“Незалежність не просять — за неї борються”: привітання президента України Володимира Зеленського (ВІДЕО)

Сьогодні, 24 серпня, Україна відзначає День Незалежності. З цієї нагоди українців привітав президент Володимир Зеленський, інформує "Дім".

Дорогі українці та українки! Дорогий народе! Сьогодні День Незалежності України.

Я знаходжусь зараз тут, у серці Києва, на майдані Незалежності. І саме тут найкраще відчувається, що таке незалежність, чому вона для нас така важлива. І чому Майдан — значно більше, ніж головна площа країни. Бо це є символ — символ незалежності, її хранитель. Це місце, де завжди твориться історія, народжується енергія, сила наших людей у часи, коли незалежність опиняється під загрозою.

А зараз, коли йде повномасштабна війна за незалежність, саме тут, на Майдані, можна знайти такі важливі символи. Символи того, як ми боремось, за що ми боремось і як долаємо ми цю війну.

Ці символи — довкола нас. У цьому монументі Незалежності. Всередині він має залізобетонний каркас і реально здатний витримати ураган. Так і наша Україна вистояла супроти великого лиха, яке Росія принесла на нашу землю. У цьому “нульовому кілометрі”. Це початкова точка відліку, де написані відстані до українських міст. До нашого Донецька, нашого Луганська, нашого Криму. І сьогодні ці позначки — вони мають уже зовсім інше значення. Вони вже не лише про кілометри. Вони нагадують, що все це — Україна. І там — наші люди, і жодна відстань між нами це не змінить, і жодна тимчасова окупація це не змінить. 

І одного дня ця відстань між українцями зникне, і ми знову будемо разом як одна сім’я, як одна країна. І це лише питання часу. І Україна вірить, що зможе цього досягти — досягти миру, миру на всій своїй землі. Україна на це здатна.

Бо Україна має характер. Кам’яну витримку, погляд, який ми не відводимо, і руки, обпалені вогнем і часом, але дужі. Руки, які тримають щит і захищають своє. Свою землю, свою культуру, свою тисячолітню історію, доказом якої є засновники Києва. І захищаємо своє майбутнє, за яке віддали життя наші герої.

Імена, які ми не забудемо й не зрадимо. Імена, які захистили незалежність. І саме тут, на Майдані, українці часто прощаються з героями на щиті. І кожен, хто був хоча б раз на такому прощанні, і кожен, хто втратив когось у цій війні, має свій особистий рахунок до Росії назавжди й пообіцяв собі не забути своїх героїв. 

Уособлення такої клятви — ось це поле народної пам’яті. Поле великої сили, бо в кожному маленькому прапорці — чиясь велика історія, вчинок і вибір. Вибір на користь України. На користь майбутнього. А саме — свободи в мирі та миру у свободі. Це філософія, яку відображає в нашій культурі образ козака Мамая, який здобув свободу, а тому може відкласти зброю і взяти до рук кобзу. Про всяк випадок тримаючи шаблю близько, але повернутися до мирного, цивільного життя. Це те, чого всі ми прагнемо. І знаємо: цього ніхто не подарує, це можна тільки вибороти.

Саме це ми робимо 1 278 днів цієї війни, війни за незалежність. За кожен із цих днів я хочу подякувати тобі. Український воїн. Український волонтер. Лікар. Рятувальник. Вчитель. Наша молодь. Наші батьки. Кожен українець та кожна українка. Дякую вам усім. За те, що ми вже пройшли. І за ту Україну, яку ми з вами творимо разом. За ту Україну, якою вона вже є зараз. Яка стала дорослою 24 лютого. Взяла долю у свої руки, взяла у свої руки зброю. Не мала часу вагатися і права боятися. І реально зупинила “другу армію світу”. 

Ви знаєте, вже стала мемом фраза “Взяти Київ за три доби”. А правда в тому, що за понад тисячу днів війни Росія не змогла захопити більше 1 % нашої землі. І ми будемо про це казати. Бо це вбиває міф про непереможну російську армію.Ми це довели. 

Ми продовжуємо доводити зараз. Кожен на своєму місці. Кожен, хто несе незалежність у собі. Хто захищає наше право бути українцями. Своєю роботою, своїми справами, своїми здобутками. Сьогодні незалежність гартується на полі бою, незалежність закриває небо щоночі, вона рятує життя в лікарнях, вона гасить вогонь, вона навчає. Незалежність не спить цілодобово, працюючи на оборонних підприємствах, бо так важливо, аби наші воїни мали все, аби незалежність мала все, щоб себе захистити. Незалежність — за кермом, у дорозі до тих, хто цього потребує. Незалежність б’ється на ринзі, на світових аренах і сценах, де виступають українці. Вона на сторінках книжок, у словах віршів, які пишуть українці.

Коли від ворога ми чуємо щодня: “Немає такої держави, немає такої нації”. І коли ми щодня доводимо зворотне. Ми доводимо, що українці є й українці будуть на цій землі, на цій площі, де через сто років стоятимуть наші наступні покоління. І через 100 років відзначатимуть тут День Незалежності України.

Так буде. Так буде, бо Україна сьогодні інша. Україна сильніша й себе поважає. І Україна не чекає жестів доброї волі, а має власну волю, аби втілювати в життя те, що необхідно нам. І коли Росія хоче взяти Сумщину, тоді з’являються Збройні Сили на Курщині. Коли ворог б’є по нашій енергетиці, хоче залишити нас без світла й тепла, тоді палають його НПЗ. І ніхто не може нам заборонити такі удари, бо це б’є справедливість. 

Так само як коли Росія атакує нас щодня, наші мирні міста, лікарні, школи, вбиває цивільних людей, наших дітей, тоді у відповідь вона отримує “Павутину”. І так б’є справедливість. Так б’є Україна, коли її заклики до миру не чують. Скільки разів ми пропонували припинення вогню? Скільки разів ми казали: “Ми хочемо тиші, ми прагнемо миру”? Але достойного та всеосяжного, і тому розраховуємо на силу всього світу. І тому не надто віримо російським голубам миру, і тому будемо покладатись на українські “Фламінго”.

Ось така Україна тепер. І ось така Україна ніколи більше в історії не буде примушена до сорому, який “рускіє” називають “компромісом”. Нам потрібен справедливий мир. Яким буде наше майбутнє, вирішувати тільки нам. І світ це знає. І світ це поважає. Поважає Україну. Сприймає Україну рівною.

Україна, яка може реально за добу зібрати й об’єднати довкола себе лідерів світу. Україна, з якою хоче спільно виробляти дрони Америка, весь світ. Україна, яка відновила єдність Європи та США і тепер є основою цього союзу. 

Україна, яка стоїть на своєму й може постояти за себе. А тому Україну чують, з Україною рахуються, до неї дослухаються. Її місце — за столом, їй не кажуть: “Почекайте за дверима”. Їй кажуть: “Вирішувати тільки вам”.

Саме таку Україну тиждень тому я мав честь представляти у Сполучених Штатах Америки. Сьогодні і США, і Європа погоджуються: Україна ще не перемогла, але вже точно не програє. Україна виборола свою незалежність. Україна не жертва, вона боєць. Україна не просить, вона пропонує. Союзництво та партнерство. Найкращу армію у Європі. Передові оборонні технології. Досвід стійкості. Ми кажемо: “Нам потрібен ЄС”. Так. Але ми потрібні йому не менше. І це визнають усі. І такою визнають Україну. Не бідною родичкою, а сильним союзником.

Саме про це — “коаліція охочих”. Саме про це був Вашингтон. Про це й про те, як забезпечити сталий, надійний, тривалий мир. Україна отримає його, бо отримає гарантії безпеки. Настільки сильні, аби більше нікому у світі навіть у голову не змогла прийти думка напасти на Україну.

Це не тільки наша мета, це саме те, що ми хочемо й маємо передати у спадок своїм дітям та онукам: Україну сильну, Україну рівну, Україну європейську, Україну незалежну.

Щоб уже розірвати замкнені кола історії, у яких кожному поколінню чогось не вистачало, аби зберегти, зберегти незалежність, і кожне нове покоління заходило на новий виток. І знову змушене братися за зброю, знову має захищати себе і відвойовувати свободу. Ми не маємо передати цього нащадкам. 

Ми будуємо Україну, у якої буде достатня сила й міць, аби жити в безпеці та мирі. Щоб на цій площі, на майдані нашої Незалежності, під своїми прапорами, на своїй землі наші діти, наші онуки святкували День Незалежності. В мирі. У спокої. З упевненістю в майбутньому. З повагою і вдячністю всім, хто захистив Україну в цій війні, війні за незалежність. Хто вистояв, хто зміг, хто переміг. Задля такої мети варто жити. За це й стоїмо.

Зі святом вас, великий народе великої країни! З Днем Незалежності! Слава Україні!