Чому люди уникають обіймів: сексологиня пояснила важливість дотиків між близькими

Обійми несуть багато сенсу, безпеки і підтримки. Чи завжди такі дотики є приємними, чому іноді їх хочеться уникати та як в такому разі діяти, у "Ранку Вдома" пояснила сексологиня, тренерка зі статевого виховання Олена Архипенко. 

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октбярський.

— Чому дотики в фізичному розумінні такі важливі? 

— Під дотиками ми маємо на увазі саме обійми. Це перше, що відчуває дитина. Коли вона народжується, її одразу кладуть мамі на животик чи на груди — до мами в обійми. Мама своїми обіймами показує безпеку. 

Потім дитина зростає, починає відриватися від мами і ходити самостійно. Відпускає мамину руку і кудись біжить — проходить першу сепарацію. Але у будь-який момент, коли вона відчує небезпеку чи дискомфорт, вона прибіжить назад до мами чи тата в обійми. Це перше відчуття безпеки залишається з нами на тривалий час. Ми переносимо це і у своє свідоме доросле життя. Ці дотики ми асоціюємо з безпекою. Це якщо говорити про банальну норму, коли ми зростали в сім'ї, де нас любили, обіймали і оберігали.

— Чи завжди дотики близьких приносять приємні відчуття? 

— Не завжди це так. Є певні ситуації, коли ми можемо відсторонюватися від цих дотиків. Не на постійній основі, але періодично. Хоча для когось після певних пережитих це може стати і новою нормою. 

— Якщо ми говоримо про зв'язок батьків і дітей, що могло трапитися, щоб дитина перестала хотіти обійматися чи стала уникати фізичного контакту? 

— Це може бути банальна образа, з'явилася недовіра. Це загострюється в пубертатний період, тому що тоді діти встановлюють свої кордони. Батьки мають побачити межу, коли ще можна дитину обіймати як дитину, а коли — вже як іншого дорослого. У цей другий період вони можу сказати: "Мені не треба [обіймів], дякую. Якщо мені буде треба, я підійду і скажу". У цей період діти перебудовуються на свій стиль, на свою потребу в цих контактах. 

— Приблизно в якому віці на це слід звертати увагу? 

— Приблизно з 8-10 років — передпубертатний період, період стійкого самоусвідомлення. Починається зміна головного мозку. Зовні це ще дитина, але думки дорослого характеру вже з'являються. 

— Як батькам підтримувати це дорослішання і відсторонення від контактів? Чи запитувати: "Я можу тебе обійняти?"?

— Так, інша доросла людина має питати у дорослої дитини: "Можна тебе обійняти?". Чому ми сприймаємо, що зараз для дитини має бути нормою, коли її силоміць обіймають, а коли не нормою? Коли це гра. Коли ми дуркуємо зі своєю дитиною і обіймаємо, не питаючи — це нормально.

— Небажання обійматися — це не обов'язково психологічна травма? 

— Не обов'язково, але іноді причина може бути саме там: пережите сексуальна насилля, емоційний шантаж, емоційний конфлікт, різного роду травматичні події. В таких випадках дитина асоціюватиме з пережитою травмою. Ми маємо з розумінням ставитися до такої ситуації.

— Як реагувати одному з партнерів, який хоче обійматися, а інший уникає обійму? 

— Скажу дуже стандартну шаблонну фразу — комунікувати. Те, що в голові однієї людини, зовсім не зрозуміле для іншої людини. Можна вигадувати і набудовувати купу поверхів цієї думки, отримати тривожність щодо стосунків, нерозуміння, ревнощі тощо. Тому завжди краще запитати — що змінилося, щось не подобається, чи ти на щось ображена/ображений? 

Якщо зникає потреба в близькому контакті між близькими людьми, то може бути проблема як особисто самої людини: проблеми на роботі, особистісна криза, зміна в гормональному фоні тощо. А може бути і сигнал того, що у стосунках щось змінилося. Досить часто під цими обіймами розуміють прелюдію. Якщо один із партнерів не хоче того, що йде після прелюдії, то він почне уникати і обіймів. Обійми сприйматимуться як насилля, бо він буде думати, що від нього хочуть чогось більшого. 

— Як допомогти людині, яка не хоче обіймів, яка дистанціюється? 

— Поговорити, що ви маєте на увазі під обіймами і що ви хочете ними донести. Обійми — це про близькість і довіру. Далеко не з кожними ми обіймаємось. 

Найкращий варіант — трішки відійти і поспостерігати, що відбувається. Діти в цьому віці трохи їжачки. Вони не завжди можуть розуміти, що відбувається всередині них самих. Спершу вони випускають голки, а вже потім думають, що ж вони зробили і якою була реакція. Тому варто дати їм час заспокоїтися і знову спробувати підійти, запитати, поговорити.

Читайте також: Підлітковий селфхарм: психологиня пояснила причини самоушкоджень та дала поради батькам