Режисер фільму "У пошуках Ніки" Станіслав Капралов розповів про місію стрічки та її майбутнє в Україні

Після початку повномасштабного вторгнення український режисер Станіслав Капралов почав знімати документальний фільм про порятунок тварин. Те, що він побачив після деокупації отримало термін "голокост тварин". Про це, зокрема, йдеться у стрічці "У пошуках Ніки". Кілька тижнів тому відбулася прем’єра на фестивалях в США. Ведуться перемовини про те, щоб показувати фільм в США та Японії. Коли фільм можна буде побачити в Україні, кому він присвячений, через які образи кінорежисер комунікує з глядачем та як фільм сприйняли за кордоном. Про це у "Ранку Вдома" розповів кінорежисер та продюсер Станіслав Капралов.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Про що цей фільм?

— Я почав знімати його в перший місяць війни. Він присвячений тваринам, які постраждали від російської жорстокості та агресії. Також цей фільм взагалі про наших людей. Головний меседж — в чому різниця між українцями і росіянами.

— Чому ви обрали саме такі ракурси для висвітлення війни?

— Мені дуже хотілося в той момент достукатися до західного глядача. Мені зустрілися дуже важливі історії. Здалося, що так вийде, якомога краще передати атмосферу і загальне відчуття, які переживають українці західному глядачу. Бо саме в перший місяць війни, мені вже здалося, що треба переходити на якісний контент, який спрацює через рік-два, коли Захід почне втомлюватися від нашої війни. Так все й відбувається. Ми це побачили, коли стартанули з фільмом на великому фестивалі.

— Як відбувалися знімання стрічки?

— Відбувались досить хаотично і достатньо довго. Ми почали знімати ще під час того, як частина Київської області була окупована. Наша знімальна група просто відправилася в гарячі точки. Ми були одними з перших, хто почав знімати під час деокупації Київської області. Коли ми туди заїхали, то бачили всі ці жахи й знімали свою історію про тварин.

— Ви співпрацювали з організаціями, які займаються порятунком тварин з гарячих точок. Розкажіть, будь ласка, про них.

— На той момент там працювали саме волонтери, а не тільки представники організацій. Хтось рятував людей в Ірпені через той міст, хтось намагався допомогти тваринам, які залишилися на самоті або були поранені. Я тісно співпрацював з організацією URSA. Ці люди безпосередньо брали участь в евакуації, ризикуючи своїм життям. Тому в мене був дуже тісний контакт з ними. На багатьох міжнародних заходах, коли даю інтерв'ю або під час промов, рекомендую донатити цій організації.

— Стрічку показували на нью-йоркському фестивалі документальних фільмів. Як взагалі західний глядач її сприйняв?

—  Звичайні люди, вони готові продовжувати допомагати Україні. Насправді увага була дуже велика до фільму. Це один з найбільших документальних кінофестивалів у світі. Там була досить авторитетна аудиторія. Мені здалося, що нам вдалося достукатися до людей. У нас дуже багато жорстоких кадрів, які ми показуємо без купюр. Багато людей зізнавалося, що їх варто дивитися. Я завжди казав аудиторії, що вони повинні це дивитися. Якщо вони закриють очі на кадри з могилами людей та тварин, то згодом закриють очі на війну в Україні. Тому люди залишаються під враженням. Тема тварин, як я тоді вважав і зараз вважаю, має працювати на західного глядача. Бо якщо вони звикли до кадрів війни, загиблих людей, то тварини — це ті істоти, які живуть з ними. Це працює на емоції. Це важливо зараз.

— Всі кадри в цьому документальному кіно — це все реальні історії? У вас був сюжет?

— У нас була головна лінія, бо я насамперед шукав свого собаку.  Це одна з головних ліній цього фільму, а все інше просто було імпровізацією. У нас не було плану. Ми знімали, а потім збирали це кіно. Дуже багато матеріалу — понад 60 годин відео. Ми вклали це у 80 хвилин. Я б не хотів, щоб фільм був нудним і повільним. Хотілося б, щоб глядач додивився до кінця та відчув цю трагедію, яку переживає Україну.

— Чи важко було працювати зі знятим матеріалом?

— Так, було важко, особливо на початку. Ми монтували все кілька місяців. Я знав кадри на пам'ять. Емоційно складними були моменти знімання, коли ти бачив все це в реальному житті. Бо ми бачили, звичайно, не тільки померлих тварин, але й загиблих людей. В мене так мозок спрацював, що я все сприймати як кіно. Можливо це захистила мою психіку. Коли ми почали монтувати тизер, стався рецидив. Далі я звик, як і будь-яка людина звикає до обставин.

—  Скажіть, де і коли зможе побачити фільм "У пошуках Ніки" український глядач?

— Я ще не знаю, бо ми тільки почали явище міжнародний тур. Завершилися покази у Нью-Йорку, буде тур по фестивалях у Сполучених Штатах Америки. Також фільм вже був в Південній Кореї. Ми починаємо міжнародне життя, щоб якомога більше говорити про війну і доносити правду. Продюсери зараз думають, як показати кіно в Україні. Не хочеться це продавати й перетворювати в бізнес. Тому ми  працюємо над тим, щоб фільм був у вільному доступі. Якщо це вийде зробити, то я буду дуже радий.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":

• Чому українцям тригерить документальна стрічка "Повернення до української мови" від Ukraїner: інтерв'ю з творцями фільму Миколою Носком та Юлією Найдиш
• Фільм "Нескінченність за Флоріаном" покажуть в кінотеатрах України: інтерв'ю з режисером стрічки Олексієм Радинським
• Проєкт Future Perfect: про популяризацію англійської мови розповів т. в. о. міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв
• Сергій Танчинець і Tayanna розповіли про спільний кліп на пісню "А ти…"
• Як вберегти особисту інформацію від шахраїв: про кібербезпеку та інформаційну гігієну розповів виконавчий директор CyberLab Сергій Денисенко