"Знімати серіал "Під одним дахом" було непросто, але важливо": інтерв'ю з режисером Сергієм Сотниченком та актором Олексієм Нагрудним

На телеканалі "Дім" відбулася прем'єра серіалу "Під одним дахом". Сюжет чотирисерійної драми заснований на особистому досвіді режисера серіалу Сергія Сотниченка. Разом із літньою мамою кінорежисер перебував у частині Ірпеня, що постійно зазнавала обстрілів. Сюди не доїжджали волонтери. Інформації про способи евакуюватися він теж не мав. У цих умовах режисер прихистив сім’ю з немовлям. При цьому він не випускав з рук камери. Про жанр та формат серіалу, залаштунки, можливості українського кіно під час війни та інші деталі дізнавайтеся у "Ранку Вдома" від Сергія Сотниченка та актора Олексія Нагрудного.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Розкажіть нашим глядачам про жанр та формат серіалу "Під одним дахом".

Сотниченко: Це військова драма. Скоріше драма, ніж військова. Так ми й задумували, бо війна була навколо, і війна була всередині. Насправді це історія про людей, про стосунки під час війни. 

Нагрудний: Треба зауважити те, що багатосерійні художні твори можна умовно поділити на дві категорії: художній твір багатосерійний та серіал. То я б сказав, що у нас вийшов художній твір. Тобто серії поєднані єдиним сюжетом. До речі, у нас робоча назва була "Одна велика родина". Через одну маленьку родину ми вийшли на одну велику родину, яка живе у державі. Це нація та її ідентичність.

— Тобто ви через одну сім'ю хотіли показати всю Україну?

Сотниченко: Так, все починається з малого. Маленький конфлікт нічим не відрізняється від великого конфлікту.

Нагрудний: Що може бути важливішим за родину? Ще одна родина. Це образ. Його художність полягає в тому, щоб через маленьку родину — мою сім'ю, прийти до великої родини нашої нації.

— Сюжет, за яким знімали кіно, заснований на реальних подіях?

Сотниченко: Насправді тут три історії, які переплелися, адаптувалися. Копіювати історію теж не дуже гарно. До всього треба підходити з творчої сторони. Щось не говорити, а на чомусь акцентувати. Тому сюжет заснований на реальних подіях. Мій досвід перебування в Ірпені лише передав атмосферу. Бо атмосферу я відчував. Я навіть вказував артистам, що робити, щоб краще пішло. Взагалі мені актори просто довіряли.

— Флешбеки не заважали знімати?

Сотниченко: Розумієте, історія задумувалася відразу після того, як я вийшов з окупації. Я розповів її редакторці Анні Галицькій. Вона сказала, що це треба фільмувати. Ми почали писати сценарій. Я свій, вона свій. Так вийшла ця історія. У перший рік я б, мабуть, не знімав. Бо дуже важко віддаватися, але я зняв "Жіночий лікар", тобто попрацював в іншій атмосфері. Воно якось відійшло на другий план. Я тягнув до останнього. Ми зняли кіно дуже швидко. До фільмування ми готувалися два тижні, а зняли все за 15 днів. Я відтягував момент роботи над цим проєктом, бо відчував, що не можу. Потім знайшов в собі сили та почав знімання. Та й продюсер підганяв. Сказав, якщо до нового року не знімемо, то нічого не буде.

— Олексію, як це працювати у такому проєкті? Це нове амплуа, складана тема.

Нагрудний: Я не сприймаю акторську професію, яка ділиться на амплуа. Це підхід минулого століття. Зараз актор має бути універсальним. Це ж така сама професія, як і будь-яка інша робота. Тобто або в тебе є хист, або в тебе немає хисту, або в тебе є якісь доробки, або їх немає. Я прихильник школи Стелли Адлер. Колись вона навчалась у Станіславського, але потім вона прийшла до висновку, що актор працює уявою та фантазією, а не пам'яттю і не фізичною дією. У нас є намір, я намагаюсь цей намір втілити в життя. Тобто якось вплинути на партнера і змінити його самопочуття або поведінку і так далі. Все ж таки я не маю досвіду перебування в окупації. Я не переживав такі жахіття. Як, наприклад, моя теща, 48 днів були в Маріуполі. Те, що вони пережили й розповідали, це капець. Звідки мені брати цей досвід? Тільки уявити. Це вже все залежить від того, як працює фантазія та уява. Вона базується якраз на тих знаннях, що ти отримуєш або емпіричним спосіб, або в якийсь інший спосіб.

Сотниченко: Насправді в нього роль неоднозначна. Ви ж не скажете який він герой. Позитивний чи негативний. Ця неоднозначність буде до останнього. Він звичайний чоловік. Таке зіграти могли б не всі, бо роль неоднозначна. Кожен день Олексій мав бути трохи поганим, а потім трохи хорошим.

Нагрудний: Так і вжитті. Насправді немає поганих і хороших людей. Все залежить від обставин. В екстремальній ситуації людина себе розкриває зовсім по-іншому. Ти не знаєш, як ти триматимешся, коли на тебе суне танк. Я не знаю, як би я вчинив. Я цього не переживав. Це тільки можна уявити.

— Як ви вважаєте, чи треба знімати кіно про війну під час війни?

Нагрудний: Складне питання. Це кіно все ж таки не про війну. Це військова драма про людей в тих обставинах, які виникли. Воно на часі. Знімати зараз документальні штуки про зіткнення пряме треба буде пізніше, коли перемога настане, щоб виховувати нове покоління наших солдат. Зараз треба підтримка. Наша нація консолідувалася після повномасштабного вторгнення. Чужі стали рідними. Тобто ті люди, які ніколи б не зустрілися, якби не війна, раптом опиняються під одним дахом.

Сотниченко: Під час війни треба знімати кіно. Бо емоційний стан він дуже важливий. Дуже важко під час війни знімати кіно про війну, тому що вибухати не можна. Дуже багато заборон. Але якось треба.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• "Кіно — це потужна зброя": інтерв'ю з автором книги про історію українського кіно, колишнім програмним директором Одеського кінофестивалю
• Популярність у TikTok, хейт, написання книжки та прем'єра пісні: інтерв'ю зі співачкою Гелею Зозулею
• Поетична підтримка українців: про суть аудіоантології "Додому" розповідає контент-директорка Litcom Ірина Плехова
•  Спілкування в закладах освіти під час війни — корисні поради від психолога
• Книга "У тенетах загадкових історичних вбивств" викриває "білі плями" в історії: інтерв'ю з журналістом Сергієм Махуном 
• Безбар'єрність, психологічна реабілітація та стоматологія для військових: інтерв'ю із заступницею очільника Міністерства у справах ветеранів Оксаною Сивак
• Про фільмування нового проєкту "Міста", війну та батька Зеленського: інтерв’ю з ведучим Анатолієм Анатолічем