Історія трьох поколінь з Донбасу, яка видалася критикам незручною: інтерв'ю з автором книги "Бабуся вмирати не любила" Павлом Белянським

Нещодавно світ побачила книга з загадковою назвою "Бабуся вмирати не любила". Ця книжка розповідає про жителів шахтарського селища у Луганській області. Її автор, письменник, військовий Павло "Паштет" Белянський у "Ранку Вдома" розповів про назву, героїв та майбутнє Донбасу.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— "Бабуся вмирати не любила" — назва просто не дуже інтригує. Про що ця книжка? В якому жанрі вона написана?

— Книжка — це оповідання про мешканців шахтарського селища Луганської області поблизу Алчевська. Це збірка таких окремих оповідань. Тобто кожне з них можна прочитати окремо. Воно існує як окрема одиниця. Читаючи його, можна посміятися чи поплакати, але коли ти прочитаєш книгу цілком, то стане ясно, що це були за люди, де вони були та чому так вчиняли. Зрозуміємо, чому вони стали тими, ким ми називаємо "жителі Донбасу". 

—  Коли та як довго ви працювали над книгою?

— Над книгою працював, не дивлячись на невеличкий розмір, півтора року. Саме через складнощі цього пазлу. Тобто треба було зробити так, щоби окремі оповідання виглядали в цілому як роман. Також виникали через те, що треба було описати життя трьох поколінь. Є ті, хто приїхав вперше на Донбас. Саме там вони створювали ці селища, відкривали шахти, працювала. Потім описуються історії їх дітей, а потім історій онуків. Охоплює період з початку минулого століття до його кінця. Остання глава стосується початку війни. Все закінчується, коли в Україні починається війна у 2022 році.

— Хто герої цього твору?

— Це мешканці шахтарських селищ. Це такі архетипічні герої. Тобто читач обов'язково знайде того, кого він знає у своїй родині, тому що вони досить типові. Характери героїв подібні до українців, яких можна зустріти в кожній родині України. Це люди, які приїхали на Донбас шукати кращої долі та намагались побудувати свої родини, але вони потрапили в досить жорсткі й такі складні умови. Це історії про те, як вони будувались, як виживали, як виховували дітей, чому їх навчали й що було метою навчання.

— Усі герої вигадані?

— Прототипи я взяв зі своєї родини. Я народився в селищі Шахти №9, Перевальського району Луганської області. Певною мірою це мої дідусі й бабусі, родичі, але й не вони водночас. Бо я взяв їхні історії за основу, але в цілому описані справжні історії, які я бачив, чув, чи навіть брав участь.

— Скажіть, будь ласка, чи можна вважати сам Донбас, про який тут іде мова, одним з героїв книжки?

— Так, звичайно. Якби це не був Донбас, то, мабуть, багато чого не відбувалось, тому що саме він впливав на цих людей. Шахта — один з ключових "героїв". Саме на шахті відбувається, наприклад, завал чи аварія, з якою потім працюють ці люди. Тому так, шахта — це один з героїв. Відгуки читачів свідчать про те, що таких героїв було багато і поза Донбасом. Їхні характери притаманні жителям різних селищ. Тому, Донбас є героєм, але основними героями залишаються люди.

—  Критики назвали цю книжку незручною. Чому, як ви гадаєте?

— Тут краще питати критиків. Можу припустити, що це через відвертість. Я пишу завжди правдиво. Я вважаю, що не можна скривдити самого себе. Не можна розповідати того, що чого не було. Не можна вигадувати там, де ти можеш відверто розповісти про себе, про свої переживання та обставини в яких опинився. Саме через відвертість, мабуть, її назвали незручною. Бо Донбас, як ми колись вважали, був нашим минулим. Зараз ми розуміємо, що він став майбутнім.

— Вам легко бути відвертим, коли ви пишете?

— Бути відвертим — це мій нормальний стан. . Я залишаюсь сам собою. І тому виходять такі книги.

— Що кажуть читачі?

— Я поки що не чув жодного поганого відгуку від читачів. Я вас запевняю, коли ви прочитаєте книгу, то ви точно і насмієтеся, і поплачете.

— Скажіть, будь ласка, чому така назва?

— Це перше строки з одного оповідання. Вони розповідають про те, як в одній родині бабуся вирішила, що їй час помирати. Втім, померти не вийшло, тому що помирати вона не любила. Знаєте, є люди, які кажуть, що життя у будь-якому випадку закінчується смертю. То чого від неї тікати? Є інші люди. Як би не було їм важко, вони продовжують жити й любити саме життя, а помирати — не люблять. Саме про цих людей написана книга.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":

• Чому українцям тригерить документальна стрічка "Повернення до української мови" від Ukraїner: інтерв'ю з творцями фільму Миколою Носком та Юлією Найдиш
• Фільм "Нескінченність за Флоріаном" покажуть в кінотеатрах України: інтерв'ю з режисером стрічки Олексієм Радинським
• Проєкт Future Perfect: про популяризацію англійської мови розповів т. в. о. міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв
• Сергій Танчинець і Tayanna розповіли про спільний кліп на пісню "А ти…"
• Як вберегти особисту інформацію від шахраїв: про кібербезпеку та інформаційну гігієну розповів виконавчий директор CyberLab Сергій Денисенко
• Режисер фільму "У пошуках Ніки" Станіслав Капралов розповів про місію стрічки та її майбутнє в Україні
• Понад 150 подій на семи сценах для дітей, підлітків і дорослих: інтерв'ю з програмним директором фестивалю Kyiv Book Weekend Микитою Москалюком
• В український спадок прокрався "московський ад", — Люко Дашвар про книгу "Спадок"
• Історія загиблого аеророзвідника Фелікса Куртаніча: інтерв'ю з творцями стрічки "Фелікс. Лис подільський" Іванною Слободянюк та Русланом Гришком
• Як в Україні допомагають постраждалим від сексуального насильства: інтерв'ю зі співзасновницею фонду "Сильні" Яриною Вишенською
• Історія одного з кращих борттехніків України: розмова з авторкою книги "Українські колібрі" Світланою Пеньковою