"Хотів би зіграти когось дуже противного": про свої театральні роботи розповів актор Роман Луцький

Для зірки Івано-Франківського драмтеатру імені Івана Франка Романа Луцького знаковими є вистави "Солодка Даруся" і "Дзяди", також він радить подивитися постановку "1975". Про це актор розповів у програмі  "Головна роль" на телеканалі "Дім".

Попри завантаження у великому кіно, Роман Луцький продовжує жити в Івано-Франківську, а до Києва приїжджає на зйомки. В Івано-Франківську насамперед його тримає рідний театр.

У 2008 році Роман закінчив акторське відділення Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Навчався на курсі режисера Ростислава Держипільського. Випускною виставою стала робота "Солодка Даруся" — драма за мотивами однойменного роману Марії Матіос. Постановка мала великий успіх.

У тому ж 2008 році Держипільському запропонували очолити Івано-Франківський драмтеатр імені Івана Франка. Режисер перейшов на нову посаду зі своєю виставою "Солодка Даруся" та її акторським складом. Тому у Романа Луцького не було питання, який театр обрати після закінчення вишу.

"Солодка Даруся" розповідає про долю Дарусі та її батьків, закатованих радянськими НКВСівцями в довоєнний і післявоєнний період окупації західної частини України у 1970-х роках. Події розгортаються у глухому гірському селі на Буковині.

Коли Даруся була маленькою, довірливою дівчинкою, вона за льодяники-півники розповіла НКВСівцю, як її батько добровільно віддав бійцям УПА продукти. Щира дитяча розповідь призвела до втрати сім'ї. Все життя Даруся кається у своєму гріху. Від переживань її переслідують напади дикого головного болю, за дивну поведінку односельці вважають дівчину божевільною, бояться її.

"Солодка Даруся" на сцені Франківського драмтеатру йде вже 17 років. Вистава стала сенсацією у театральному житті України та найкращою, за словами Марії Матіос, постановкою її культового твору.

У нинішньому складі Роман Луцький виконує одну з головних ролей — Михайла, батька Дарусі.

У Франківському театрі у Луцького — понад 20 ролей. Найулюбленішою виставою актор називає "Дзяди" (з польської "Діди"), де він грає роль романтичного бунтівника Конрада. Це перша в Україні постановка за мотивами однойменної поеми Адама Міцкевича, яка об'єднує минуле і сьогодення, зачіпаючи теми війни, байдужості та сили людського духу. Це документальний театр, який використовує поезію як основу для роздумів про сучасні події, а саме — протистояння України російській агресії.

"Дзяди" — моя найулюбленіша вистава. Я не можу сказати, що у мене головна роль. Це знакова, важлива роль, звичайно. Ця роль для мене така важенька. Буду відвертий, я жива людина, тому у мене не може бути 24/7 натхнення, щоб грати вистави. Звичайно, є дні, коли не хочеться. Але виставу "Дзяди" я можу грати хоч кожен день", — зазначив Роман.

Також актор рекомендує подивитися виставу "1975" словенського режисера Томі Янежича, хоча і не залучений у ній.

"1975" — це документальні вигадки кількох поколінь родини з Івано-Франківська, засновані на реальних історіях з життя акторів і режисера. Події 1975 року — це двері в лабіринт, в якому протягом усього 20 століття переплітаються долі членів однієї родини, несподіваним чином пов'язуючи регіони українського Івано-Франківська, словенської Нової Гориці та італійської Гориції, які колись були частиною Австро-Угорщини.

Роман зізнається, що за майже 20-річний театральний досвід вже не відчуває хвилювання перед виходом на сцену. Виняток — прем'єра вистави.

"Якби я працював у такому театрі, де виходив би на сцену раз на пів року, то, думаю, що у мене було б хвилювання. У нас же всі актори у формі, і я теж у формі. Звичайно, є прем'єрне хвилювання. А далі — це вже робота. Я вважаю, що взагалі хвилюватися — це класно, це потрібно, можливо. Але мені особисто хвилювання нічого не дає. Крім того, що я тоді сконцентрований трохи на хвилюванні, ніж на матеріалі, на тому, що я хочу донести", — пояснив Луцький.

Як і у багатьох акторів, у Романа траплявся "білий аркуш", коли під час вистави виконавець повністю забуває текст.

"Ці "білі аркуші" у мене були після студентських років, в перші роки в театрі. Це було дуже страшно. Я досі пам'ятаю момент, коли у мене по ролі кілометри тексту, а я виходжу на сцену і в голові: "А що я повинен сказати? А навіщо я взагалі вийшов?". За секунду по спині пішов піт, який струменем тече вниз, і я — весь мокрий. Я ловив "білий аркуш" раніше, але якщо зараз щось подібне відбувається, то це просто замінюється своїми словами", — розповів він.

Конкретної ролі-мрії у Романа Луцького немає.

"Конкретної ролі немає. Я б хотів зіграти щось таке, когось такого противного, щоб прямо глибоко з себе це витягнути", — описав він.

Театральний бум, який зараз переживає Київ, стався в Івано-Франківську ще задовго. Тут не можна купити квитки на багато вистав, такі як "Гуцулка Ксеня", Romeo & Juliet ("Ромео і Джульєтта"), "Кайдашева сім'я" та інші.

"Просто в Івано-Франківську глядач звик до хорошого театру. Коли я тільки прийшов до Франківського театру, тут було дуже сумно. Зараз театр кипить, у нас дуже багато молоді. І енергія театру вже не та, яку я пам'ятаю, коли я сюди прийшов. Це абсолютно заслуга Ростислава Держипільського і його команди", — резюмував Роман Луцький.

Ще з випуску "Головна роль" з Романом Луцьким:

• Батьки бачили сина медиком: актор Роман Луцький розповів про свій шлях до професії
• Відмовився від 13 серіалів і 6 фільмів: зірка українського кіно Роман Луцький назвав свої найкращі роботи