"Дві сестри" — одна з перших стрічок, знятих після 24 лютого 2022 року: інтерв'ю з актором В’ячеславом Бабенком

"Дві сестри" — одна з перших повнометражних стрічок, створених в Україні після початку повномасштабної війни. Фільм розповідає історію двох зведених сестер, які вирушають у небезпечну подорож через охоплену війною країну, щоб знайти пораненого батька. Про акторський склад, особливості роботи без фінального сценарію та у прифронтових умовах у програмі "Ранок Вдома" розповідає актор і кастинг-директор В’ячеслав Бабенко.

Ведуча — Ольга Фанегей-Баранова.

— Як ви потрапили до команди фільму “Дві сестри” і що відчули, коли прочитали сценарій? 

— Це було досить давно... До мене звернулася моя знайома Анастасія Лодкіна, щойно росіян вигнали з Київщини чи Харківщини.

Вона сказала, що польський режисер Лукаш Карвовський хоче їхати й знімати художнє кіно, і я, без перебільшення, подумав — це ж просто здуріла людина. Я розумію, коли знімають документальне кіно, але художнє… Коли ще йдуть активні бойові дії й нічого не розміновано.

Анастасія мені казала, щоб я був співсценаристом, але потім якось так вийшло, що я став кастинг-директором проєкту — мене запитали, чи зможу я знайти акторів, і я спробував.

Мало хто залишався в Києві з акторів, і знайти людей було важкувато, а сценарію не було — весь фільм був імпровізацією. Тобто в акторів був тільки опис подій, куди рухається сюжет.

Режисер постійно переписував усе на місці: дивився, що актори зіграли круто, але це не вписується в його подальший погляд на історію, і він усе переписував — це був дуже цікавий досвід.

— Наскільки міжнародною була команда і хто представляв Україну?

— З акторів, кого мені вдалося знайти, — це Саша Рудинський, Ірма Вітовська, Михайло Жонін, Віталіна Біблів, Олена Курта, Сергій Дерев'янко.

Найскладнішим було знайти кримську татарку — Лукаш хотів, а акторок цієї національності не так багато.

Дівчину все ж знайшли, але трохи молодшу. Вона не підходила за віком, тож Лукаш переписав сценарій, і Марина Кошкіна зіграла волонтерку.

В основному була українська команда, а режисери, оператори та ще дві акторки були поляками.

— Це додавало складнощів під час зйомок?

— Для мене ні. Мені пощастило, бо коли я показував Лукашу акторів, їхні самопроби, він сказав, що йому все подобається. Він шукав, можливо, якусь автентичність і те, як люди могли імпровізувати.

Навіть мені сказав: "Давай зіграєш". Я відповів, що не хочу, бо це конфлікт інтересів — кастинг-директор і грати у фільмі.

Він каже: "Я ж бачу, що ти на пробах допомагаєш людям і у тебе нормально все з імпровізацією, давай". Сказав, що образиться, якщо не зіграю, тож я погодився і зіграв там у невеличкому епізоді.

А так, всі один одного розуміли, бо вони англійську більш-менш знають, і наші більш-менш.

Єдине, що в Лукаша завжди були якісь скажені ідеї. Він взагалі хотів на Харківщину поїхати, щойно-щойно вигнали росіян, коли у нас був успішний контрнаступ.

Слава Богу, ми вмовили його туди не їхати і відзняли десь у Київській області чи в Києві, чи взагалі відмовились від цього епізоду.

— Де ж відбувалися зйомки?

— Зйомки відбувалися в Київській області, а ще — в Чернігівській області.

Я пам'ятаю, в Чернігові потрібно було знайти дітей — це було складнувато, бо дітей вивозили в першу чергу, але кастинг-директори, до яких я звернувся, допомогли.

Лукаш наче був задоволений.

Вже на прем'єрі фільму, коли я його бачив, він точно був задоволений. Або він грав… Ні, по-моєму, йому сподобалось. Він дуже дякував за акторів і за цей досвід.

— Де відбулася прем'єра і як глядачі зустріли стрічку?

— Світова прем'єра була в Польщі на Варшавському фестивалі — мене там не було. А у нас — на фестивалі “Молодість”.

Лукаш ще дивувався, що люди багато сміялися, хоча це і не комедія, але якісь моменти…

Не знаю, як це пояснити — треба дивитись. 

— Українці сміються, бо наш досвід дозволяє сприймати це в ширшому емоційному діапазоні.

— Саме так, але для Лукаша це було досить дивно. Напружені моменти, а хтось хіхікає, хоча, звичайно, були й ті, хто плакав. Моменти досить драматичні. 

— Чи правда, що багато сцен фільму знімали не з акторами, а з простими людьми?

— Я пам'ятаю, коли Лукаш їхав машиною по Україні, то зустрічав людей, які продають щось з власного городу чи саду. І вони безкоштовно давали йому свої продукти, коли дізнавалися, що він з Польщі.

Лукаш так надихався цими людьми... Він просив знайти акторку для такої сцени, але, по-моєму, ми просто під'їхали до справжніх людей і все зняли.

Ще був маленький хлопчик. Ми знімали в будинку, і там в сім'ї був маленький хлопчик, мабуть, років двох. Він так сподобався Лукашу, що той сказав: "Все, треба його знімати".

Класна, маленька, чумаза дитина. Знаєте, як влітку діти гуляють? І Лукаш вирішив обов'язково його зняти, а навколо нього навіть сюжетні ходи зробив по сценах.

Усі інші сцени, мені здається, були зняті з акторами.

— Це дуже живий фільм — справжній та щирий, так?

— Так. По-перше, це імпровізація — те, що народжується в акторів тут і зараз. І були ж різні дублі, люди один одного бачать майже вперше, не було ніяких репетицій — нічого.

Там сценарист, звичайно, хотів вже повіситись, бо кожного дня переписувати все знову, ще й кожен день нові ідеї від Лукаша, але, думаю, йому теж сподобалось.

Все ж, мені здається, ніхто не жалкує цього досвіду, що він стався і що він вийшов таким хорошим.

Читайте також: "Відлуння спогадів" зберігає пам’ять про окуповані домівки: про новий проєкт розповідає Анастасія Бєляєва