаченко не була злопам'ятною, але була спостережливою. Не одразу підпускала до себе. Спочатку художниця спостерігала за людиною, за тим, що і як вона говорить, як поводить себе, а лише потім вступала у розмову. Негативні ж риси вона відтворювала у своїх недобрих звірях. Правнучка художниці згадує, як колись їй дідусь показував на одну з картин і казав, що це одна з їх неприємних сусідок. На щастя, ніхто з односельчан не впізнав себе на роботах Марії.

Булінг, невизнання односельчанами та трагічне особисте життя

У віці 7-8 років Марія Примаченко захворіла поліомієлітом, через що стала не по-дитячому серйозною та спостережливою, загострила свій слух і зір. Тоді вона також віддалилася від одноліток, які почали обзивати її "Мар'єю кривою". 

Видатний кінорежисер Сергій Параджанов часто навідував Марію та її родину у Болотні. Одного разу вирішив влаштувати імпровізаційну виставку робіт художниці для її односельчан. Картини Марії розвісили на паркані, аби побачити реакцію людей, що повертатимуться з міста додому повз її будинок. Тих, хто зацікавиться, планували запрошувати в дім. Однак зазвичай односельчани йшли повз. Їм не була цікава художниця, яка живе поруч, каже мистецтвознавець Едуард Димшиц.

"Коли Марію визнали і до неї стали приїздити різні гості, то односельчани вже не виходили з її подвір'я. Вже зрозуміли, що варто дружити. Хтось дізнався, скільки коштують її картини. Хтось привозив подарунки", — розповіла Анастасія Примаченко.

Всі ці труднощі посприяли появі сильного характеру жінки. Під час навчання Марія зустріла земляка з сусіднього Іванкова — Василя Маринчука. Він приїхав на екскурсію до Лаври, де містилися Майстерні. З часом Василь та Марія зійшлася, хоча у жінки були й інші шанувальники. Закінчивши навчання, вона вже вагітною повернулась у Болотню, а Василь пішов на війну. У березні 1941 року Марія народила сина Федора. Василь з фронту так живим і не повернувся. Страждаючи від поліомієліту, Примаченко сама виховувала сина та продовжувала малювати. Вона померла 18 серпня 1997 року.

Сама обрала синові дружину

Марія Примаченко завжди знаходила спосіб заробити грошей на життя. Першим її талантом було вишивання. У своєму селі жінка була за дизайнерку, навіть одягала молодят на весілля. Дехто навіть каже, що викрійку вона робила на око, лише поглянувши на людину.

Допоки могла, Марія Примаченко займалася всіма побутовими справами самотужки. Коли настав час шукати дружину для свого сина Федора, вона взяла справу до своїх рук. Невісткою стала Катерина. У родині було багато худоби, за якою доглядала Катерина.

"Мій батько каже, що якби не цей правильний вибір Катерини, то в Марії не було б часу. Катерина доглядала [за всім], була секретарем, приймала гостей, готувала, поратись. А вони собі малювали і спілкувалися", — поділилася праонука Марії Примаченко.

Федір почав малювати у віці 25 років. Він продовжив справу матері, створивши свій більш раціональний художній стиль.

Картина Марії Примаченко, яку продали за півмільйона доларів 

Багато митців, на жаль, стають відомими тільки після своєї смерті. Марії Оксентіївни вдалося реалізувати свій талант та досягти визнання за життя. Генеральна директорка Національного музею українського народного декоративного мистецтва Людмила Строкова вважає, що це сталося завдяки тому, що Марія потрапила до Києва в майстерні при музеї українського мистецтва. Її роботи, що брали участь у колективних виставках за кордоном, залишалися в музеї.

Мистецтвознавець Едуард Димшиц переконаний, що популярність Марії Примаченко обумовлена обставинами того часу, а саме ідеологічними завданнями керівництва держави.5 травня 2022 року картину Марії Примаченко "Квіти виросли біля четвертого блоку" (1990) продали на благодійному аукціоні за 500 000 доларів — це найбільша сума за українську картину в історії благодійних аукціонів. "Квіти виросли біля четвертого блоку" є однією з робіт художниці, присвячених чорнобильській трагедії. Її зі своєї сімейної колекції для аукціону подарували Ігор Понамарчук та Дар'я Добріян. Придбав роботу українець, який живе за кордоном. Родина Марії Примаченко підтримала аукціон і відмовилася від роялті з продажу картини на користь ЗСУ.

Порятунок робіт Примаченко зі знищеного музею в Іванкові на початку повномасштабної війни

25 лютого 2022 року окупанти знищили Іванківський історико-краєзнавчий музей, де зберігалися роботи Марії Примаченко. Історія порятунку її картин та інших експонатів музею стала прикладом хоробрості та відданості небайдужих співробітників та місцевих мешканців.

"Я теж була до цього причетна. Вони (окупанти, — ред.) зайшли в Іванків увечері 24 лютого. Я з ними якраз розминулися, тому що забирала ще деякі речі Марії. Вже була у дорозі у Львів, коли зателефонував мій знайомий, який залишився в окупації. Сказав: "Настю, палає музей". І все, зв'язок обірвався", — поділилася спогадами Анастасія Примаченко. 

Охоронець музею Анатолій Харитоненко жив поруч. Чоловік побачив, один із снарядів залетів під дах, вирвавши листи заліза і спричинивши пожежу. За півгодини вітер роздмухав вогонь по всьому приміщенню. Пожежна охорона вже не їздила на виклики через вуличні бої, тому охоронець і кілька місцевих жителів голими руками виламали ґрати і потрапили всередину. Окрім творів Марії Примаченко, вдалося врятувати трохи одягу, рушників, старовинний килим, деякі експонати з історії Іванківського автопідприємства та речі, пов'язані з Чорнобильською катастрофою. Завідувачка відділу культури з Іванкова розповіла, що окупанти її розшукували, коли стало відомо, що вона зберігає в себе врятовані картини.

"Люди думали, що всі роботи згоріли. Я дуже довго не хотіла казати, що вони врятовані, тому що почнуть їх шукати, бо їм потрібні гроші. Але потім таки хтось написав, що вони врятовані, і мені довелося давати коментарі. По реакції людей я зрозуміла, що нарешті наші люди почали цінувати своє", — розповіла Анастасія Примаченко. 

Довгий час правнучка художниці мріяла відкрити музей Марії Примаченко в Києві, однак війна внесла свої корективи у цю ідею. Тепер Анастасія планує зробити музей у тому самому будинку в Болотні.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Кутя, колядки та маланки: невідоме про відомі українські традиції — у проєкті "Код ідентичності"
• Від "Щедрика" до Carol of the Bells: як українська пісня, заснована всього на трьох нотах, підкорила світ
• Захисники спадщини: історія Петра Тронька та Івана Гончара
• Тарас Шевченко: невідоме про найвідомішого українського генія — у проєкті "Код ідентичності"
• Блаженна Едігна, тесть Європи та Реймське Євангеліє: цікаві факти історії Київської Русі — у проєкті "Код ідентичності"