Гендер-паті на кладовищі: шокуюча історія у проєкті "Я не забуду"

За два з половиною роки повномасштабної війни ми, здавалося б, звикли майже до усього. Наречені приходять РАЦСів у військовій формі, романтичні побачення відбуваються на прифронтових вокзалах, а маленькі діти купують автівки для наших захисників. Нещодавно у нашу реальність прийшло нове явище — коли смерть і життя поєднуються як ніколи. 

Вагітна українка Лейла Крупа з нетерпінням чекала на той день, коли дізнається стать своєї дитини разом із чоловіком-військовим. Але її мрія не здійснилася — коханий загинув на фронті. Дівчина вирішила влаштувати гендер-паті на кладовищі. Користувачі соцмереж одразу почали порівнювати цю гендер-паті з ефектними, вартістю в мільйони, вечірками відомих блогерів. Про майбутню матусю, яку коханий не буде зустрічати із пологового, і про воїна, якого ніколи не знатиме його дитина, розповідається у програмі "Я не забуду" з Іриною Хоменко.

Зробила вірусні фото гендер-паті на кладовищі

Вірусні фото з гендер-паті зробила Анна Гладка. Вона познайомилася з Лейлою на кладовищі, адже їхні чоловіки поховані зовсім поруч. Саме Анна незаплановано опинилася поруч, коли Лейла Крупа прийшла до свого загиблого коханого, щоб повідомити стать їхньої дитини.

— Імовірно, коли ви робили ті фото, ви не думали, що вони стануть настільки популярними і зроблять такий великий резонанс у суспільстві. 

— Взагалі про це мови не йшло. Це було просто для себе. У нас був шок, наскільки людей це зачепило. 

— Де ви познайомилися з Лейлою? 

— На кладовищі. Наші чоловіки поховані поруч, по діагоналі. Ми дуже часто перетиналися на кладовищі. Я, напевно, день через день приїжджала до чоловіка і майже щоразу бачила Лейлу. Хтось у когось попросив запальничку, щоб підпалити свічку, і з цього зав'язалась розмова.

Гооворили про наших чоловіків, про наші відчуття. Людина, яка переживає такий самий стан, може тебе максимально зрозуміти. Фраза "Я тебе розумію" по-іншому відчувається від людини, яка переживає те ж саме.

Виявилося, що з самого початку повномасштабного вторгнення наші чоловіки, мій Олександр і Лейлин Вова, разом були в 129-му батальйоні міста Києва. Чи вони спілкувалися, нам уже не розкажуть. 

— Як давно не стало вашого чоловіка? 

— Восьмого вересня 2023 року. Поховати вдалося тільки 13 лютого 2024-го, бо ми пів року чекали результати ДНК. 

— Коли ви дізналися про те, що Лейла вагітна? 

— Якось інтуїтивно зрозуміла. Я не можу цього пояснити. Згодом, в ході розмов, з'ясувалося, що Лейла дійсно вагітна. Перша думка була про те, що вона неймовірно сильна жінка. У мене в голові не вкладалося, як вона з цим справляється. Не кожна змогла б так. 

— За яких обставин ви зробили ті фото? 

— Це була випадковість. Лейла приїхала до Вови, а я в той час — до свого чоловіка. Це було із розряду: "Давай?". — "А давай". Щоб закарбувати в пам'яті, можливо. Особисто для себе і для дитини, коли та виросте.

— Поруч були ще якісь люди чи Лейла сама прийшла робити гендер-паті? 

— Сама прийшла. Потім Лейла розповіла, що у них з чоловіком була розмова про те, що де б він не був, вона приїде до нього і вони разом дізнаються, хто в них буде: донечка чи синочок. Вона виконала свою обіцянку. 

— Цього літа у соцмережах дуже гучно обговорювали й інші гендер-паті. Відомі блогери витрачали на них мільйони і все це відкрито транслювали у соцмережі: розкішні ресторани, зіркові гості, пісні, танці й декорації. Як ви ставитеся до ось таких гендер-паті, коли інші жінки стоять на могилах? 

— Це їхній вибір, їхнє рішення. Якщо людина так відчуває, вона так і робить. Це наші реалії. 

Побратим військового, котрий посмертно стане батьком

Олексій Жураковський познайомився з загиблим коханим Лейли, коли той доєднався до 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура". Олексій згадує Володимира як хорошого друга, надійну та сміливу людину.

— Розкажіть про ваше знайомство з Володимиром. 

— Ми познайомилися, коли він потрапив до нас у підрозділ 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура". У той час це ще був батальйон. Після виконання однієї з операцій ми повернулися, пішло комплектування, і тоді я познайомився з Володимиром. 

— Якою він був людиною? 

— Другом хорошим був. Веселим був, дуже сміливим і ініціативним. До нього завжди можна було звернутися за допомогою чи порадою. Я впевнений, що якби у нього була можливість той відрізок часу прожити ще раз, він прожив би його так само. 

Він був розвідником Його позиціонували як найкращого. Коли ми вже були не в одному підрозділі, він, здається, став командиром відділення. Тобто довіра командування до нього була так само висока. 

— Ви знали, що у нього є кохана? 

— Так, знав. Це було помітно, навіть якби я й не знав цього. Під час відпочинку він завжди брав телефон і дзвонив до Лейли. Не можу пригадати, щоб він із кимось іншим спілкувався по телефону. 

— Чи мріяв Володимир про дітей? Чи відомо вам про це щось? 

— Я гадаю, що так. У розмовах він про це згадував. 

— Як ви дізналися про його загибель? 

— Десь за дві години до того, як мене сповістили про його загибель, у мене трапилася аварія з автівкою. Серйозна. А потім мені ще й зателефонував побратим і сказав, що загинув Іван. 

— За яких обставин він загинув? 

— Закрив собою пораненого. Віддав своє життя, рятуючи інше. Він справжній герой.

— Ви були на похороні? 

— Так, був. Бачив там усіх наших із першого складу. Я би помінявся з ним місцями — це те, про що я думав на кладовищі.

— Ви бачили фотографії з гендер-паті на кладовищі? 

— Так, бачив. Він стане батьком. Це головне. 

— Чи спілкуєтеся ви з Лейлою? 

— Так, завжди телефоную, особливо коли їду до Києва. Завжди кажу, що якщо буде потрібна допомога, вона може до мене звернутися. 

— Ви бачили, що в той же час, коли Лейла влаштувала гендер-паті на кладовищі, відомі блогери робили їх зі значно більшим розмахом та фінансовим вкладом? 

— Не знаю, чи правильно це, чи ні. Я б порадив більшу частину цих витрачених ними коштів направити на допомогу хлопцям, які зараз на фронті. Щоб було менше таких гендер-паті на кладовищах. Хай мене засудять за цю думку, мені байдуже.

Влаштувала на кладовищі гендер-паті для загиблого чоловіка-військового

Вагітна українка Лейла Крупа з нетерпінням чекала на той день, коли дізнається стать своєї дитини разом із чоловіком-військовим. Але її мрія не здійснилася — коханий загинув на фронті. Дівчина вирішила влаштувати гендер-паті на кладовищі. Користувачі соцмереж одразу почали порівнювати цю гендер-паті з ефектними, вартістю в мільйони, вечірками відомих блогерів. 

— Який у вас зараз термін і як ви себе почуваєте? 

— Сім місяців вже, все нормально. До мене переїхала мама, буде мені допомагати. Живемо у Києві — орендуємо квартиру. 

— Ви працюєте чи вже в декреті? 

— Допрацьовую і вже маю йти в декрет. 

— Чи вирішили ви питання з виплатами? 

— Держава має виплати, на які ми вже писали заяву. Все дуже довго тягнеться. Три місяці чекаєш документи з військової частини, потім, якщо все добре і без помилок, то надсилаєш їх до ТЦК, чекаєш рішення з ВЛК, їдеш в центр і пишеш заяву... Це все немов кола пекла. 

— Розкажіть, як ви познайомилися з вашим коханим.

— Я працювала в закладі харчування, де і зараз працюю, а він був у ТрО. Заходив до нас на каву, завжди вітався, потім якось підійшов познайомитися, коли я на вулиці стояла. За тиждень я сиділа й плакала, а він підійшов і заспокоїв — казав, яке яскраве та насичене життя, що треба ловити моменти попри війну. Через годинку він приніс мені квіти, які сам назбирав. Мене це зачепило. 

— Яка у вас різниця у віці? 

— 18 років, але це взагалі не має значення. Я багато чого чула в свою адресу про це. 

— Як скоро ви почали жити разом? 

— Десь із місяць ми так ходили-гуляли, у нас була романтика. Потім він перевівся в 47-му бригаду і поїхав туди. Минув тиждень, як він мені сказав, що хоче, аби ми жили разом. Я задумалася на кілька секунд, а потім просто погодилася. 

— Пригадайте, як він вам освідчився. 

— У телефонній розмові він повідомив, що його відпустили і він має для мене новину-сюрприз. Я питаю: "Яка новина", а він: "А ти не здогадуєшся?". А я не здогадувалась. Він каже: "Я навіть своєму командиру сказав, що буду їхати до дружини з дуже важливою новиною". 

— "До дружини" сказав? 

— Так. Але ж ми, дівчата, завжди шукаємо підвох у всьому. Але я зрозуміла, що напевно буде пропозиція. Він приїхав. Ми їхали кудись машиною, аж ось він зупинився, побіг нарвав ромашок і вручив мені. У квітах була каблучка. Він запитав мене, чи вийду я за нього. Я, звісно, погодилася. Вдома він став на коліно і ще раз перепитав.

— Чи встигли ви зіграти весілля? 

— Він хотів дуже гарне весілля, а я відразу сказала, що не хочу того пишного. Після війни планували все зробити. Ми зафіксували шлюб — сходили в РАЦС.

Попередні випуски "Я не забуду":

• Весільний рейвах для бійця із заповітом — історія 20-річного Максима у проєкті "Я не забуду"
• Названі батьки українських розвідників: як цивільні допомагають військовим
• Протезований наречений з вірусного відео шукає спонсорів — історія військового Михайла у програмі "Я не забуду"
• Замість кар'єри футболіста обрав захист батьківщини — історія Артема та сюрприз для нього від ФК "Шахтар" у проєкті "Я не забуду"
• Добро чи піар: чому блогер роздає на вулиці гроші