Захисні механізми пам'яті: чому ми забуваємо образи та ідеалізуємо колишніх партнерів, пояснила психологиня

Завершення стосунків може відбуватися за різними сценаріями — з кимось спілкування припиняється назавжди, а з певними партнерами залишаються, наприклад, спільна робоча діяльність та коло спілкування. Якщо ми пропонуємо такій людині продовжувати комунікацію, то передусім треба визначитися, у якому статусі хочемо її бачити в своєму житті. Про це розповіла психологиня, кандидатка психологічних наук Віра Романова у рубриці "Точка рівноваги" в ефірі програми "Ранок Вдома". 

“Чи можемо ми з колишніми дружити? На це наука психологія не знає жодної відповіді. Тобто людина була з нами в одному ліжку, можливо, у нас є спільні діти, був спільний побут, залишилися спогади. В нас була причина розставання, а після цього ми цій людині пропонуємо в нашому житті зайняти позицію друга, наприклад. Чи зможе ця людина прийняти цю позицію друга? Це не від нас залежить. Але що ми пропонуємо йому або їй в житті, то нам треба зрозуміти, в якій ролі ми хочемо їх бачити в своєму житті”, — зазначила Романова. 

Це, за її словами, можуть бути навіть зустрічі раз на місяць для того, аби згадати минуле. Але всі правила необхідно для себе чітко визначити та проговорити з іншою людиною. 

“Це теж особлива роль, коли ми будемо зустрічатися і згадувати. І це буде відчуття надійності, підтримки. Це буде переживання не тривожних, а успішних якихось стосунків у житті. Але для себе це варто дуже добре усвідомлювати, що саме ми пропонуємо людині в цих стосунках, як ми хочемо їх побудувати наново і оговорити всі ці правила гри”, — сказала психологиня.

Проте не завжди сценарії можуть розвиватися успішно. Є люди, які буквально не можуть вийти із “зачарованого кола” колишніх відносин.

“Я би хотіла сказати, що людям дуже подобається страждати, але скажу трошки м'якше. Подобається страждати нашому мозку. Нейрофізіологічне страждання в мозку — найбільш проста емоція, яку може добути наш мозок з навколишнього середовища. Зрадіти, споглядати, насолоджуватися — це більш складні хімічні процеси в організмі. Тому, якщо ми вміємо страждати, то можемо вдосконалювати цю навичку все своє життя. І повернення до колишніх — це знайома емоція. Ми в цих емоціях себе дуже добре знаємо, навіть якщо вони дуже негативні”, — пояснила психологиня.

Вона також підтвердила, що наша пам'ять іноді “підчищає” якісь дуже болісні моменти з минулого.

“Ми ж себе любимо. І нащо нам себе так ображати для того, щоб постійно про це згадувати і на цьому концентруватися? Якщо біль не актуальний, то його можна помістити в архів пам'яті. З іншого боку, у мозку все одно є захисний механізм, така собі coping strategy, як ми долаємо цю ситуацію. І іноді уникнення цього негативу через уникнення реальності стає теж можливістю подивитися на колишнього як на нового і як на можливість”, — зазначила Віра Романова.

Якщо в нашому житті з'являються люди з минулого, вона радить спочатку задати питання собі: хто я, хто ця людина, яка заново вступить у стосунки? 

“Другий момент: що в мене змінилося з того часу, як ми не бачилися? Я сама по собі? Або я сам по собі змінився? І в чому конкретно різниця? Третє питання: що я можу запропонувати в своєму житті цій людини? Мені не вистачає друга, вух, безкоштовного психотерапевта у вигляді дружньої розмови тощо. Треба написати все це собі і сформулювати абсолютно чесну пропозицію та озвучити її. Мовляв, дивись, ти важлива частина мого минулого життя, в мене з тобою неймовірно класні спогади, в нас було трошки негативного, тому ми розійшлися, але зараз в мене ось так. Ти як з цим? І бути готовим вислухати іншу частину. Співставити все це, що дасть змогу ухвалити рішення: чи йти в ці стосунки, чи не йти”, — підсумувала гостя ефіру.

Читайте також: Хто найчастіше стає мішенню "токсиків" та як дистанціюватися від них, пояснила психологиня