"Пункти незламності" у фронтових містах, порятунок дітей та сервіс для військових: волонтер Михайло Пуришев — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"

Михайло Пуришев — підприємець із Маріуполя і волонтер. Його червоний бус для багатьох став символом надії та порятунку. На цьому бусі тільки з Маріуполя він вивіз понад 200 дорослих і дітей, а на сьогодні кількість врятованих Михайлом людей складно полічити. Наразі він допомагає жити та не втрачати надії мешканцям фронтових міст.

Михайло Пуришев — гість програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" телеканалу "Дім".

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

"Пункти незламності"

— Михайло, крім загальної допомоги, ви також будуєте "Пункти незламності". Скільки їх уже?

— Вже п'ять. У Бахмуті ми побудували три пункти, в Оріхові [Запорізької області] один і в Авдіївці один.

— Вони відрізняються від тих "Пунктів незламності", які ми звикли бачити, наприклад, у Києві чи в Дніпрі. Я так розумію, вони відрізняються наповненням та своїм функціональним призначенням для людей.

— Я б сказав — атмосферою.

— Ідеальний "Пункт незламності", за вашою версією, який?

— Такий, щоб коли люди приходили, то відчували себе в безпеці, що наче війни немає. Тому що у Києві, у Львові, в інших містах у такі пункти люди приходять заряджати телефон, користуватися інтернетом. А там люди приходять за водою, якої нема, за їжею.

В наші пункти люди приходять також за новинами, за інформацією. Бо там, де ми були, там немає новин. І ми почали возити газети. Люди газети читають в підвалах, а в пунктах дивляться новини, в інтернеті сидять, зв'язуються зі своїми рідними.

Коли мене питають, що головне на пункті, я кажу, що це не нагодувати людей. Там йде війна за територію, а також за серця людей. І оце головне.

— Давайте перелічимо 5-6 речей, які можна знайти у ваших "Пунктах незламності"? Ну, зарядки, звичайно, газети…

— Я почав би з першого — це світло. Там стоять дуже яскраві ліхтарі. І коли люди заходять у підвал, вони зразу дивуються — світло.

Потім — телевізор. Є кава, чай, щось поїсти, медикаменти. Можна зарядити телефон, подзвонити рідним, поспілкуватись відеозв'язком, бо є люди с проблемами речі та слуху, які спілкуються тільки по відеозв'язку [мовою жестів].

Є пральні машини, душові кабіни. В нас була жіночка, вона просто стояла і дивилась на пральну машину. Ми кажемо: "Йдіть каву попийте", а вона: "Дайте я просто подивлюся, пригадаю, як вона працює".

І ще дуже важливо, що це Україна їм побудувала. Ось коли раніше я приїжджав до Бахмута, люди мені казали: "Доброе утро, привет", то зараз вже: "Добрий ранок". Це важливо. І гадаю, що саме для цього ми й будуємо пункти.

— Ви сказали, що йде боротьба за серця людей. Бо на тій території потужно працює російська пропаганда, і вона впливає на мізки, на свідомість людей, які в інформаційному вакуумі. Але я знаю, що ви щось вигадали з цього приводу.

— Ми у Бахмуті спробували глушити їхню радіочастоту, пропагандистське радіо і запускати гімн України. І вони слухали гімн України.

— 28 лютого у вас був день народження. Де ви зустрічали свій новий рік?

— День народження — це був Оріхів.

А ось Новий 2023 рік ми зустрічали у Бахмуті у "Пункті незламності" разом з волонтерами з різних континентів, з різних країн. І це було дуже класно. Ми всі розуміли, що навколо нас війна, а у нас маленьке свято, наше свято.

Команда. Такао і "Кузнечик"

— Розкажіть про свою потужну команду.

— Дуже велика команда, це люди з різних сфер. Ми разом збираємось і їдемо.

Наприклад, є актор, радіоведучий, а в Бахмуті, в Авдіївці, в Оріхові він сантехнік, він паяє труби.

Хтось експедитор в ресторані, вантажник, а там він "епіцентр", я так його називаю. Він завжди їздить, щось добуває, щось привозить.

Хтось декоратор на весіллях, а там працює відбійним молотком, щоб зробити свердловину.

У кожного різні професії, але там вони — команда, яка знає, що робити.

І мені іноді кажуть [подивившись наші ролики у соцмережах]: "А ви не надто багато там посміхаєтеся, будучи в таких умовах?" Я відповідаю: "А ви уявляєте, якби ми весь час були в страху, в якомусь негативі?" Тому хтось когось підкалує, жартує, ми сміємося.

Ось коли ми сміємося ці 10-15 секунд, ми повністю забуваємо, де ми перебуваємо. От повністю забуваємо.

— А розкажіть про Такао і "Кузнечика".

— О, Такао — це людина, яка... По-перше, він японець (35-річний Такао Тайнака на початку 2022 року жив у Японії, працював консультантом із менеджменту. Дізнавшись про війну, Такао приїхав в Україну допомагати мирним жителям, — ред.).

Ми приїхали до Бахмута робити свердловину. Він був на пункті, з військовими. Я говорю: "Поїхали з нами". Він відразу: "Так". І він з нами був весь час, поки не записався в добровольці.

При цьому, він розмовляв лише японською, навіть англійської не знав (спілкувався через Google Translate, — ред.). Проте він вивчає українську. Я один раз приходжу, всі вже лягли спати, а він вночі зі словником вчить українську.

Потім він записався в добровольці. Він про це сказав у мене на дні народженні. Я кажу: "Такао, та ти тут потрібен". Бо дуже багато японських телеканалів зверталися по коментарі, і Такао з ними розмовляв, показував, що відбувається.

— Тобто не як журналіст, а як людина, яка там перебуває?

— Так. Це інформаційний фронт. Я вважаю, що інформаційний фронт — один із головних напрямків. Дуже багато людей працює над тим, щоб у світі знали правду, що коїться у нас. Це важливо.

І Такао — це інформаційний фронд Японії, який працював в нашій команді.

— А "Кузнечик"?

— "Кузнечик" — це позитивна людина, я йому навіть пропонував йти у стендап. Він постійно як щось скаже, й ти смієшся. Він розряджає ситуацію.

А за фахом він декоратор, декорує на весіллях. До речі, й на наших "Пунктах незламності" він намагається, щоб було красиво, затишно.

— Я чогось гадала, що він перукар.

— Ні, це просто він каже, що трошки вміє. Тому почав чоловіків стригти. Потім жіночка підійшла. Він каже: "Я не вмію стригти жінок". Вона йому: "Так, берете насадочку, ще щось…" І він почав і жінок стригти.

Зараз з нами в Авдіївці працює перукарка, вона місцева, яка просто працювала в перукарні. Зараз підстригає всіх в Авдіївці.

— А до поїздок до фронтових зон ще ж були ярмарки на деокупованій Київщині.

— Це було, коли я повернувся востаннє з Маріуполя. Я приїхав, організував склад на Софіївській Борщагівці, на який люди могли привозити їжу.

Ми почали їздити по деокупованих селах, селищах Київської області. Крім допомоги, ми робили свята — хтось мильні бульбашки пускав, хтось косички плів, хтось дівчаткам нігті фарбував, ще щось. Кожен розважав людей, як міг.

Ми це робили саме в містах, в яких були бої, в яких були діти і люди. Мешканцям це дуже подобалась, вони просто видихали, вони спілкувались, вони сміялись. Діти гралися, і мої діти їздили теж на ці свята. І це було дуже класно, так файно.

І у цих поїздках формувалась ота команда, яка зараз їздить, допомагає на прифронтових територіях.

На той час ми чекали, коли почнеться деокупація міст, які ближче до мого рідного Маріуполя. Спочатку ми чекали, а потім разом з командою вирішили поїхати далі — туди, де ми потрібні.

Евакуація дітей

— Ви казали, що взагалі ви зосереджені на порятунку дітей.

— Діти — це заручники батьків там.

— І батьки в містах, де йдуть бойові дії, іноді приховують дітей.

— Щоб ви розуміли, ми знаходили дітей в килимах, загорнутих у килими. Вони їх так ховали.

Є дівчина-волонтер Пума, вона займається суто евакуацією дітей. З нею їздили наші хлопці й дітей просто в килимах знаходили.

Це наслідки пропаганди, що люди, які там живуть, не довіряють нікому, бо не знають, що там [на вільній території] коїться. Тому й важливо, щоб інформаційний фронт саме там працював, щоб люди довіряли та виїжджали.

Коли ми приїжджаємо до Авдіївки, Бахмута, ми там тижнями живемо разом з людьми, й вони нам довіряють. Таким чином, ми можемо вплинути на їхню думку, щоб поїхати. Багато людей ми вивозимо.

— Я так розумію, що пропаганда їм розказує, що Україна забере у них дітей, дуже багато іншої брехні. Але коли ти не маєш ніякої інформації, коли хвилюєшся за свою дитину, ти повіриш у будь-що. І саме для того, щоб такого не сталося, ви там працюєте. Це дуже круто.

Нові навички

— Ви ще ж бурили свердловини, щоб у людей була вода. Але я так розумію, що до того ніхто з вас такою справою не займався. Як ви того навчилися?

— Першу свердловину ми пробурили в Бахмуті. Як навчалися? YouTube, Google на допомогу.

Спочатку я шукав людей, хто може пробурити. Але ніхто не хотів туди їхати. Проте вода потрібна була. У людей не було води, вони її набирали просто з калюж та кип'ятили.

І ось ми купили обладнання та поїхали. В нас було дві бурових. Одну ми зламали, іншою бурили. Це досвід, який ми отримували в Бахмуті.

І коли пішла вода — а це 3 тисячі літрів на годину, — це був просто клас.

Я з цієї склянки пив... Мені потім пишуть підписники: "Так треба було перевірити воду". Відповідаю: "Я вже перевірив, все добре".

— А що ще ви опанували такого, до чого ніколи не бралися? Які ще нові навички?

— Це одна головна навичка — волонтерство. Мабуть, кожен в нашій країні це опанував. Кожен став волонтером. Це найголовніше.

Мене часто питають: "Що треба, щоб бути волонтером?" Відповідаю: "Просто мати серце, цього достатньо".

Коли ти маєш серце, ти розумієш людей і ставиш себе на їхнє місце. Це головне, щоб кожен не критикував, не говорив, що я б так не робив, а просто поставив себе на їхнє місце. Це головне. І тоді ви зрозумієте, що треба робити в Бахмуті, в Авдіївці...

— А куди їдете найближчим часом?

— Готуємося до великої поїздки — Костянтинівка, Покровськ, це Авдіївський та Бахмутський напрямки.

Ми хочемо побудувати пральні для військових, щоб хлопці могли привозити речі, залишати та їхати відпочивати, а ми зробимо все інше. Тому що коли ти повертаєшся з окопів, з бруду, з війни, замість того, щоб відпочивати, ще думаєш, що тобі треба попрати речі, висушити їх... Тому ми хочемо зробити місце, куди вони можуть прийти, залишити речі та поїхати відпочивати. Це буде за принципом: віддав — отримав. І не буде скупчення військових, щоб не наражати на небезпеку.

А також у нас у планах Гуляйполе, це Запорізький напрямок. Там ми будемо будувати повноцінний "Пункт незламності", бо там живе близько 2 тисяч людей. Це дуже багато.

— Про що мрієте після перемоги?

— Поїхати до Маріуполя і розбудовувати його. В мене дуже багато чого залишилось в Маріуполі, я хочу його відбудувати. Я хочу, щоб це було місто, в яке готові їхати люди, переїжджати з Києва, тому що там буде класно. От я хочу таке місто. Маріуполь — це місто мрії.

Інколи ми кажемо: "Я чекаю". А я хочу, щоб люди казали: "Ми робимо все, щоб це було". Ми не чекаємо, ми постійно щось робимо. Кожен. Хтось донатить, хтось пише коментар, хтось розповідає, але кожен щось робить для того, щоб перемога була якомога швидше.

Я знаю, що Маріуполь, Крим — все повернеться. Але треба продовжувати робити те, що ми робили, й все буде.

— Якщо хтось хоче допомогти команді Михайла, долучитися до цього великого світла та добра, — зайдіть на Instagram-сторінку Михайла. Підписуйтесь та допомагайте.

---

Спільний збір команди "Тихого вечора з Оленою Кравець" та Михайла Пуришева для придбання техніки, яка допомагає рятувати людей з-під завалів. Мета — 1 500 000 грн.

Пряме посилання на збір.

Меню лотів від ведучого рубрик "Тихого вечора" Дані Білого за посиланням.

---

Гостями нового випуску "Тихого вечора з Оленою Кравець" стали: музикант, автор пісень MONATIK та волонтер Михайло Пуришев. Музична гостя — Alina Pash, перше live-виконання пісні про Закарпаття GOIRA, в яку співачка вклала всю любов до рідного краю.

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Про підтримку молодих артистів, бодипозитив і роботу колекторкою: співачка alyona alyona у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Зброя на початку вторгнення, незнищенна "Мрія" та про особисте: гендиректор "Укроборонпрому" Юрій Гусєв — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про ментальне здоров'я, сім'ю та роботу з Поляковою: Маша Єфросиніна у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Про дивні для іноземців українські страви та експерименти з їжею: Євген Клопотенко у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Про шоу "Пожежа", особисті стосунки та спільну роботу з батьками: Олексій Дурнєв у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"