Чому ми почуваємося самотніми у цифрову еру: розмова із психологинею Оленою Адамовою

Здавалося б, сучасні технології стерли всі кордони для спілкування. Та, попри це, дедалі більше людей відчувають себе самотніми. Як не загубитися серед тисяч онлайн-контактів та чи можливо знайти "свою" людину в сучасному світі — в ефірі програми “Ранок Вдома” у рубриці “Точка рівноваги” розповіла психологиня Олена Адамова. 

Ведуча — Світлана Леонтьєва

— Чому попри такі шалені комунікативні можливості — мобільні телефони, інтернет, соціальні мережі — люди дедалі частіше відчувають себе самотніми? 

Мені здається, що тут варто говорити не про кількість комунікацій, а про якість. Це ілюзія контакту. Є дві проблеми. По-перше, є відчуття, що начебто в тебе дуже багато друзів і знайомих. Ми ж навіть так називаємо їх в деяких соцмережах, наприклад у Facebook. В Instagram хоча б підписники. Там ти або стежиш за кимось, або ні. 

І от у тебе є відчуття ілюзорне, що це дійсно люди, з якими є певний зв'язок. Але якщо подивишся, хто з цих людей дійсно тобі близька за духом, цінностями людина, або кому з них ти можеш просто подзвонити, запросити на каву, то буде дуже мало людей. І не всім ми наважимося написати, не всі завжди відповідають. Зараз усі в своїх проблемах, заклопотані своїм життям. І люди дуже бояться близькості.

— А чому так виходить: бояться близькості і страждають від самотності?

Ми не будемо занурюватися в те, що близькість — це дуже ґрунтовна, глибинна категорія, яка вибудовується мамою. Я не хочу в жодному разі перекладати відповідальність на маму, батьків. Взагалі я завжди пропагую ідею: відчепіться від батьків. Так вже склалося, це константа, факт твоєї біографії. І якщо ти доросла людина, то маєш взяти відповідальність на себе. 

Якщо тобі не подобаються якісь моменти, зокрема і відсутність близькості, яку не вибудувала мама в дитинстві, то зараз багато інструментів і доступу до них. Я про те, що людина без додаткових зусиль її просто так не отримує.

Вона буде боятися, тому що для неї близькість — це дуже великий ризик. І оце відчуття, що в мене немає людини, на яку я можу розраховувати, має свої переваги. З одного боку, немає близькості, а з іншого — не страшно втратити людину.

— А як пояснити цей парадокс, що найчастіше на самотність скаржаться найбільш соціально активні люди? 

У соціально активних, залучених людей є така проблема: залежність від маски, яку вони носять. Коли і там душа компанії, і там зіграв свою роль, і щось виклав у соцмережі, стільки лайків, коментарів, то начебто отримав оплески і є ілюзія близькості, контакту.

Європейські науковці навіть почали говорити про синдром блогінгу. Коли людина настільки стає залежною від тієї маски, яку вона надягає для соціальної привабливості, що потім страждає від депресивних розладів. Ми дуже сильно залежні від чорного зеркала, яке ми тримаємо в руці.

— А от якщо говорити про кохання, романтику… У нас зараз дуже складні часи, війна. І часто доводиться чути від молодих людей, мовляв, ой, не на часі. Чи варто відкладати стосунки? 

Важкі часи легше переживати, коли є близька людина. Боятися легше вдвох, безпечніше, коли є хтось поруч. Коли ти поряд з живою людиною, можеш про це поговорити, ти вивільняєш свої емоції. 

Це дуже дивна ситуація, тому що з одного боку тобі було б легше, а з іншого — не на часі. Оце “не на часі” має подвійне підґрунтя.

Не на часі, тому що соромно, тому що люди гинуть, а в мене тут кохання, красиві стосунки. І люди уникають цього, тому що це відчуття провини дуже сильно впливає. А друга причина — не вистачає емоційного ресурсу на те, щоб будувати ці стосунки.

— Молодь зараз доволі часто використовує застосунки для знайомств. Там знайомляться навіть частіше, ніж, наприклад, в кіно чи в метро. Чому? Люди розучилися комунікувати? 

Я познайомилася зі своїм чоловіком в Tinder. Але ми вже не молоді, в 42 роки. Я дуже багато досліджувала всі ці застосунки перед тим, як наважитись скористатися. У всіх цих додатках є хто завгодно. Тож треба дуже добре розуміти, хто ти, які конкретні вимоги ставиш до себе, і на що очікуєш від партнера і від цих стосунків. І це треба дуже чесно пропагувати в шапці профілю.

Чому люди частіше комунікують в соцмережах, в застосунках? Тому що, раптом що — свайпнув вліво і все, забув цю людину, заблокував.

По-друге, у нас всіх є нарцисична частинка. І вона дуже вразлива. Ми не говоримо про нарцисів, а про нарцисичну частинку, що є нормою для всіх людей. Якщо я зустрічаю людину, можу почути: а що це з тобою не так? Мовляв, ти гладка, надто худа, стара чи навпаки — дуже молода. І коли мені це кажуть віч на віч, я не знаю, що робити. Чи провалитися крізь землю, щоб цього не почути. А якщо люди навколо, наприклад, в компанії, стає дуже неприємно. У застосунку цього немає: заблокувала, пішла, запила келихом чаю. Це було не зі мною. І саме відсутність ризику начебто дає ілюзію безпеки. Хоча там насправді небезпечно, у додатках дуже багато брехні про себе і про все інше. 

Треба бути дуже чесними із собою і з тим, з ким ти спілкуєшся. І якщо людина тобі ставить незручні питання, маєш відповідати чесно. Так, це про мене, але я знаю, що я за це можу дати. Наприклад, якщо йдеться про певні недоліки. 

— Ще в соцмережах можна побачити дуже багато красивих історій кохання. Багато фото, вирізаних з контексту. І оці мрії про ідеал, вони ж у нас є, правда? То як не потрапити в пастку? 

Ми з вами іншого віку, не зростали з Instagram. А на чому? На красивих історіях із книжок. На романтиці фільмів. Але тут теж є пастка.

— Але в класиці так багато жорстких історій, зовсім не романтичних…

Так, особливо в піснях, фільмах це простежується. Наприклад, весь фільм вони бігають одне від одного, зраджують, не зраджують, стріляються одне за одного. Чи вона його очікує з тюрми. Далі - поцілунок фінальний. І жили вони довго й щасливо. Кінець. І ти такий, а довго це скільки? А щасливо — це як? Бо довго не означає щасливо. І що тоді бачать бідолашні дівчатка? 

— На завершення нашої розмови — кілька практичних порад. Бо ж ми всі хочемо кохання.

Люди повинні дати відповідь на питання: що таке кохання для мене? Не так, як показували або в кіно, або в соцмережах. Кохання — це перелік твоїх власних конкретних потреб, які мають бути задоволені в стосунках. Ви маєте мати конкретний перелік, прямо в блокноті пропишіть — що я хочу отримати в стосунках. І поряд з кожним пунктом напишіть: що я здатна/здатний віддати такій людині, хто мені це все запропонує. А людина щось очікує, бо вона варта того. 

Наступне питання: яким я буду себе відчувати в цих стосунках? Я буду коханим. А це як? Якщо тебе не навчили з дитинства, якщо ти не бачив, як любили одне одного твої батьки, то ти і не знаєш, а дивишся фільми, де “жили довго і щасливо”. І тобі здається, що кохання — це оці, знаєте, почуття надто емоційні, коли дихання сперло. Але ні, це не про кохання. 

І важливо визначити, які чесноти має мати твоя майбутня дружина або чоловік. Які недоліки ти допускаєш. І головне — табу, треба чітко розуміти, чого не може бути в твоїй дружині або чоловікові. 

Читайте також: Як відновити нервову систему після виснаження — рекомендації психологині