Чи буде покарано винних у загибелі Небесної Сотні: про справи Майдану та приводи Росії вдертися в Україну говоримо з адвокатом Віталієм Титичем
20 лютого Україна вшановує Героїв Небесної Сотні. Українцям нині важливо не лише пам'ятати про подвиг кожного з них, але й відновити справедливість, покаравши винних. Чи дочекаються родичі загиблих виконання вироків, як розстріли на Майдані стала приводом для війни та чому суспільству треба змінювати думку щодо подій десятирічної давнини, у "Ранку Вдома" розповів адвокат родичів Небесної Сотні, військовослужбовець ЗСУ Віталій Титич.
Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.
— Нагадаймо нашим глядачам, що таке "справи Майдану".
— "Справи Майдану" — це такі побутові, журналістські термін, який стосується кримінальних проваджень щодо вчинення злочинів під час мирних протестів у 2013-14 роках. Ці справи тривалий час розслідували, нині вони у судах.
— Про які результати у цих справах можемо говорити нині?
— Результати загалом невтішні. Є якісь результати, суто технічні. Це кількість певних вироків у кримінальних провадженнях, які розслідували.
Втім, найголовніше — це якість цих вироків та те, як ці вироки стосуються нинішніх подій в Україні. Вони також впливають на те, що відбуватиметься надалі.
— Чому ми маємо такі результати?
— Ми понад 10 років фіксували перешкоди у розслідування стосовно конкретних осіб при владі. Найважливіша те, що зараз судова влада в Україні дуже ефективно знищує результати досудового розслідування цих кримінальних проваджень. Це найважливіша інформація, якою я хотів би поділитися.
— Є окрема справа з розстрілу Небесної сотні. У листопаді 2023 року оголосили вирок. Як ви його прокоментуєте?
— Дійсно, був вирок у справі стосовно п'яти осіб. Зокрема, стосовно "беркутівців", так званої роти Садовніка, яка 20 лютого 2014 року здійснювала терористичний акт. Я розумію, що "розстріли" простіше "заходить" аудиторії, але такий термін нівелює, маскує реальні події, які відбувалися. Це був терористичний акт. Його правильно кваліфікували на досудовому розслідуванні. Докази зібрали та передали до суду. Провадження тривало понад шість років.
То був пілотний кейс, ми на нього "ставили". Відповідно, якість доказових матеріалів була значно вище, ніж вона є в інших провадженнях, які нині перебувають у судах. Орієнтовно це 165 обвинувальних актів стосовно понад 300 осіб. Ця цифра динамічна. Це статистика, яка ні про що не говорить. 80% цих справ можуть закрити, бо збіг термін притягнення до кримінальної відповідальності. Тяжкі злочини мають закривати за 10 років. Їх не закрили, ці справи, бо система в судах проявилась в усій своїй красі. Ми зараз говоримо про їх важливість, а в цей момент у якомусь суді знищується це провадження шляхом не виконання вимог Кримінального процесуального кодексу щодо розгляду цих проваджень. Це відбувається кожного дня. Ніхто на це не звертає уваги.
По подіях 20 лютого, вирок ухвалили. Вирок доволі дивний, оскаржений. Зокрема, суддя не оцінив ті докази, відсторонився та надав їм політичне розуміння, що не має відношення до кримінального провадження, а не оцінив як докази в кримінальному праві. Якщо так просто казати. Там багато доволі цікавих складових.
— Чим важливий цей вирок для оцінки подій 20 лютого 2014 року?
— Я сподівався, що після оголошення вироку, громадяни України, незалежно від їх політичних переконань та ставлення до Майдану, зрозуміють, що насправді відбувалося 20 лютого 2014 року. Вони зможуть екстраполювати ці події на інші епізоди Майдану.
Ключовий факт полягає у тому, що терористичний акт почався з вбивства працівниками правоохоронних органів, які були залучені до заходів з підтримки громадського порядку відповідно до закону, мирних осіб. Вони були вбиті й поранені за обставин, які виключали будь-який зміст передбачений Кримінальним кодексом. Зокрема, необхідна оборона, припинення злочинних дій. Вбиті нічого протизаконного не робили. Перший вбитий був поранений в спину, він буквально стік кров'ю. Це треба розуміти.
Бо вказані події були формально використані для того, щоб розпочати вчинення терористичного акту, а саме невибіркового вбивства протестувальників, які знаходились на вулиці Інститутській. Це вчинили члени спеціальної групи під командуванням командира роти "Беркуту" Садовніка. Оце ключовий епізод.
Ми довели шляхом допиту свідків — 30 снайперів, контрснайперських підрозділів, що вище керівництво України — Янукович, Шуляк, Захарченко, Ратушняк, Якименко, вжили всіх заходів для того, щоб люди, які розпочали терористичний акт, не припиняли розстрілів. Виконавці успішно втекли з місця вчинення злочину, а саме з консерваторії, та "розчинилися" у натовпі. Оце ключове. На мою думку, ці фактичні обставини, які були встановлені, знімають багато питань і спростовують багато фейків навколо подій Майдану. Зокрема, терористичного акту 20 лютого 2014 року.
— Як Російська Федерація була долучена до цих справ? Чи є вже докази її причетності?
— Докази причетності Російської Федерації були відомі з самого початку розслідування. Вони всі на поверхні були, їх називали "російським слідом". Це ніякий не слід. Це керівництва спеціальних підрозділів служби ФСБ — понад 20 осіб. Їм пред'явлено зараз підозру. Вони перебували на території України під час цих подій, зокрема, в підрозділах СБУ на спеціальні й базі. Ними керував генерал Беседа, який безпосередньо був в Україні. Громадянин Сурков — це ідеолог всіх процесів. Людина, яка на мою думку, на тих доказах, написала сценарій якраз оцього протистояння, яке ми називаємо кінцевою фазою Майдану — Революції Гідності.
Тобто те, що встановлено зараз, те, що досліджується, це є безпосередня залученість Російської Федерації до організації насильницьких актів, провокацій, які за Кримінальним кодексом кваліфікуються як терористичний акт, для підвищення градуса протистояння, переведення мирного протесту, яким був Євромайдан, у насильницьке протистояння. Це встановив Європейський суд. Тобто цілеспрямована дія була якраз направлена на те, щоб створити це протистояння. Це, як casus belli (формальний привід для розв'язування війни однією державою проти іншої — ред.) або привід для окупації Криму та початку війни на Сході під гаслом: "В Україні відбувається громадянська війна, і ми маємо їм допомагати".
— Як ви вважаєте, чи є шанси, що винесуть справедливе покарання?
— Це хороше питання. Для того ми й працюємо, але не все залежить від юристів. Це залежить, в тому числі й від нашого суспільства та його запиту. Навіть не від держави, не від органів.
10 років тому люди виходили на Майдан не через Януковича та інших убогих фігур його уряду. Ні. Люди виходили, бо не відчували справедливості. Вимога справедливості була базою. Реалізатором справедливості — є правосуддя, суди. Тому все зводиться до судів.
Навіть зараз, під час повномасштабного вторгнення, все зводиться до судів національних, і міжнародних. Якщо такі відбудуться.
Також цікаві гості "Ранку Вдома":
- Відчувають загрозу: психотерапевт пояснив, чому люди відмовляються від підтримки
- Чи є майбутнє в українського радіо: інтерв'ю з авторкою книги "Пригоди на радіохвилях" журналісткою та радіоведучою Ніною Даценко
- Що треба знати про репресованого радянською владою геніального сина Івана Франка: інтерв'ю з акторами фільму "Інший Франко" Романом Кулішем та Іриною Кудашовою
- Історії незламних: письменниця Дар'я Бура розповідала про книгу присвячену Харкову та його героям
- В Україні стартує програма "ReStart Свідомості": про ментальне здоров'я та менторство для жінок розповіла співзасновниця організації Impact Force Ольга Дьякова
- Нон-фікшн, якого бракувало: мовознавиця Орися Демська розповіла про розвиток української мови та книгу "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга"
- Музика Миколаєва, Сум і Дніпра — у новому сезоні програми "Як звучить світ. Україна": інтерв'ю з авторами проєкту Євгеном Синельниковим та Євгеном Філатовим
- Мистецтво маленьких кроків: про пошук ресурсу та сенсів говоримо із психотерапевтом Антоном Семеновим
- Світ побачила книга "Мені подзвонив Вейн": журналіст та режисер Володимир Мула розповів про зустріч з Грецкі та майбутній художній фільм про хокеїстів
- Чи можливо полюбити чужу дитину, як кровну? Про досвід усиновлення говоримо з авторкою книги "Все одно буде п'ятниця. А потім неділя" Ольгою Бартиш