Музика, що об'єднує: майбутній концерт обговорюємо з талановитим тріо на чолі зі скрипалем Мойсеєм Бондаренком

Талановитий скрипаль, композитор і військовослужбовець. 7 лютого у Києві, в Будинку актора, відбудеться концерт Мойсея Бондаренка, а перед цією подією він разом зі співачкою та композиторкою Катрусею Зволинською та віолончелістом Дмитром Гончаруком завітали до студії "Ранку Вдома".

Музиканти розкажуть нам про зворушливу історію знайомства та майбутній концерт.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Мойсею, як ти поєднуєш світ музики та війни?

Мойсей Бондаренко: Насправді, я не знаю. Я б з радістю не поєднував ці два світи, але намагаюся інтегрувати в життя скрипку, яка з дитинства поруч зі мною, і просто дістаю її не те щоб через потребу, а просто коли є можливість відволіктися. 

Вже третій рік повномасштабного вторгнення і всі сконцентровані, зосереджені, знервовані, а музика, особливо інструментальна, допомагає розслабитись. 

Я люблю скрипку, і дуже хотів би, щоб ми зараз сиділи десь, ви пили та їли, а я грав би “Сім сорок”, і ми не думали про те, що треба когось заспокоювати або проводити якусь терапію. 

Хотів би просто грати, щоб всі насолоджувалися. Однак я щасливий, що маю таку можливість, завдяки командуванню та людям, які розуміють, що почути скрипку — це терапія. 

— Пані Катруся, ви не просто співачка, а магістриня музики. Як війна змінила вашу творчість?

Катруся Зволинська: Я з дитинства знала, що буду співачкою. Хоча, як і всі діти, які ходять в музичну школу, влаштовувала батькам істерики й казала, що більше ніколи не доторкнуся до інструменту. 

Мій фах — це сольфеджіо.

Я дуже любила теорію музики, але через те, що інколи лінувалася, мені могли сказати про мою помилку, і я починала злитися. Звісно, потім я розуміла, що не права, і робила себе кращою, ставала кращою. Так якось і дійшла до закінчення музичної школи. 

Музику я пишу давно, але ніколи не вважала це чимось, чим треба ділитися з людьми. 

Коли ж почалася повномасштабна війна, мені було 16 років, і я вирішила, що як не можу мобілізуватися і піти воювати, мені треба робити те, що я найбільше люблю і що найбільше вмію, а саме — співати і грати. 

У мене з’явився наплив натхнення, пісня за піснею, і я навіть створила власний гурт на деякий час, з яким ми грали багато концертів, грали на вулиці й збирали кошти для військових.

Тому, війна поставила мене на моє місце у музичній сфері і чітко дала зрозуміти що, коли, де і як я маю робити.

— Пане Дмитре, ваша історія з Мойсеєм вражає: його скрипка згоріла на фронті, а ви подарували йому інструмент майстра з Ірпеня, який загинув на війні. Розкажіть про це детальніше.

Дмитро Гончарук: Суспільство в Україні справді тісно пов'язане. Ми з Мойсеєм і Катериною перетнулися абсолютно дивним чином.

З Катериною — на гастролях, а з Мойсеєм познайомились завдяки цій історії з інструментом.

Мені тоді зателефонував друг, який на той час грав в оркестрі, вони теж за кордоном збирали кошти, і повідомив про те, що у Мойсея сталась така біда з інструментом. 

Мойсей Бондаренко: Я тоді в лікарні Мечникова лежав у Дніпрі. Розумів, що згоріло все, що в мене було, навіть документи. Добре хоч, що сам лишився цілим і руки, слава Богу, цілі. 

Я прокинувся й одразу написав знайомим майстрам, скрипалям, кажу їм: “Скрипка згоріла, що робити? Дайте мені якийсь інструмент пограти”. Про це і дізнався Дімон.

Дмитро Гончарук: Під час війни ми перевозили інструменти в безпечні місця, а наш майстер, Микола Ткаченко, займався евакуацією людей з Ірпеня.

Він проводив людей крізь ліс, минаючи москалів. Це було страшно, і коли ми з ним спілкувались, дуже просили, щоб він залишився в Києві, адже тут теж було багато роботи на той час.

Ми тоді робили все можливе.

Так, я постійно возив самокатом до воєнкомату борщ, а коли мене зупиняли військові на блокпостах, то питали: "Що ти постійно носиш віолончельний футляр?". Вони якось відкрили його, а там напхані скрипки, частини інструментів. А коли запитали, чому не рятуюсь, я відповідав, що мені важливо, щоб інструменти збереглись, а там побачимо.

Власне, наш майстер, Микола Ткаченко, пропав, і ми його дуже довго шукали — понад місяць. Ми не знали, що з ним, переглядали безліч груп з людьми, які були вбиті в Бучі, Ірпені, шукали його… 

Це дуже моторошно, важко було це сприймати. Пізніше в його квартирі в Ірпені ми знайшли інструменти, а також у нас в майстерні вони були, це ті, які він не встиг доробити, над якими працював останнім часом. 

Загалом, у нього був важкий розклад.

Микола Ткаченко їздив з батальйоном “Айдар” з 2014 року на фронт, мав навіть певну відзнаку. Їздив як скрипаль, грав, а в перервах між поїздками працював над інструментами й робив експериментальні скрипки. 

— Ви будете саме з такою скрипкою грати на концерті у Будинку актора?

Мойсей Бондаренко: Так, і обов'язково на кожному концерті ми розказуємо цю історію в пам'ять про Миколу Ткаченка. Багато майстрів, людей, працюють в нашій країні й створюють якийсь продукт, створюють мистецтво, і це — одна з цих історій.

Це історія про повагу і про пам'ять, що були такі люди — сміливі митці. 

Його скрипку я завжди показую людям і кажу, що зараз ви слухаєте інструмент, який створив Микола Ткаченко. 

— Мойсею, ми почули про ваше знайомство з Дмитром, а тепер розкажіть, як познайомились з Катрусею.

Мойсей Бондаренко: Дуже люблю Катрусю. Ми познайомились… Як добре, що ми познайомились.

— Це не лише творчий дует?

Мойсей Бондаренко: Тільки любов, тільки кохання. Я щасливий, що ми познайомились.

Катруся у 18 років приїхала на фронт співати для хлопців. Для нас всіх. Ми просто, як почули її спів, то всі роти порозкривали, — настільки шоковані були.

Мені тоді здавалося, що треба бути “тю-тю”, щоб так приїхати до нас і співати. Ми вже на той момент мали до неї повагу, а потім, коли почули, як вона співає, — очманіли від щастя. 

Я подумав, хоч би з усіх наших красенів, вона подивилась на мене. 

— Катрусь, ви обрали Мойсея, бо він найбільше відкрив рот під час вашого співу? Як це було?

Катруся Зволинська: У нас якось одразу "конект" стався, як тільки ми зустрілися.

Як кажуть, людина закохується з погляду. Мене вразив його погляд, як він на мене дивився і компліменти в нього були неординарні. Він казав, що в мене гарні руки та вуха.

Я ж сказала Мойсею, що була шокована тим, як він грає на скрипці.

Пізніше він розповів, що на той момент, насправді, вже настільки змучився, що грав на автоматі, але коли приїхала я, треба було показати, що він справді класно грає, і що він крутий.

— Уже 7 лютого відбудеться ваш концерт. Квитки давно розпродані. Що почують глядачі, яким вдалося їх придбати?

Мойсей Бондаренко: На концерті люди почують, якщо говорити про мої найулюбленіші, це те, що написала Катруся. 

До речі, Катруся написала навіть колискову. Знаєте для чого? Коли вона працювала з хлопцями, то помітила, що ми не спимо, тяжко заснути, і вирішила написати колискову для того, щоб було легше засинати. Вона мені заспівала її, коли поїхала до Тернополя, а я був у Покровську. 

Дзвонила мені телефоном, співала цю колискову, і я просто моментально засинав.

Ця колискова неймовірно красива. Ми обов'язково її зіграємо на концерті, і ще багато світових хітів, які я граю на фронті, коли записую на відео для популяризації проблеми і, взагалі, уваги до нашого фронту.

— Коли ще можна буде потрапити до вас на концерт? 

Мойсей Бондаренко: Це таке чудо насправді, що вийшло влаштувати цей концерт. Тому абсолютно не знаю щодо наступного, адже влаштовую концерти, коли маю вільний час і можливість пограти за рахунок відпустки чи відряджень.

Читайте також: "Культура" на Євробаченні: говоримо з FIЇNKA про створення пісні, поєднання традицій із сучасним звучанням та конкуренцію