Від "Щедрика" до Carol of the Bells: як українська пісня, заснована всього на трьох нотах, підкорила світ

Якби на початку ХХ сторіччя у США та Європі були б хітпаради, то ця пісня багато років поспіль займала б перше місце в чартах. Це був справжній хіт, сенсація. Твір, який весь час просили виконати на біс, і не могли вимовити його назву. Як український "Щедрик" став найвідомішою різдвяною мелодією англомовного світу — у проєкті "Код ідентичності" зі Світланою Леонтьєвою обговорювали:

• Тіна Пересунько, українська історик-джерелознавиця, засновниця Інституту Леонтовича;
• Ігор Гирич, історик і журналіст;
• Кирило Стеценко, скрипаль, музикант, композитор.

Знайомство з "Щедриком" Європи та Америки

"Щедрик" — всесвітньо відомий твір для хору українського композитора Миколи Леонтовича, створений на початку XX століття.

Європа та США вперше почули "Щедрик" у виконанні хору Олександра Кошиця — Республіканської капели УНР. В межах культурної дипломатії Симон Петлюра влаштував колективу велике світове турне у 1919 — 1924 роки. На той час у Європі та США було розповсюджена думка, що Україна — це просто частина Росії, Малоросія. Українська діаспора з цим активно боролася.

"Ось Путін завжди каже про "один народ". Однак він не перший це придумав. Він просто цитує старих великодержавників та шовіністів. Ці шовіністи в той час таке саме і казали: що немає окремої української музики, є загальна російська музика. І як тільки Петлюра це зрозумів, він відправив хор Кошиця у турне. І цей хор вперше показав, що все-таки різниця надзвичайна, що це зовсім інша музика. Варто додати, що тоді ще тривала Українська революція, вона тривала з 1917 по 1923 рік. До 1922 року (коли хор приїхав до США, — ред.) ми вже програли збройні повстання, вже закінчилась Ризька угода, яка розділила Україну. Але формально ще частина незалежної України існувала в Галичині. Галичина ще залишалася спірною територією. Тобто хор Кошиця виступав в часи, коли Українська Народна Республіка ще існувала ", — повідомив історик Ігор Гирич.

Симон Петлюра добре знався на класичній музиці, був розвиненим культурно і мистецьки.

"Як це рішення про турне було прийнято. Це не просто емоційно. Це рішення виважене. Бо Петлюра не тільки був отаман війська українського, а він також був театральний критик, письменник. Це людина взагалі з гуманітарного світу", — додав музикант Кирило Стеценко.

Петлюра навіть працював завлітом у театрі Миколи Садовського у Києві, який тепер ми всі знаємо, як Національна оперета.

У 1919 році почалися гастролі хору Олександра Кошиця країнами Європи — Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія.

"10 європейських країн і 45 європейських міст. Погодьтеся, навіть зараз для сучасного українського музиканта — це грандіозне турне, це грандіозне досягнення. Лондон, Барселона, Париж, Відень, Брюсель, Варшава… А 100 років тому це був хор невизнаної нації. Вони навіть мали політичні перепони, щоби подолати ці кордони. Їм візи не давали, як представникам невизнаного народу. Скажімо, їх заарештували в Чехословаччині на кордоні, запідозрили в сепаратизмі, що вони руйнують "велику російську імперію". Мовляв, хто такі українці? Але своєю музикою і своїм мистецтвом вони довели, що українці — гідна нація. І тоді їх уже почали запрошувати європейські імпресаріо", — розповіла засновниця Інституту Леонтовича Тіна Пересунько.

А 1922 року хор приїхав до Америки, і "Щедрик" вперше пролунав у США. Це була грандіозна подія для американської Америки і для української Америки — на хор Олександра Кошиця чекала вся українська еміграція.

"Вся українська діаспора з корабля урочисто зустріла хор, який прибув до Нью-Йорка 26 вересня 1922 року. Напередодні вийшла стаття в українській газеті "Свобода", в якій йшлося: "...дай Боже, щоб на вільній землі Вашингтона виспівати волю України". Ось яка була місія "Щедрика" 100 років тому", — зазначила Тіна Пересунько.

На наступний день після приїзду, 27 вересня, і за тиждень до виступу у "Карнеґі-холі" хор Олександра Кошиця записав "Щедрик" у студії — цей знаменитий запис, якому понад 100 років, зараз поширений в YouTube.

За два дні до публічної американської прем'єри "Щедрика" відбулось урочисте прийняття хору у великій бенкетній залі готелю "Пенсільванія" (одного з найпрестижніших готелів Нью-Йорку). Це було 3 жовтня. До урочистого меню українці підійшли креативно:

• "Шпарагова зупа Кошиця" — на перше (зупа зі спаржі);
• "Українські бараболі" — на друге;
• також пропонувались "Галушки", "Гетьманська салата", "Жеребиця риби в сосі", "Віденський котлет";
• на десерт: "Морожене француської королеви Анни Українки", "Американський грейпфрут", тістечка й кава.

А вже 5 жовтня — виступ у "Карнеґі-холі". Загалом під част урне по США хор Кошиця співав у 200 містах.

"Це був хор найвищого світового ґатунку. І ті, хто бували на концертах, вони це зразу відчували. Є рецензії, які про це свідчать, які супроводжували виступи хору Кошиця по всій Європі та в Америці. Тобто, якби вони не мали тріумфального успіху в Європі, їх би до Америки не запросили. Це була найвища якість", — наголосив Кирило Стеценко.

Хор Кошиця на свої гастролі отримав фінансування від держави УНР. Але тур тривав п'ять років, і УНР уже сама була в кризі — і тоді хор почав допомагати державі.

"Хор навіть фінансував державу — уже з американських гастролей вони надсилали долари Петлюрі. І є листування, де Симон Петлюра дякує Олександру Кошицю. Петлюра звітував, що він ці кошти витрачає на вишкіл старшин армії УНР. Вони готували тоді визвольне повстання", — розповіла Тіна Пересунько.

Цікаво, що в цих обставинах хор не просто презентує Україну світові, не просто заробляє мистецтвом і допомагає державі, він ще фінансував громадські та благодійні організації Європи — по допомозі дітям, українцям, Червоний Хрест.

"В Парижі вони передали кошти з прем'єри французькому Червоному Хресту. В Лондоні на користь незрячих ветеранів війни дали концерт. Тобто це мистецтво, яке інвестувало і в Україну, і навіть в тодішню повоєнну Європу, яка теж була в кризі. У Відні у 1919 році (Австрія програла в Першій світовій війні) вони навіть передали кошти в Міністерство соціального забезпечення Австрії для допомоги українцям", — перелічила Тіна Пересунько.

Микола Леонтович

Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Початкову музичну освіту здобув у батька, який чудово співав, грав на кількох музичних інструментах та керував хором семінаристів.

Леонтович закінчив духовну семінарію в Кам'янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував музичні інструменти, почав обробляти народні мелодії.

Восени 1904 року покинув Поділля і переїхав на Донбас, де влаштувався викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революції 1905 року його діяльність привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин.

Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Під час захоплення 1919 року російською армією Києва, яка переслідувала українську інтелігенцію, Леонтович змушений був тікати знову до Тульчина.

Леонтович — унікальна постать і досить скромна особистість.

"Всі знають його як скромну особистість. Наприклад, коли він вже написав "Щедрик" та багато його шедевральних обробок, він у спілкуванні зі своєю дружиною говорив: "Нічого, Клавдію, ще трошки, і я стану композитором". Тобто, вже створивши шедеври, які сьогодні виконує весь світ, він не вірив в те, що він композитор", — зазначила Тіна Пересунько.

Музикант Кирило Стеценко — онук Кирила Стеценка (1882 — 1922), українського композитора, хорового диригента, засновника Республіканської капели УНР. Стеценко-старший товаришував з Леонтовичем, познайомилися вони близько 1910 року у Тульчині. У 1917 році Стеценко-старший працював у Києві у Міністерстві освіти УНР, і постійно допомагав своєму другові.

"Стеценко був молодшим десь на п'ять років. Леонтович мав характер самітника, був дуже чуттєвим, вразливим. І Стеценко його намагався прилучити до загальноукраїнського життя, вселити в нього дух впевненості в тому, що він геній. Леонтович брав участь в хорових проєктах Стеценка як акомпаніатор. Або Стеценко запрошував його до роботи в міністерства. Це часто була саме ініціатива Стеценка, бо він відчував такий духовний обов'язок допомагати Леонтовичу, його підбадьорювати та витягувати в люди", — згадує Кирило Стеценко-молодший.

Микола Леонтович теж був урядовцем. Він працював, зокрема, в Міністерстві культури УНР, про що за радянські часи було заборонено згадувати. Чекісти убивали людей, які працювали в українських урядах Грушевського, гетьмана Скоропадського і Петлюри. Така ж доля чекала і на Леонтовича — в ніч на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був застрелений агентом ВЧК. Леонтовичу було 43 роки.

Народження "Щедрика"

Микола Леонтович писав свій "Щедрик" багато років, бо він був перфекціоністом і намагався створити реальний шедевр. Першу редакцію "Щедрика" написано до 1901 — 1902 років, другу — у 1906 —1908 роках, третю — 1914, четверту — 1916, і, нарешті, фінальну п'яту — 1919 року.

Текстове першоджерело "Щедрика" пов'язане з дохристиянською добою, коли новий рік починався ранньою весною з поверненням до України ластівок. І саме текст пісні — історія про ластівку, яка залітає до хати, аби сповістити щедрий рік.

Музична лінія "Щедрика" базується всього на трьох нотах — соль, ля, сі бемоль. Народне першоджерело твору належить до найстаріших зразків українського фольклору.

"Всього три ноти. В цьому й полягає геній композитора. Дехто вважає, що Леонтович не створив "Щедрика", його створив народ. Так, народ створив народну пісню "Щедрик", але Леонтович створив хоровий твір, використавши народний матеріал. Він як композитор компонує форму, він розбудовує", — пояснив Кирило Стеценко.

Леонтович удосконалював всі свої твори, не тільки "Щедрик", він прагнув абсолютної досконалості. І він не хотів віддавати проміжні редакції творів для виконання. Хористи згадують, що партитури ледь не викрадали у композитора.

Влітку 1916 року Олександр Кошиць знайомиться з однією з редакцій "Щедрика". Згідно зі спогадами, партитуру теж мало не забрали в Леонтовича. І через кілька місяців на Різдво (24 грудня) хор Кошиця (тоді це був студентський хор Київського університету) виконує "Щедрик", який мав великий успіх у київської публіки. Це було перше публічне виконання твору.

До речі, після успішних гастролей Республіканської капели УНР Європою, США та поразки Української народної республіки Олександр Кошиць приймає рішення залишитися в Америці. 1926 року він оселився в Нью-Йорку, працював у США та Канаді, помер 1944 року в еміграції.

"Він не повернувся до СРСР, і це врятувало йому життя. Тому що, наприклад, старший брат мого діда Кирила Стеценка, який їздив з Кошицем адміністратором цього хору, він повернувся, але його репресували", — повідомив Кирило Стеценко-молодший.

"Проте Кошиць така велика людина, що навіть комуністична радянська влада не могла його не згадувати. Він був практично єдиний з тих націоналістів, якого згадували. Казали, що ви націоналістичний, але прекрасний хормейстер. До речі, це дозволило про нього написати кілька книжок, де казали тільки про його музичну діяльність, не згадуючи ані про Петлюру, ані про те, що гастролі Української республіканської капели — це було державне завдання УНР", — додав Ігор Гирич.

"Щедрик" англійською

Англомовна версія "Щедрика" — Carol of the Bells — стала найвідомішою у світі. Автор тексту та аранжування — американський композитор українського походження Петро (Пітер) Вільговський. Його батьки були русинами, які емігрували до США з території, яка в історичному плані є частиною Закарпаття, вже в Америці у них народився син.

Вільговський організував дитячі та студентські хори, якими керував протягом 25 років. Його хори щорічно виступали у "Карнеґі-холі" та "Лінкольн-центрі", у 1936 році хор у складі 1500 студентів з великим успіхом виступив у "Медісон-сквер-гарден".

У 1936 році Петро Вільговський написав низку англійських текстів до композиції Леонтовича, остання версія, відома як Carol of the Bells, стала однією з найпопулярніших різдвяних пісень у світі. Автор у спогадах зазначив, що він у "Щедрику" почув дзвоники, тому на цьому акцентував і свій текст, і музичне аранжування.

"Вільговський був чудовим диригентом. Він був самодостатньою музичною персоною в американському суспільстві. І як людина підприємлива і талановита, він зрозумів, що на це є попит, тому треба зробити", — зазначив Кирило Стеценко.

У ті часи на радіо NBC була дуже популярна музична передача, де Вільговський і представив свого "Щедрика" у виконанні дитячого хору.

"У листопаді 1936 року він опублікував партитуру Carol of the Bells, де зазначив, що це його текст та аранжування, а автор музики — Микола Леонтович. І, до речі, написав, що це українська колядка, хоча це не колядка, це щедрівка", — уточнила Тіна Пересунько.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Захисники спадщини: історія Петра Тронька та Івана Гончара
• Тарас Шевченко: невідоме про найвідомішого українського генія — у проєкті "Код ідентичності"
• Блаженна Едігна, тесть Європи та Реймське Євангеліє: цікаві факти історії Київської Русі — у проєкті "Код ідентичності"
• Свої канони, свої святі, своя історія: унікальність домашніх українських ікон — у проєкті "Код ідентичності"
• Художник і шпигун: невідомі факти про Миколу Глущенка — у проєкті "Код ідентичності"
• "Тіні забутих предків", "Білий птах із чорною ознакою": невідомі факти про відомі українські фільми — у проєкті "Код ідентичності"