Повернення з війни: про головні виклики для ветеранів і цивільних розповів психолог Антон Семенов

Варто пам'ятати, що для ветеранів війна не закінчується з останнім пострілом. Для багатьох найскладніший бій починається вже в мирному житті — бій за відновлення власного здоров'я та пошук нових сенсів. Відчуття потрібності допомагає знайти своє місце в суспільстві.

Як стати надійною опорою для ветеранів у період їхньої адаптації до мирного життя, в студії "Ранку Вдома" говоримо з психотерапевтом та засновником проєкту "Як ти, брат?" Антоном Семеновим.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Часто чується думка, що адаптуватися до мирного життя мають саме ветерани. Однак, можливо, це процес, у якому цивільне суспільство також має відігравати активну роль?

— Це безумовно двосторонній процес. Звичайно, ветерани стикаються з величезними викликами, і їм потрібно адаптуватися. Саме тому ми випустили новий посібник "Тактична комунікація для ветеранів та їхніх родин". Він допомагає їм зрозуміти, що з ними відбувається, які труднощі можуть виникнути та як із ними впоратися. Там зібрані універсальні алгоритми й поради, які можна застосовувати в повсякденному житті.

— Які найбільші труднощі виникають у ветеранів при поверненні до цивільного життя?

— Основних викликів три. 

Перший — це зміна соціальної ролі: бути військовим і бути цивільним — абсолютно різні стани. Другий — пошук свого місця в житті. Людині важливо відчувати себе корисною, розуміти, що вона спроможна та потрібна. І третій, менш очевидний, але дуже важливий — це комунікація. Ветеранам необхідно навчитися спілкуватися з людьми без бойового досвіду.

— Наскільки важливо для ветерана бути корисним?

— Люди часто вважають, що ветерани насамперед потребують вдячності. Але вдячність стосується минулого. А ось відчуття корисності, можливості приносити користь тут і зараз – це те, що дійсно допомагає адаптуватися. Саме тому цивільні повинні допомагати ветеранам знайти своє місце в суспільстві.

— Як ми, цивільні, можемо допомогти в цьому процесі?

— Є три ключові способи. 

По-перше, бути поруч — підтримувати спілкування, навіть якщо здається, що людина не готова говорити. По-друге, залучати до простих справ: допомогти з ремонтом, приготуванням їжі, навіть просто попросити потримати щось. Це дає ветерану відчуття участі. І по-третє — домовлятися. Часто ми забуваємо, що людина, яка була на війні, не знає, які правила діють у цивільному житті. Тому важливо обговорювати все, навіть побутові дрібниці.

Цивільні забувають, що очевидні речі для них зовсім неочевидні для людини, яка провела декілька років на війні. 

— Що ще важливо враховувати під час адаптації?

— Людині потрібно відчувати, що для неї є місце. Якщо ветеран повертається додому, добре, щоб у квартирі було визначене місце для його речей. Це може здатися дрібницею, але якщо він заходить і не бачить, куди покласти свої речі, може виникнути відчуття, що для нього тут немає місця.

— Чи є щось неочікуване, що ви відкрили під час підготовки посібника?

— Найбільш вражаючим відкриттям було те, що в деяких ветеранів просто немає до кого повертатися. В таких випадках ми радимо їм триматися за побратимів — як тих, хто залишився у війську, так і тих, хто вже повернувся. Дуже важливо, щоб ветерани підтримували одне одного. 

Ми також радимо ветеранам знайти когось, про кого вони можуть піклуватися — це можуть бути родичі, тварини, сусіди, які потребують допомоги. Відчуття корисності допомагає адаптуватися.

— Скільки часу триває адаптація?

— Це дуже індивідуально. Дехто адаптується за кілька днів, а хтось так і не знаходить свого місця. Головне — підтримка та спілкування. 

Якщо у ветерана є міцні соціальні зв’язки, адаптація проходить легше. Якщо ж таких зв’язків немає, це стає серйозним викликом. 

Саме тому ми кажемо про важливість контактів між цивільними і військовими. Ми починаємо ще одну програму “Спікери-ветерани”, де вони можуть розказати цивільним про свій досвід.

Читайте також: "Двіж" від 3-ої ОШБр: про платформу для рекрутингу та інформування українців говоримо з ведучим Данилом Білим