"Немішаєве. Між Бучею та Бородянкою": новий докфільм розповідає сім історій українців, які пережили окупацію

На Київщині відбулася презентація документального фільму Валентини Захаренко "Немішаєве: між Бучею та Бородянкою". Стрічка розповідає про сім реальних історій українців, які пережили російську окупацію. Як жителі села випікали хліб, виготовляли коктейлі Молотова, допомагали пораненим і ховали загиблих односельців — усе це зафіксовано у фільмі.

Детальніше про історичну спадщину, відтворену в документальній стрічці — у сюжеті "Ранку Вдома".

На Київщині відбулась презентація документальної стрічки Валентини Захаренко "Немішаєве: між Бучею та Бородянкою", що зібрав сім реальних історій з життя українців під час російської окупації, їхні спогади про біль, втрати та надію на перемогу. 

“Це населені пункти, про які знає увесь світ через звірства російської армії. Саме той західно-південний напрямок “Київ — Ковель”, з боку якого планували взяти Київ російські війська. І хоча моє містечко постраждало відносно інших менше, пам’ять про ті дні окупації маємо зберегти”, — уривок з документального фільму про Немішаєве.

Одна з героїнь фільму і жителька селища Немішаєве Оксана Карповець-Лисенко говорить, що ця стрічка — як щеплення для майбутніх поколінь від пережитої українцями російської окупації.

“Щоб не було більше “какая разница”. Не було навіть думки, що не так все страшно. Ні. Страшно. Найбільше страшно навіть не якісь фізичні речі, а моральні. У мене всю окупацію в підсвідомості були думки про те, щоб вижити, не втративши людської гідності”, — ділиться Оксана.

Документальна стрічка — це волонтерський проєкт Валентини Захаренко. Авторка ідеї та режисерка намагалася передати не лише хронологію подій, а й зберегти голоси та емоції жителів Немішаєвого.

“Я бачила багато документальних фільмів, і в моєму фільмі було те, чого мені бракувало — людей. Тому що було багато руйнувань, жахів, страхіть, а не було людей практично. Або ж вони були показані, але внутрішньо не було розкрито, а що ж вони пережили. І мені хотілося от саме цього”, — пояснює Валентина Захаренко.

Герої стрічки розповідають, як відбувалася окупація: в імпровізованій печі випікали хліб, робили коктейлі “Молотова”, допомагали пораненим і хоронили загиблих односельців. 

“Є фільм про Бучу, є фільм про Немішаєве. Було б дуже добре, якби зняли фільм про Бородянку, Макарів, Мощун. Ці фільми залишаться, як історична спадщина, де не можна буде викрутити й перекрутити факти, як це робили у колишніх підручниках з історії. Ці історичні події чіткі, бо передані вустами очевидців”, — наголошує житель селища Немішаєве Євген Лисенко.

У стрічці є хроніка, якою поділилися місцеві. Попри свій страх і ризик, вони фільмували життя в окупації. Сергій Замідра пригадує, як російські танки зайшли в селище і як жителі намагалися організувати евакуацію громади. 

“У цей момент з Бучі евакуювали. З Бородянки евакуювали, збирали колони, планували. Немішаєве не згадували, тому що ми були практично в центрі цього кільця оточення й евакуювати було важко. Нам вдалося відпрацювати на базі Немішаєвого систему евакуації, коли одна частина організовується за межами, а інша частина всередині громади збирає дані”, — розповідає житель селища Сергій Замідра. 

Тоді вдалося евакуювати понад 2 тис. жителів. Згодом, на прикладі Немішаївської громади, було створено національний чат-бот з евакуації.

На презентацію фільму завітав відомий волонтер Костянтин Гудаускас, який під час окупації вивіз з Бучі та інших міст понад дві сотні людей. 

“Мені близько те, що пережила Немішаївська громада, як і інші міста, які були під окупацією. Те, що люди не розгубилися, згуртувалися, з'явились нові лідери, які взяли на себе відповідальність, і які не кинули свою громаду. Я пишаюсь, що знаю деяких особисто, і ми разом допомагаємо фронту. Фільм дуже вразив мене, бо передає ті емоції, які ми з часом забуваємо”, — акцентує Костянтин Гудаускас.

Стрічка триває 60 хвилин. Режисерський задум втілювали в життя п'ятеро людей, а передусім — це чоловік режисерки Ігор та син Іван. Валентина отримала чимало позитивних відгуків та слів подяки від односельців за збережену пам'ять та історію селища. 

“Фільм трохи допрацьовується. Насамперед для мене було важливо побачити реакцію мешканців. Ця частина — режисерська версія — залишиться для селища. Далі планую провести презентацію в Києві, додати англійські титри, перекласти фільм і спробувати показати його для ширшої аудиторії, можливо, навіть у Європі”, — розповіла Валентина Захаренко.

Читайте також: Руйнування, біль і вимушені прощання: евакуацію з прифронтових сіл Покровського напрямку показав Денис Христов