Чому ми формуємо нездорові взаємини з блогерами та селебриті: психологиня пояснила, як вийти з парасоціальних стосунків

Відомі люди були завжди, але ніколи вони не здавались такими близькими, як після появи телебачення і соціальних мереж. Нині ми дуже швидко та легко дізнаємось, що з'їв наш кумир на сніданок або яку книжку він зараз читає. Через таку близькість із зіркою у людини може виникнути хибне відчуття сліпої прив'язаності. Як саме формується ця прив'язаність до відомих людей, які у нас складаються стосунки з кумирами та чи можливо зробити їх здоровими? Спробуємо розібратись з усім цим у "Ранку Вдома" разом із нашою експерткою, тренеркою зі статевого виховання, сексологинею, психологинею Оленою Архипенко.
Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.
— Що таке парасоціальні стосунки?
— Парасоціальні стосунки — це стосунки дуже однобокі. Умовно, одна людина закохана, одна людина відчуває якийсь емоційна близькість і емоційний зв'язок, а інша людина навіть може не розуміти й не знати. Не знати про існування другої людини. Тому це стосунки такі хибні, я б сказала, навіть стосунки, тому що і стосунками їх назвати не можна. Вони працюють тільки в один бік.
Дуже багато стосунків можна назвати парасоціальними. Навіть в парах іноді вони можуть бути парасоціальними, коли друга людина не включається. Бо це стосунки, коли одна людина посилає емоційний зв'язок, коли вона відчуває, коли вона захоплена, закохана, витрачає час на іншу людину, а інша людина відсторонюється.
— Стосовно кумирів у молоді. Вони ж були завжди. Чому тільки зараз почали говорити про ці парасоціальні стосунки?
— Якщо раніше було таких випадків досить небагато, то зараз таких випадків стало дуже і дуже багато. Через медіа та соцмережі. Зараз ми чудово знаємо, що з'їли на сніданок наші кумири, яка у них спідня білизна, з ким вони там куди ходили, що бачили. Тому вони здаються нам настільки близькими, настільки поруч із нами, і ми ніби живемо їхнє життя. Тобто ми буквально підміняємо своє реальне життя їхнім життям. Іноді ось такі стосунки парасоціальні, вони можуть переходити будь-які кордони. Те, що ми живемо життям інших людей, воно робить нас ближчими до них, аніж до нашого реального оточення.
— Це небезпечно?
— Звісно, небезпечно, тому що там ми переглядаємо сторі з кожної години чи 15 хвилин. Натомість з подругою ми спілкуємось раз на тиждень. Ми не знаємо, що у неї відбувається, але що у Кумирі відбувається, ми чудово розуміємо. Тому ми й прив'язуємося, тому що ми витрачаємо на це емоції, ми витрачаємо час, ми витрачаємо свій ресурс. Тобто людина стає залежною від ось цієї інформації, від кумира.
— Чи завжди прихильність до відомої особи шкодить, чи ні?
— Якщо говорити про таку нав'язливу прихильність, яка переходить в залежність, то вона дійсно може шкодити, тому що вона може бути такою вже обсесивно-компульсивною. Якщо умовно людина не відкрила телефон, не подивилася, що там сьогодні було на сніданок у тої зірки чи що відбувалося, вона не може продовжувати своє буденне життя, тому що їй потрібно це зробити.
— Як працює обсесивно-компульсивний розлад?
— Людина має щось зробити. Вона вважає, що якщо вона цього не зробить, то все пропало. Така залежність від якоїсь дії, наприклад, відкрити соціальні мережі й скролити, є небезпечною. Якщо це на рівні підліткової закоханості, то дитина подивилася й далі пішла собі займатися своїми справами, жити своїм реальним життям. Тобто це нормально у якомусь сенсі. Головне, щоб це не переходило межі адекватного.
— Де межа? Як батькам виявити таку залежність?
— Якщо це обсесивно-компульсивний розлад, то важливо розуміти наскільки сильно дитина включена в реальне життя. Бо коли це вже залежність, то дитина абсолютно відключається, випадає з реального життя. Всі емоції вона пускає тільки туди, в оці парасоціальні стосунки. Таких стосунків, насправді може бути багато.
— Якщо батьки виявили цю проблему, що робити?
— Треба пояснити дитині, що не все то правда, що там показують. Починати з основ. Пояснити дитині, що її кумир робить багато постановки, яка не є реальною картинкою. Треба показувати на прикладах, що це не є реальність, що красиві кадри у соцмережах — це просто чиясь робота. Там ціла команда працює на імідж, працює на те, щоб люди потім купували цю картинку й буквально хотіли закохуватися в цю картинку.
Фактично це створення ідола, створення кумира. Дитині потрібно це показати через реальність. Пояснити, що ти нічого не отримаєш від цих стосунків, від цього споглядання. Там немає зворотного емоційного зв'язку. Коли дитина або дорослий створює ось такий емоційний зі свого боку зв'язок, а назад не отримує нічого, то це дуже боляче.
— Люди страждають, але інколи здається, що їм це подобається. Чи не так?
— Не кожен себе ідентифікує зі стражданням. Вони щось відчувають, але не можуть прямо сказати про це. Відповідно, вони не можуть із цим потім нічого зробити, бо не мають адекватної оцінки своїм діям.
— Якщо дитина не послухалась батьків і продовжує слідувати прикладу кумира, що робити?
— Запитати дитину, навіщо вона наслідує свого кумира. Або чого їй не вистачає, або де її індивідуальність. У таких випадках треба працювати з психологом на тему пошуку індивідуальності дитини, щоб допомогти їй вибудувати свою особистість, а не копіювати когось. Бо завжди ж легше скопіювати когось. Але дитина повинна дати відповідь на питання: "Чи буду це я? Чи принесе мені це якесь задоволення і реалізацію?". Очевидно, що ні.
— Що робити аби уникнути парасоціальних стосунків?
— Обмежити перебування у соціальних мережах, слідкувати за собою, коли ми відчуваємо сум. Що ми робимо у цей момент? Скролимо стрічку у соцмережах та починаємо жити іншим життям. Бо моє погане, то я поживу твоїм життям. Якщо це стало звичкою, над цим треба працювати.
Усвідомлення проблеми — це перший крок до того, щоб її позбутися. Звісно ж треба розвивати критичне мислення. Це корисно і для дітей, і для дорослих, і для людей пенсійного віку. Також потрібно наповнити життя цікавими подіями, зайнятися якимось хобі. Розвивати реальне спілкування. Тому що спілкування в телефоні — це не спілкування. Лише живе спілкування дарує справжні емоції.
Читайте також: Чому люди уникають обіймів: сексологиня пояснила важливість дотиків між близькими














