Історії незламних: письменниця Дар'я Бура розповідала про книгу, присвячену Харкову та його героям 

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну наштовхнуло письменницю та журналістку Дар'ю Буру створити серію книг про міста-герої України. Перша книга — про місто-герой Чернігів, друга — про Харків. Про нову книгу "Місто-герой Харків. 28 історій незламності" у "Ранку Вдома" розповіла сама письменниця Дар'я Бура.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський. 

— Як виникла ідея написання цієї книжки? Чому ви обрали саме Харків? 

— З видавництвом "Фоліо" я співпрацюю з 2014 року. З початку повномасштабного вторгнення ми вирішили, видати книги про міста-герої. Першою була історія Чернігова, другою — Харкова. Я люблю Харків, я колись там жила, мені там було комфортно. Харків'яни відрізняються захмарною любов'ю до свого міста. Мені було цікаво послухати, що вони розкажуть про війну. Я найбільше боялася, щоб росіяни не окупували Харків. 

— Ви пишете 28 історій незламного міста. Чому саме така кількість історій? Як ви обрали героїв? 

— Це складне питання. Там багато героїв, тож написати про всіх не реально. Довелося обирати. Навіть не знаю, чому вийшло 28 історій. Я намагалася обрати представників різних професій, як військових, так і цивільних. Є історія лікарки, яка залишилася працювати у психіатричній лікарні під обстрілами. Є історії представників культурної сфери. Взагалі культура вплинула на те, що Харків вистояв. Ця культурна тусовка об'єдналася, аби врятувати людей, як фізично, так і морально. 

— Ці історії між собою не пов'язані?

— Вийшло так, що вони усі між собою знайомі. Дехто був знайомий до написання книги, дехто — після її випуску. 

— Яка історія вразила вас найбільше?

— Вони всі різні. Мене вразила, історія про те, як росіян вибили зі школи на вулиці Шевченка. Місцеві здавали ЗСУ точки окупантів. Військовий один розповідав, наскільки росіяни були дезінформовані, вони потрапили в осине гніздо. Окупанти не думали, що там буде такий спротив. Роман, військовий, зізнався, що хотів брати ворогів в полон, а потім просто хотів їх вибити. В Салтівці наші військові організували укриття для 600 цивільних, це було дуже важко. 

— Ви ще з 2014 року волонтерите. Чим саме займалися та які зараз маєте проєкти? 

— Якщо брати 2014 рік, то це була співпраця з фондом "Повернись живим!". Я навіть трохи там працювала. В лютому 2022 році я відкрила рахунок та збирала гроші на форму та амуніцію військовим. Мене здивувало те, що мені довіряли, переказували чималі кошти, завдяки яким вдалося придбати п'ять автомобілів у підрозділи для знайомих. Поступово ми почали займатися ремонтом машин. Було й таке, що ми просто допомагали підрозділам фінансово. Зараз я вже не маю сил на волонтерку. Я не знаю, чи це вигорання, але я не можу скласти руки й нічого не робити. 

— Чи плануєте видавати книги про інші міста-герої? 

— Ще не знаю. Я б хотіла, щоб їх не було, бо це історій війни. Інколи в мене виникає питання, для чого я їх пишу, кому? Бо ці історії й так знають харків'яни та жителі Чернігова. 

— Чи будете перекладати книги, які вже видали? 

— Це питання до видавництва. До речі, книга про Чернігів перекладена англійською мовою. Сподіваюся, що й харківські історії перекладуть. Нещодавно знайома мені надіслала вісточку з іспанського міста, де на стенді української літератури була моя книга про Чернігів. 

Також цікаві гості "Ранку Вдома": 

• Відчувають загрозу: психотерапевт пояснив, чому люди відмовляються від підтримки
• "Те, що раніше починалося у 17-18 років, зараз починається в 13-14": тренерка зі статевого виховання пояснила, як батькам реагувати на дитяче і підліткове кохання
• Чи є майбутнє в українського радіо: інтерв'ю з авторкою книги "Пригоди на радіохвилях" журналісткою та радіоведучою Ніною Даценко
• Що треба знати про репресованого радянською владою геніального сина Івана Франка: інтерв'ю з акторами фільму "Інший Франко" Романом Кулішем та Іриною Кудашовою