Залежність батьків, насилля та байдужість: болючі теми трилеру "Усі їхні демони" обговорюємо з авторкою Поліною Кулаковою

"Усі їхні демони" — це не просто детектив чи трилер. Це глибока історія, яка не залишить байдужим жодного читача. Про те, що стало поштовхом для написання книги, яка торкається болючих тем залежностей у батьків, домашнього насильства та байдужості сусідів, авторка Поліна Кулакова розповідає в програмі "Ранок Вдома".

Ведуча — Ольга Фанегей-Баранова.

— Яку історію розповідає ваш новий роман “Усі їхні демони”?

— Не зовсім новий роман, але нова публікація — це перевидання моєї книги, яка була вперше опублікована у 2020 році. 

Це соціальний роман у декораціях трилера про двох дітей, які зростають у дисфункційній сім’ї, де батьки зловживають алкоголем, а вони кожен по-своєму справляються зі своїми проблемами.

Водночас, у книжці є й детективна лінія, і напружений сюжет.

— Що стало поштовхом до написання книги на цю тему?

— Насамперед, це близька мені історія, тому що я доросла дитина алкоголіків.

Я зростала в схожій сім'ї та ситуації, і якось так сталося, що мені захотілося поділитися досвідом.

Мій рідний батько рано пішов із життя, але на його місце прийшов вітчим, який, в принципі, був схожий на батька: у нього так само були проблеми з алкоголем та контролем агресії.

Ми з братом і зростали в дисфункційній сім'ї, але маю зазначити, що це не автобіографічний роман, хоча частину свого досвіду я все ж передала героїні цієї історії — дівчинці Лесі.

— Чи досліджували ви тему домашнього насильства перед написанням книги, чи для художнього твору це не обов’язково?

— Досліджувати треба завжди, сподіватися на фантазію… Навіть автори фентезі багато працюють і досліджують. Наприклад, у мене була можливість порозпитувати працівників поліції, знайому судмедекспертку, вивчити питання зброї.

На щастя, ми живемо в період, коли інформація більш доступна, можна сміливо досліджувати і не сидіти тижнями у бібліотеці. 

Вигадувати — це не завжди добра ідея, тому що читачі розумні й побачать, де фантазія, а де реальність. 

— Чому у своїх творах ви звертаєтесь до соціально важливих тем?

— Мені притаманна емпатія і загострене відчуття справедливості. Свій творчий шлях я починала з оповідань, які теж були драматичними й часто торкалися соціальних питань — так воно й вилилося в мою основну творчість.

У мене не всі книги про алкоголізм чи дисфункційні сім'ї, і наразі опубліковано шість моїх трилерів. Кожен з них на різну тему.

Наприклад, моя дебютна книга — це детективний трилер, без обтяження соціальними темами.

Згодом, я прийшла до того, що хотіла, аби моя книга була не лише засобом для відпочинку, її читали за вечір і забували, а щоб вона викликала якісь рефлексії, стимул до діалогу. 

Власне, “Усі їхні демони” і покликана для того, щоб викликати людей на діалог, тому що написана на досить табуйовану тему.

Ми звикли не втручатися і не звертати увагу — ця проблема існує не тільки в Україні, але й по цілому світі, і часто вішаємо ярлики на тих, опинилися в таких умовах. 

Ця книга якраз закликає подивитися, як воно буває по-інакшому.

— Чи були емоційно складні моменти під час написання?

— Мабуть, писати не було складно, тому що для мене ця книга стала екологічним способом попрацювати зі своєю травмою.

Митці часто таким чином переосмислюють свою травму, і це виливається в мистецтво. У моєму випадку сталося те саме.

Але, коли ми з видавництвом "Фабула" готували книгу до перевидання, у мене померла мама, і мені було складно емоційно повертатися в цю історію. Проте, на щастя, я впоралася.

— Чому ви обрали жанр трилера та детективу? І чому, на вашу думку, українські читачі під час війни обирають такі страшні історії?

— Вибір жанру зумовлений моїм читацьким смаком.

Значуща книга в моєму житті — це “Парфуми” Патріка Зюскінда.

У 9 класі одна дівчинка подарувала мені на день народження примірник — я була в захваті, а до цього я ще читала Стівена Кінга — так все й почалося.

Щодо соціальної компоненти: я обираю читати ще й, як в народі кажуть, “скляні історії” — емоційно важкі.

Вони збурюють емоції й допомагають мені справлятися з труднощами в реальному житті: призводять до певного катарсису, дозволяють глибше зрозуміти свої емоції і прожити їх.

З початком повномасштабної війни я думала, що попит на трилери зменшиться, але читачі змінили мою думку. Десь у квітні 2022 року в мене почали з'являтися нові читачі та відгуки.

Вони писали мені з укриттів і казали, що мої книги допомагають їм абстрагуватися від реальності, тому те, що здається страшним та кривавим, насправді допомагає справлятися зі стресом.

— Ви зараз працюєте над новою збіркою? Це так?

— Це буде ексклюзивний анонс, тому що ми з “Фабулою” ще ніде не говорили про це. 

У нас часто виходять фентезійні, фантастичні, горорні та інші жанри. Водночас авторів трилерів в Україні не так багато, і нам з “Фабулою” спала на думку чудова ідея.

Чому б не створити збірку трилерів? Ми хочемо зібрати авторів, які вже пишуть в цьому жанрі, а також заохотити тих, для кого це буде перша спроба.

Сподіваюся, що їм сподобається, і вони почнуть писати трилери частіше.

Ми вже розробили концепт і зараз на етапі підбору авторів.

Я виступатиму в ролі упорядниці, поки що все на стадії розробки, але впевнена, що в нас вийде класна книжка, яка доповнить полицю короткої жанрової прози в українських книгарнях.

Читайте також: Документалка "Найс Лейдіз": про чирлідерок 50+, ейджизм і війну говоримо з режисеркою Марією Пономарьовою