Борис Джонсон, сніг влітку і магія зйомок: як створювали "Потяг у 31 грудня", розповіли актори та продюсерка комедійного фільму

На великі екрани України 1 січня виходить премʼєра — яскрава новорічна кінокомедія "Потяг у 31 грудня". Розповісти про стрічку до студії "Ранку Вдома" прийшли продюсерка комедії Зоя Сошенко та актор Артемій Єгоров. Зіграла у стрічці й Лілія Ребрик.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костянтин Октябрський.

— Можете трохи розкрити сюжет — де і коли відбуваються події, без спойлерів?

Зоя Сошенко: Наше кіно — це історія про українців, які напередодні Нового року вирушають у подорож потягом. Це насправді дуже крейзі історія, тому що, ну, хто і куди може їхати потягом 31 грудня?

Це історія про те, як об'єднує дорога додому. Про те, якими б різними не були українці, але коли ми маємо якусь мету чи мрію, а також спільні цінності, ми об'єднуємося і досягаємо дуже гарного результату.

— Про зйомки та дива на майданчику розповість чарівна Ліля Ребрик, яка також знімалась у фільмі. Що тебе вразило найбільше?

Лілія Ребрик: Для мене справжнім дивом була зима посеред літа. Я пам'ятаю свій перший знімальний день, цей феєричний засніжений потяг — як казково це все виглядало. 

Все знімалося влітку, за спеки +30, і коли ми прийшли та побачили цей засніжений вагон, у мене аж мурашки по шкірі, тому що це була для мене справжня феєрія. Це було фантастично красиво та дивовижно. Я тоді подумала: "Боже! Як це створювали?"

Мій перший кадр: ми виходимо з вагона, і пасажир добігає до нас. 

Ми з Юрою Горбуновим, я — Павлівна, він — Петрович, повинні зіграти, що нам холодно. І раптом згадали про це вже під час дублю, тому вдвох починаємо розтирати собі руки, ніби замерзаємо. Я кажу йому: "Оце артисти!".

Тому що дійсно було дуже спекотно, але на вигляд це було фантастично, красиво, засніжено, і для мене це було справжнє диво. Ось що мене дуже вразило.

— Як вам це вдалося? Розкажіть трошки про цю магію кіно.

Зоя Сошенко: Так, насправді, це дуже цікава історія. Ми залучили команду, яка створює штучний сніг. До того було багато етапів та обговорень. Це не просто сніг, що падає з неба. Нам потрібно було, щоб сніг падав з неба, щоб він був на поверхні, на одязі. Причому сніг на одязі — це зовсім інший матеріал.

Потім сніг — це вода, так? І коли людина заходить у приміщення, кількість снігу має зменшуватися.

Тому ми продумували все до деталей: сніг, який людина приносить з вулиці, має змінюватися залежно від фізичних умов, коли вона входить у купе, щоб він на одязі та волоссі був в меншій кількості. Це все враховувалося. Ба більше, ви помітите, коли будете дивитися кіно, що навіть на вікнах нашого потяга є іній.

Але найскладнішим було навіть не створення снігу, а те, як передати глядачеві, що потяг рухається.

В Україні ще ніхто не знімав повний метр, повністю в потязі, в закритому просторі, в одному купе, і ще й під час руху. Тому ми передивлялися іноземні фільми, обговорювали все на нарадах із художниками та операторами, чи треба будувати декорації, чи знімати в реальному потязі, чи треба його трансформувати?

І було цікаво, коли ми прийняли правильне рішення: зображення за вікном потяга має змінюватися залежно від того, де ми знаходимося: сільська місцевість, природа, погода, ліхтарі... Тому в нас був окремий департамент, який займався виключно зображенням за вікном.

Артемій Єгоров: Розповімо, як саме це робилося. Стояв вагон, до нього приєднали великий штир. І так, давайте, камера-мотор! Підходили люди й починали вручну качати вагон. Відчуття було таке, наче потяг справді рухається.

— Артемію, розкажи нам про свого героя-ловеласа.

Артемій Єгоров: Мені подобаються такі герої, тому що я дуже рідко їх граю. На відміну від мого персонажа, я не зраджую своїй дружині.

І що я пам'ятаю з допрем'єрного показу: люди підходили до мене і казали: "Блін, ми хотіли тебе вбити!”. І мені це було дуже приємно, адже це комплімент, що я впорався зі своєю роллю.

— Ще ми можемо відкрити карти, що в фільмі знімався експрем’єр Британії Борис Джонсон. Як вам це вдалося? Навіть актори, які брали участь у зйомках, не знали про це.

Зоя Сошенко: Ми, продюсери, іноді можемо собі дозволити політ фантазії на етапі ідей і наповнювати наш сценарій цікавими персонажами та постатями, не тільки в межах України, а й на світовому рівні.

Коли почалася повномасштабна війна, один із перших світових політиків, який приїхав в Київ, попри обстріли та загрозу для життя, був Борис Джонсон. Він приїхав потягом, і українцям це сподобалося.

Події фільму відбуваються в новорічну ніч і, ми подумали, що було б круто зустріти цікаву особистість, — це ж диво. І у фільмі він не політик, а просто пересічний пасажир "Укрзалізниці", тому що, як ми знаємо, сьогодні будь-хто може їздити потягом.

Ми вирішили, що хочемо поспілкуватися з Борисом Джонсоном, і почали шукати контакти через знайомих, аж ось нам зателефонували з "Укрзалізниці". 

Цікавий момент: під час нашої презентації Борис Джонсон був зображений на одному з кадрів — він був в синій куртці та шапці "Укрзалізниці". Це був просто візуал нашої презентації.

Як-то кажуть, афірмація чи карта мрій спрацювала. Нам зателефонували і сказали, що є можливість, що він може потрапити в Україну з робочим візитом, і якщо пропозиція актуальна, ми мали надіслати сценарій та презентацію англійською мовою, щоб йому показали. 

До останнього ми не знали, чи справді це станеться, тому що, ви розумієте, який рівень безпеки, і ніхто не міг нічого гарантувати. Ми продовжували працювати у своєму режимі, але в нас був маленький юніт, — кілька людей, які в будь-який момент могли вирушити на зйомки Бориса Джонсона, не шкодячи основному процесу зйомок.

Артемій Єгоров: Ні, давай не так. Ми вже знімали на вокзалі, і раптом іде Борис Джонсон. І абсолютно випадково каже: "Добрий день, everybody!".

Зоя Сошенко: Насправді Борис Джонсон дуже простий, позитивний і відкритий у спілкуванні. Він погодився зробити все, що було потрібно.

Ми підготували для нього куртки різних розмірів, бо не знали його реальний розмір: дивилися по фотографіях, навіть співвідносили його зріст з президентом Володимиром Зеленським. Також підготували для нього відому шапку “Укрзалізниці”.

Я представила йому команду і сказала: "Ви не проти, якщо ми одночасно будемо робити вам мейкап, кріпити звук, одягатимемо вас, а я паралельно розповідатиму про фільм?". Він відповів: "Так-так, yes-yes, of course, you can!".

Потім, наприкінці роботи, він сказав: "Шапочка, що на мені, чи можу я її залишити собі на пам'ять?". Він пояснив, що минулого разу загубив її, а його синам вона дуже сподобалась. Ми, звичайно, погодились, що він може залишити шапочку собі.

Ба ббільше, ми разом підписали кінохлопавку і прапор України, і тепер хочемо продати їх на аукціоні на допомогу Збройним силам. І ми дуже вдячні йому, що він став родзинкою нашого фільму.

— З якого числа вже можна дивитися "Потяг у 31 грудня"?

Зоя Сошенко: Передпоказ розпочався 26 грудня, а з 1 січня фільм вийде в прокат у понад 170 кінотеатрах майже в усіх містах України. 

У нас неймовірні партнери, багато кінотеатрів, і покази відбуватимуться щодня. Я впевнена, що кожен зможе знайти зручний сеанс для всієї родини.

Лілія Ребрик: Хочеться, щоб цей фільм став новорічною традицією, і щоб щороку люди казали: “Ми з друзями передивляємося "Потяг у 31 грудня". Нехай так і буде. 

Гарні діти народжуються в любові. Це я точно знаю як мама трьох красивих дівчаток. Тому наше кіно народилося дійсно в любові та задоволенні, і я впевнена, що це передасться і глядачам.

Читайте також: Підсумковий випуск "Я не забуду": як змінилося життя героїв після ефіру