"Бути поруч": фільм про військових капеланів та їхню місію обговорюємо з творцями Русланом Халаповим та Айдером Омєровим

Вже завтра на телеканалі "Дім" вийде документальний фільм "Бути поруч". Тому у студії "Ранку Вдома" поговоримо з творцями стрічки Русланом Халаповим та Айдером Омєровим про те, що стало мотивацією для створення стрічки про військових капеланів, які підтримують наших захисників на фронті, їхню велику місію та особисті історії.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костянтин Октябрський.

— Що стало головною мотивацією для створення документального фільму про військових капеланів?

Руслан Халапов: Ця ідея виникла давно: ще у 2018 році я почав займатися темою військових капеланів, як новинний кореспондент.

Мені було цікаво, і саме тоді я познайомився із Хаджи Мурадом Путіліним — військовим імамом. Я планував зняти фільм саме про військових імамів, капеланів мусульман, але якось не складалося і вирішив поки залишити цю тему. Думав, прийде час і я зроблю це.

Вже у 2022 році, коли я почав працювати як воєнний кореспондент, спілкувався з нашими військовослужбовцями, і так чи інакше ми піднімали питання віри. Пізніше мене запросили на зустріч з представниками Служби військового капеланства, і я зрозумів, що час прийшов, однак, розширився спектр. Цей фільм не тільки про військових імамів, а капеланів всіх віросповідань.

На жаль, ми не змогли показати всіх, з усім тим, більша частина висвітлена: робота капеланів та важливість присутності у нашому війську.

— Які особливості роботи капеланів ви показуєте в стрічці? 

Айдер Омєров: Найперша особливість для мене — це міжконфесійність.

Неважливо, якого ти віросповідання або до якої конфесії належиш, — ти можеш звернутись до капелана і він обов'язково надасть тобі духовну, моральну або психологічну підтримку. 

Так само — це психологічна допомога. 

Вони, як психологи, відчувають, що турбує та непокоїть військовослужбовця, що в нього всередині, і надають йому цю допомогу: знаходять потрібні слова. Відчувають, як підтримати людину у складних умовах.

Можна говорити й про духовну сторону. Під час таких свят, як Пасха, Різдво, вони проводять певні обряди, щоб військовослужбовці хоча б ненадовго відчули себе ніби як вдома. Або ж, наприклад, якщо відпустка не скоро, а вони хочуть створити свою родину.

Військові капелани можуть організувати й провести таїнство вінчання, аби одразу, там на місці, наші захисники створили сім'ю. 

— Чи є у фільмі особисті історії або моменти, що вас найбільше зворушили під час зйомок?

Айдер Омєров: Особисто в мене був момент, коли ми писали синхрон з військовослужбовцем-медиком. Він сказав такі слова, які мене неабияк зворушили: “Капелан для мене друг, який буде поруч зі мною весь цей час, поки я є тут”.

Тоді я зрозумів, що для когось капелан друг; для когось він батько або мати (бо є і капелани жінки), а для когось може бути братом, сестрою чи побратимом.

Ще я після якогось зі знімальних днів поспілкувався з капеланом. Ми залишились сам на сам, і я озвучував свої думки, які мене сильно хвилювали з приводу війни, військовослужбовців, а він у відповідь поділився своїми.

Між нами стався діалог, в якому він відчув про що саме йому варто поговорити зі мною, не те щоб мені стало спокійніше, але він поговорив зі мною, і я відчув, що він розуміє мене. 

Це важливо, бо, наприклад, військовослужбовець не може звернутись до командира і поговорити з ним так, як хоче, а капелан завжди знайде підхід і допоможе морально. 

Руслан Халапов: Зі всіма капеланами, яких ми інтерв'ювали і з якими спілкувалися, всіх об'єднує одна спільна риса — це люди твердої віри, і вони на боці справедливості. 

Якщо говорити про особисті моменти, я згадав одного з наших захисників — Ігоря.

Спілкувалися ми з ним у Богородичному. Багато говорили поза камерою, і він розповідав нам про те, що капелани допомагають військовослужбовцям у вирішенні тих чи інших питань. Тобто це не тільки релігійний і духовний фактор, а допомога і з родинами, документами, консультування, а також допомога в спілкуванні з вищестоячим командуванням тощо. 

Він розповідав про важливість підтримки, коли ми стояли біля зруйнованої церкви і казав: "Ось що роблять росіяни, ось що вони "захищають". Така їхня релігія".

Ігор казав, що не знає, якому Богу вони там моляться, і підтримка капеланів важлива якраз для того, щоб не втратити людяність, цінності. Бо інакше, запитав він мене, яка буде цінність нашої війни і нашого захисту, якщо ми перетворимося із захисників на таких самих, як наші вороги?

— На вашу думку, фільм більше про релігію чи про людяність і підтримку капеланів?

Руслан Халапов: Як на мене, більше про людяність, про спільне. Ми, мусульмани, робили фільм про православних капеланів, католиків, імамів, наших військовослужбовців, які є вірянами різних конфесій і не тільки. Є невіруючі люди: атеїсти, агностики тощо.

Однак, з усіма ми знаходили спільну мову, тому що нас об'єднують спільні цінності — захист нашого будинку, родин, сімей, святих речей. 

Тому фільм поданий через призму релігії, звісно що, але він акцентує на моральних аспектах, які важливі для нас усіх, і які найголовніше підкреслюють відмінність між нами й тими, хто прийшов до нас зі зброєю в руках.

Він підкреслює і нашу спільність з західними цінностями та партнерами, які також наполягають на свободі та релігії, в цілому — на свободі життя. 

Айдер Омєров: Ще хочу додати, що капелани так само говорять про людяність. 

Вони завжди говорять: “Неважливо, ти є віруючою людиною або не віруючою. Ви завжди можете звернутись до мене по допомогу, і я обов'язково допоможу вам”. 

— Який вплив цього проєкту на суспільство? Що глядач має відчути чи зрозуміти після перегляду?

Айдер Омєров: Після особистого знайомства з капеланами, після зйомок, після того, як я почув, про що вони говорять, які вони думки транслюють, я зрозумів і відчув, що це дуже сильні, хороші та добрі люди. 

Мені хотілось, щоб глядач був знайомий з цими людьми, аби він знав, що такі люди є і вони поруч з нашим військовослужбовцями: у них так само є сім'ї вдома, але вони жертвують цим, і знаходяться там з ними. 

Мені та всій нашій команді у знак подяки та поваги до них хотілось зробити цей фільм, щоб розповісти про них глядачам.

Руслан Халапов: До речі, коли я спілкувався з декількома своїми знайомими, які не працюють в медіа, у війську, а звичайні люди із цивільними роботами, то, на жаль, не всі знають і розуміють, хто такий капелан. У більшості випадків зводилось до того, що це священник, який їздить до війська. 

Одна з цілей цього фільму — розповісти глибше про специфіку цієї посади, бо це все ж таки військовослужбовець. Та і в цілому розповісти про службу військового капеланства, як організації, яка є досить молодою в Збройних силах України.

Один з наших капеланів якраз у фільмі проводить історичні паралелі про те, що традиції військового капеланства в українському війську тягнуться ще з давніх-давен, козацької доби.

Хотілось розповісти про наші цінності, тому що, умовно, фільм можна поділити на глибинні питання: де є добро, а де є зло. І це якраз про ту сучасність, в якій ми зараз перебуваємо.

Читайте також: Французька анімація про Голокост: прем'єру "Найціннішого вантажу" обговорюємо з директором Arthouse Traffic