Заявка на "Оскар", консультант з Netflix та будівництво єврейського містечка: про залаштунки історичної драми "ШТТЛ" розповіла продюсерка стрічки Ольга Пантелеймонова

26 жовтня в прокат виходить історична драма режисера Еді Уолтера "ШТТЛ" спільного виробництва України та Франції. Стрічка "ШТТЛ" є одним із кандидатів відбору на премію "Оскар" у категорії "Найкращий міжнародний повнометражний фільм" від України. У стрічці представлена драматична історія єврейського поселення у Львівській області. Фільм охоплює добу напередодні вторгнення фашистів на територію України. Для консультації з ідиш-культури був залучений американський експерт Елі Росен, який співпрацював із Netflix. 

Знімання стрічки "ШТТЛ" тривали у 2021 році на території Київської області. Для цього там збудували штетл — типове єврейське поселення, яке існувало у Східній Європі до Другої світової війни. Збудоване для знімання містечко "пережило" окупацію росіян, а сам фільм називають гіпнотичним шедевром, бо знятий він особливим способом. Про це у "Ранку Вдома" розповіла продюсерка стрічки Ольга Пантелеймонова.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.  

— Ольга, розкажіть, будь ласка, про що цей фільм. Що означає назва "ШТТЛ"?

— Це фільм про єврейське містечко на Львівщині. Такі поселення називали штетлами. Штетл — назва фільму, з якою прибрана літера "е". Таким був задум режисера. Фільм про життя міста, культуру та побут людей, вибір, який зробила спільнота, за добу до вторгнення в Україну нацистів. Йдеться про 21 червня 1941 року.

— Як відбувалася підготовка до знімання? Де знімали? Хто був консультантом, адже це історично кіно.

— Так, цей фільм задумувався ще п'ять років тому. Режисер Еді Уолтер досліджував всі матеріали тієї епохи. Він прагнув зняти історію саме про українське єврейське поселення. Він вивчав їх побут, те, як будувалося місто, вивчав мрії його жителів, населення, культуру. Еді Уолтер потім знайшов нас разом із французькими партнерами і ми знімали цей фільм.

Враховуючи те, що це українське єврейське містечко, то треба його було знімати саме в Україні. Місто не збереглося, тож ми побудували окреме поселення на Київщині. Відбудовували все використовуючи архіви. Звели будинки, школу, синагогу. Деякі будівлі привезли з інших міст України. Синагогу повністю відбудовували.

До речі, це містечко пережило окупацію росіян. Вже дві зими минуло після зйомок і воно досі в ідеальному стані. Ми хочемо, щоб містечко увійшло до складу Національного музею. Це дуже важливо, тому що штетлів в Україні немає. Цю ідею підтримують єврейські громади, ізраїльське посольство, меценати. Наступного року ми займатимемося передачею.

Фільм знімали прийомом одного кадру. Ти занурюєшся у цю атмосферу. Дивишся фільм очима режисера, ходиш разом з цими героями. Це має гіпнотичний ефект. Для таких зйомок потрібно було дуже багато знімальної техніки. На майданчику було багато знімальних груп. Репетиції могла тривати добу, або дві. Потім знімається дубль. Дуже важка технологія, але саме цим фільм і є унікальним.

— Розкажіть про акторський склад, будь ласка.

— Моше Лобел — єврей українського походження. Він зараз живе в Нью-Йорку. Він грає головного героя Менделя. Решта головних героїв — українці. Це Анісія Стасевич, Петро Ніновський. Також багато іноземних акторів. Сол Рубинек — відомий в США актор. Були поляки та ізраїльські актори. Акторський склад підбирали ювелірно. Це українсько-французький фільм. Тож підбір українських акторів на головні ролі стало принциповим питанням.  

— Чому вирішили знімати саме одним кадром? Це режисерський задум? 

— Так, це такий задум. Він дозволяє повністю поринути в цю атмосферу та разом з героями переживати складний момент у житті. Фільм філософський. Саме з таким прийомом — одним кадром, фільм виглядає як витвір мистецтва.

— Чи можете поділитися відгуками тих, хто вже бачив цей фільм?

— По-перше, я його бачила разів 30. Кожного разу мені болить, не хочеться нічого говорити, хочеться мовчати. Він настільки проходить через тебе, що ти не здатен щось сказати. Фільм відображає сьогодення. Українцям дуже тригерить.

Коли була прем'єра на Римському кінофестивалі, то публіка спочатку плакала, потім були аплодисменти. Всі, хто його бачив, називають його гіпнотичним шедевром. Це чесно, я не чула поки що негативних відгуків. Одна українка після перегляду зізналася, що знову пережила 24 лютого 2022 року.

— Коли будуть покази в Європі?

— Сьогодні, 26 жовтня, прем'єра в Україні. Запрошую до кінотеатрів. У Франції будемо показувати його в грудні, а в США — в лютому 2024 року.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• 52-га "Молодість" — не тільки про дебюти, а й про історію України: інтерв'ю з артдиректором міжнародного кінофестивалю Андрієм Халпахчі
• Сходження на гору Манаслу та Еверест: інтерв'ю з українською альпіністкою Антоніною Самойловою
• Сервіс збереження пам’яті про померлих: інтерв'ю з розробником проєкту Inheart Олександром Сидоровим
• Коротка історія української анімації: про благодійний курс "Довженко-центру" розповіли кінознавці Альона Пензій та Олег Оліфер
• Фільми з фестивалю "Бардак VII" покажуть у Лісабоні, але спочатку буде тур Україною, — директор заходу Антон Фролов