"Відлуння спогадів" зберігає пам’ять про окуповані домівки: про новий проєкт розповідає кураторка Анастасія Бєляєва

Проєкт "Відлуння спогадів" збирає історії та фотографії з місць, доступ до яких через війну втрачено або які були знищені. У програмі "Ранок Вдома" кураторка ініціативи та співзасновниця громадської організації "ЗНОвУ" Анастасія Бєляєва поділиться з глядачами, як з’явилася ідея створення проєкту, про що він і для кого.

Анастасія розповість докладніше про сайт, де зберігаються спогади, офлайн-зустрічі в межах проєкту, якими історіями найчастіше діляться люди та як кожен може поділитися своїми.

Ведуча — Ольга Фанегей-Баранова.

— Як виникла ідея створення проєкту “Відлуння спогадів” і що зашифровано в назві вашого громадського об’єднання?

— "ЗНОвУ" — це освітня громадська організація. Наш основний профіль — створення освітніх можливостей для дітей і дорослих, які зазнали впливу війни.

З 2020 року ми допомагаємо здобувати знання для того, щоб люди бачили своє майбутнє в Україні.

Особливий фокус — це тимчасово окуповані території, бо ми хотіли нести освіту для дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях і не мають доступу до української освіти.

Нам хотілося готувати їх до вступних іспитів, щоб вони мали змогу вступати в українські університети.

Оскільки я сама родом з Нової Каховки, а співзасновниця Ольга — з Луганська, ми завжди в розмовах між собою обговорювали наші міста та минуле.

Ми маємо досвід втілення різних проєктів, і якось заговорили про те, що круто було б створити скарбницю спогадів, де всі охочі могли б записати свою історію, поділитися фотографіями, і щоб ми через ці спогади, спільне пригадування, пригадували щось своє забуте.

Спочатку це було просто ідеєю, а потім ми моніторили гранти для нашої організації й побачили ось цей культурний. Так все і почалось, і тепер ми маємо втілений проєкт — принаймні найбільший його етап.

Нині є сайт, де можна почитати, переглянути ці історії й додати свою.

— Залишити свої спогади або подивитися на спогади інших — це що? Терапія, культурна пам’ять чи все водночас?

— Цей проєкт і про пам'ять, і про спогади, і про терапію. Ми проводили й офлайн-зустрічі в Харкові, Одесі — містах, де найбільше внутрішньо переміщених осіб. Нам було цікаво створити ще й фізичний простір, де можна буде поділитися оцими спогадами в колі людей зі спільним досвідом.

Ми запросили психолога і створили умови, щоб була ось ця терапевтична можливість — це дійсно було класно. До нас завітало близько 50 людей, і всі зазначили, що це корисно.

Багато людей блокують ці спогади, тому що ця тема болюча — це дім, який ми втратили і до якого не можемо повернутися.

Водночас ми не дозволяємо собі думати про те хороше, що в нас було — ніби даруємо ці спогади нашому ворогу. Це неправильно.

Ми маємо привласнити їх і сказати: так, зараз я не можу там побувати, але у своїй голові я можу прогулятися вулицями своєї рідної Нової Каховки і подумати про місця, в які не можу дістатися.

Ми створюємо простір, де можемо поділитися, зрозуміти один одного, а також створюємо архів наших маленьких побутових історій — для того, щоб знати, що ми не самі.

Крім цього, готуємо ґрунт для майбутньої відбудови — щоб знати, на чому робити акценти, про що люди зазвичай розповідають, що важливо і якось працювати із цим.

Це багатошаровий проєкт.

— Якими історіями зазвичай діляться люди? Скільки в них топографії, описів конкретних місць, а скільки особистого?

— Топографія у нас дуже різна. Ми маємо історії з Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей, багато історій і з Криму. Люди діляться різним.

Моя улюблена категорія — це спогади про дитинство і кохання.

До прикладу, у нас є дуже щемлива історія про те, як пара знайомиться на дискотеці, біля клубу, і потім одружується. На сайті є їхня весільна фотка, хоча багато історій без фото.

Мені трошки прикро, бо вони привертають менше уваги, але, сподіваюся, що люди зайдуть і почитають їх, бо там цілий скарб історій.

Історій про мою любу Херсонщину, плавні, раків — як це їхати вздовж дороги, купити цих раків штук сто і їсти їх з укропчиком. Багато про досвід — як ми жили, що нам було важливо.

Кожен раз, як я занурююся в це, в мене такі течуть сльози, але не суму, а якогось катарсису, чогось світлого і доброго до людей.

Я дуже радію, що нам довіряють ці історії — це важливо.

— Хто може долучитись до проєкту і як це зробити? 

— До проєкту можуть долучитися всі охочі. І хоч у нас такий фокус на тимчасово окупованих територіях, але ми працюємо зі всіма місцями, які зазнали впливу війни.

Якщо у вас є класний спогад про щось, що, на жаль, на сьогодні зруйноване, але ви хотіли б поділитися з нами історією, фотографією — це можна зробити.

Також, наприклад, якщо ви не походите з Херсонщини, Криму, Луганська, Донецька чи з Запоріжжя, але були на цих територіях, маєте спогад звідти — цей проєкт для вас.

На сайті “Відлуння спогадів” знайдіть кнопочку “Поділитися історією”. Там буде форма — заповніть її: можна розповісти одразу чотири історії та прикріпити фото.

Ми це побачимо і розмістимо на сайті після модерації.

— Бувають історії, які не проходять модерацію? 

— На жаль, бувають. Ми можемо не пропустити на сайт історію, зокрема з міркувань безпеки. 

Буває, що з контексту ми розуміємо, що люди, про яких пишуть, досі проживають на тимчасово окупованій території — це може нести загрозу для цих людей. 

Такі історії ми не беремо, але комунікуємо. Завжди пишемо, що, вибачте, на жаль, з міркувань безпеки цю історію ми не можемо опублікувати, але люди зазвичай лишають кілька історій. 

В принципі, якщо навіть якусь не взяли, то беремо інші. 

Ще бувають історії  більше про якийсь біль — те, що не входить в рамки проєкту, але про це ми теж комунікуємо. Думаємо, що робити з цими історіями, бо хочемо з цим працювати теж.

Поки що вони не вписуються в цей проєкт, але ми їх теж ретельно збираємо і думаємо, що робити з ними далі. Очевидно, що це теж важливо.

— Скільки у вас на сайті історії?

— Станом на зараз — 60 історій. Кругленька цифра, і чекаємо ще, тому долучайтеся.

Кожен раз, коли з'являється нова заповнена форма, нам приходять сповіщення, а раз на тиждень — ми все перечитуємо, модеруємо і додаємо на сайт. Останні історії видно на головній сторінці. 

— Не віриться, що все це обмежиться лише сайтом. Я прям бачу фотовиставки чи книгу. Є такі плани?

— Мені подобається ідея з виставкою, можливо, інтерактивною подією, щоб це було щось більш живе із залученням більшої кількості людей. 

Маємо також першу співпрацю з дослідниками, чому дуже радіємо.

Була публічна презентація проєкту і до нас завітали викладачі університетів, ентузіасти, які також працюють з темою пам'яті публічної історії — ми домовилися про співпрацю. 

Тобто, робота іде, і також ми почули відгук, що це дійсно важливо не тільки з загальної точки зору, але ще й з дослідницькою метою. 

Читайте також: "Не читайте цю книгу, бо у вас може з’явитися город": розмова з авторкою "Вілла у Сан-Фурсиско" Ярославою Литвин