Ватники в Європі та допомога Україні: інтерв'ю з литовським стендапером Олегом Шураєвим

Олег Шураєв — 34 роки, відомий у Литві стендап-комік, відеоблогер, пранкер. Останнім часом активно працює у жанрі політичної сатири. Народився у Києві, понад 30 років мешкає у Вільнюсі. Після 24 лютого активно підтримує Україну, займається волонтерством та організацією мітингів у всій Європі.

Олег Шураєв дав розгорнуте інтерв'ю телеканалам "Дом" та UA.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

— Я про вас дізнався нещодавно, через ваші ролики в Instagram, у яких ви англійською мовою пояснюєте світові, що відбувається в Україні. Як сталося, що актор, стендап-комік настільки сфокусувався на війні?

— По-перше, війна в Україні — це зараз найважливіше у нашому литовському контексті. Розумієте, історія Литви дуже схожа на історію України.

Литва є членом Європейського Союзу. А в ЄС під час ухвалення спільного рішення всі країни мають домовитися. І щоб випускати нові пакети санкцій, ми (активісти, громадські діячі) з початку війни почали активно просувати у громадській сфері питання санкцій, повної заборони транзиту російських продуктів, заборону на нафту, газ.

І ми зрозуміли, що у світі та в Європі люди мають прогалини у знаннях. Тобто люди на Заході не розуміють, що Росія — це колоніальна держава, вони не розуміють, що ми з вами (українці, литовці, латиші, естонці, поляки, білоруси) не можемо бути колонізовані.

Ось ці прогалини я намагаюся заповнити. Я зараз перебуваю в Парижі й просуваю проєкт з українськими книгами, хочу показати, що Україна — це не шароварна культура, це культура досить багата, це багато регіонів.

— Ви спілкуєтеся з аудиторією англійською мовою. Ви адресуєте свої посилання тим, хто сумнівається, не знає всієї правди про війну. А чому не російською? Чи вже безглуздо до них доносити щось?

— Я, на жаль, попрощався із цими ілюзіями.

Українці теж знайомі з ситуацією, коли ви володієте російською мовою, але розумієте, як ви відрізняєтеся від людей, які проживають у Росії. І дуже складно зрозуміти: начебто говоримо однією мовою, навіть якісь книги одні й ті самі читали, але наскільки ментальність та психологія різні.

Коли почалася війна, я намагався писати пости у Facebook російською мовою. Але потім я зрозумів, що Росія — це країна байдужості. Це злочинна байдужість, і треба зараз робити так, щоб нехай вона вбиває там усередині людей, а не лізе за кордон. Тому що я більше не знаю, як із цим боротися, чесно.

Хоча в мене рівень емпатії дуже високий. Я завжди людям співпереживав. Я тривалий час пробував. До самого моменту початку цієї війни ти розумів, що це агресор, людина, яка, можливо, завдала тобі багато болю, не любить тебе — але ти все одно вірив до останнього, що може статися щось людське, якесь диво станеться — і вони зміняться. Але я більше не вірю в це, на жаль.

Тому ми зараз сконцентрувалися саме на допомозі Україні, Збройним силам України.

Зараз емпатія в мене лише до українців та людей, які поділяють ті самі принципи гуманізму.

Думаю, що з цієї причини я й англійською почав говорити.

— А зараз як стендапер ви виступаєте перед людьми?

— За останні пів року я лише два виступи зробив, бо 90% роботи зараз — це офісна робота, пов'язана з допомогою Україні. Це волонтерство, наша робота із фондом.

Також організовую мітинги на підтримку України. Їжджу Європою, дивлюсь, як у різних країнах їх проводять. Наприклад, їздив до Варшави до українсько-польських активістів, я вважаю, що вони там дуже сильні. Чудова активістка Наталія Панченко (уродженка Полтави, — ред.), яка очолює організацію "Євромайдан Варшава", ми з нею спілкуємося, я досвід переймаю у них.

— А з росіянами ви у Литві, Європі якось перетинаєтеся?

— Саме зараз актуальна тема в ЄС щодо віз — заборонити видавати візи росіянам.

Я бачу цих людей, я з ними літав зараз і летів кілька днів тому з Вільнюса до Парижа. І я все це бачив.

Це дивні люди, я вам скажу. Це люди, які абсолютно не розуміють своєї провини.

Ми навіть у Литві відчуваємо свою провину, і це правда. Те, що ми у 2014 році не натиснули на всі кнопки безпеки, усі кнопки SOS.

І, можливо, ми зараз маємо такий активний волонтерський рух, що Литва та сусідні країни так активно допомагають, — це тому, що ми відчуваємо свою відповідальність за Україну.

І я бачу (зокрема й у Литві), що росіяни роблять із себе більше жертву, ніж українці. Але хочу сказати росіянам: жертви — не ви, ви далеко не жертви, ви — агресори.

Ось у тебе є паспорт, це твій договір з державою. Якщо, наприклад, моя литовська прем'єр-міністерка Інгріда Шимоніте завтра починає вбивати людей, я ж за це відповідальний. Що я повинен робити? Ми виходимо на вулиці у Литві, коли чимось незадоволені. Ми виходимо. І в Україні люди завжди виходили, наприклад, у Києві раніше — щотижня протест. Я, як у Києві бував, весь час потрапляв на протести.

А тепер — росіяни... Так треба прокидатися, треба щось робити. А що ви думали? Що за вас хтось розв'яже ваші проблеми? Що Україна зараз усі ваші питання вирішить?

В них увесь час ця ліберальна движуха. Наприклад, у Вільнюсі мій офіс — навпроти офісу команди Олексія Навального. Ну, постійно відчувається, що люди роблять себе більше жертвою, ніж вони є насправді. Я ось цього не розумію, бо в мене таки менталітет литовський.

— Моя подруга українка, яка зараз перебуває у Вільнюсі, розповіла, що з початку цієї війни за офіційними даними до Литви приїхало 30 тис. білорусів, 20 тис. українців та 19,5 тис. росіян. Це лише за цей період. Хто ці росіяни? Чому вони їдуть до Литви?

— Ви ж розумієте, що 19,5 тис. росіян — не всі ж вони опозиціонери.

У нас у Литві також багато російськомовних громадян. Але в нас досить жорсткий соціальний тиск.

Наприклад, було 9 травня цього року. Ми стояли з плакатами та нагадували про Бучу, Ірпінь, про те, що зараз переживає Україна. І робили дуже зрозумілі паралелі з тим, що радянська Червона армія робила у Литві у 1944 році, — і насильство, і концентраційні та фільтраційні табори, і масова депортація. І ви знаєте, цього року я майже не бачив людей із Росії. З російськомовних — 90% це були місцеві російськомовні жителі та якісь литовці, які трошки божевільні з приводу комунізму. І взагалі на це 9 травня людей було мало — десь 1/10 частина того, що було торік. Тобто люди вже розуміють, до них почало доходити.

У чому принципова різниця російськомовних людей у Литві. Вони виросли у Литві, вони ходили до російських шкіл, але вони водночас себе відчувають частиною Литви, знають литовську мову, знають литовську історію. Таких людей багато. Також багато людей, які приїхали до 2014 року. Це росіяни, які вивчили литовську мову, абсолютно нормально інтегрувалися та поважають історію і не дивляться із комплексу старшого брата.

Але є росіяни, які приїжджають до нас та починають пояснювати, як жити. Що ми не такі європейці, ми не розуміємо європейських цінностей, що закриваємо російські школи. До речі, російські школи у 2000 роках закривалися з об'єктивних причин, тільки тому, що з роками дітей у них не набиралося, ставало дедалі менше. Але в Литві хайп, пропаганда щодо закриття російських шкіл теж була дуже активною.

Щодо громадян РФ, які їдуть до Литви зараз. Наша міністерка інновацій зробила дуже невдалу заяву на початку війни. Вона сказала, що ми чекаємо на IT-фахівців з Білорусі та Росії, що ми хочемо, щоб у нас тут був типу Google. Ось мені, який народився в Україні, це було неприємно чути. І я написав міністерці, ми зв'язувалися з нею. Вона дуже молода жінка, дуже компетентна. Але заразом, розумієте, багато хто дивиться на державу як на якесь ВАТ, як на акціонерне товариство.

Ми — не акціонерне товариство. Держава — це симбіоз принципів, політики, філософії, історії, загальногуманітарних принципів... А іноді у нас вилазить відчуття, що ми якась корпорація, яка має робити гроші.

І думаю, що це відбувається зокрема через те, що, можливо, у багатьох із цих 19,5 тис. росіян є гроші, є можливості купити нерухомість, отримувати платні послуги. Тобто з практичного погляду — так, економіка нашої країни від цього покращується. Але цей аргумент — огидний, він цинічний.

І ми активно боремося з компаніями, які не йдуть із російського ринку. Наприклад, Каунас — друге за величиною місто Литви. Але у мера Каунаса в російському Калінінграді відома компанія VICI, яка виробляє крабові палички. Це жахлива, цинічна історія. Крім того, довгий час логотип VICI був на майках збірної Литви з баскетболу. А у нас баскетбол — це свята річ.

Але ми й досі не знаємо, скільки російських грошей у Литві. Я це питання постійно порушую. Я ходив до нашої прем'єр-міністерки, експертів з економічних питань.

І я бачу у цьому певну проблему не лише литовського суспільства, загалом європейського суспільства. Що, з одного боку, ми допомагаємо Україні, а з іншого — приймаємо росіян. І держава не має інструмента перевірити — що це за люди, яке походження їхніх грошей.

Наприклад, ось у нас у Паланзі відпочивав чувак із Білорусі — один із бізнес-партнерів кримінальної системи Лукашенка. У нас там біля п'ятизіркових готелів стоять "Порш Каєни" з білоруськими номерами. Ми це фотографуємо, надсилаємо нашій Службі безпеки.

Ось ця вся движуха, звичайно, лицемірна до болю.

— Один із героїв ваших колишніх стендапів — це такий ватник. Ви дуже точно показуєте ознаки цього мислення. Чому молоді люди стають ватниками? Вони ж не пам'ятають Радянського Союзу. Ось вам 34 роки, ви трохи застали Радянський Союз, зовсім дитиною. Але чому люди молодші за вас стають ватниками?

— Це цікаво, бо це є субкультура. І я дуже довго вивчав це питання. Це тема культурного коду та виховання. Люди таки люблять жити так, як їхні батьки.

І справжня зміна поколінь відбувається тоді, коли діти не хочуть жити так, як жили їхні батьки.

А якщо твій рідний дім ватний? І ти не хочеш так жити. Тобто, по суті, ти маєш зрадити свій дім. Це дуже болісне питання.

Ватники ж це не лише питання Литви, України, а тим паче Росії. Вони є у багатьох країнах. Якщо робити по них зріз, то переважно серед них багато — невдахи, неосвічені. Адже освіта — це система цінностей, коли ти розумієш, що твій погляд на світ може бути хибним.

Наприклад, візьмемо мене. Я навчався у Литві у російській школі. Потім у Литву вступив на історичний факультет, і мені дали литовський підручник історії. Я почав читати і я такий — ага, начебто відкрив для себе новий світ. Ах, ось воно в чому річ...

Просто до цього мені все життя вселяли, що литовці — це ж країна селян, які не мали освіти. А водночас Вільнюський університет з'явився майже на два століття раніше, ніж ломоносовський Московський державний університет. А мені розповідали все життя...

А потім я почав ще дивитися історію України, і в мене взагалі мозок вибухнув.

Тому дуже важлива саме гуманітарна освіта (нарівні з усіма, але гуманітарна має бути у всіх). А нинішні молоді люди свою гуманітарну освіту обрізають зі школи, потім акцентують лише на своїй майбутній професії. І вони таким чином самі себе поміщають у вакуум.

Що відбувається із молоддю в європейських країнах. Вони не те що молоді патріоти чи не патріоти — вони більше нігілісти. І російська пропаганда за кордоном зараз не намагається прищепити любов до Росії. Ти можеш цього Путіна ненавидіти. Вона насаджує головну думку, що всі погані: і ці погані, й американці погані.

В мене 1 вересня буде суд. Я бився зі своїм сусідом. У нього була стрічка Росії на машині. Литовські номери, стрічка Росії. А я йому клеїв українські наклейки "Героям слава". Він прийшов до мене додому і каже: чувак, типу, ти навіщо це робиш? Я кажу: я роблю, бо це... Він мені: ви 8 років бомбили Донбас і таке інше. І, коротше, він зі мною побився. Приїхала поліція і проти нього зараз порушили кримінальну справу.

І ми вже мали очну ставку. Ми спілкувалися. І в суді, за порадою адвокатів, він, звісно, інші речі каже. Що це не прапор Росії, це просто стрічка із трьома кольорами — синій, білий, червоний. Я говорю: подивися, в якому порядку ці кольори, це ж явне посилання до прапора, прапора якої держави? Він каже: міжнародної. Я говорю: якої, Нідерландів? Він каже: ні. Зрештою він не говорить правду, не називає країну, всіма можливими способами уникає цього. Оце система цінностей ватників — ти постійно крутишся.