Життя розділилося на "до" і "після": історія про силу духу та відновлення ветерана Андрія Хом'яка

У березні 2022 року його життя розділилося на "до" і "після". Андрій Хом'як втратив обидві нижні кінцівки внаслідок касетних ударів, але не зламався. Сьогодні чоловік очолює спілку ветеранів у Житомирі, ремонтує автомобілі для побратимів та заснував власну деревообробну майстерню. Андрію 32 роки, він родом із Житомирщини. Народився у великій та дружній родині, яка досі є для нього джерелом підтримки та натхнення.

Більше про життєвий і бойовий шлях Андрія, його силу духу та нову справу — у сюжеті "Ранку Вдома".

Андрій Хом'як пройшов пекло війни, втратив ноги, але не зламався і знайшов новий сенс у житті — став головою спілки ветеранів у Житомирі, ремонтує автомобілі для побратимів і заснував власну деревообробну майстерню.

“Клею, фрезерую — дрібнички такі роблю. Зазвичай серйозні завдання виконують хлопці, бо вони в цій справі трошки краще за мене розбираються”, — розповідає Андрій Хом'як.

Андрію — 32 року. Народився він на Житомирщині у великій та дружній родині, а після дев'ятого класу пішов заробляти гроші.

Згодом вивчився на тракториста, бо любив їздити за кермом та захоплювався автомобілями.

“Мені це завжди подобалось. Це мені вітчим прищепив таку любов до автомобілів. Вечорами я конспектував будову та експлуатацію автомобіля, — завзято взявся за це. Може, воно мені десь і не подобалось, хотілось піти погуляти, але потім, коли я сів за кермо, то вже і не хотілось. Краще з вітчимом в рейс”, — зізнається чоловік.

В 19 років Андрій почав працювати водієм, а у 22, наслідуючи приклад найкращого друга, підписав контракт зі Збройними силами України й потрапив до 30-ї окремої механізованої бригади. 

“Водій по підвозу боєприпасів, але у зводі було 13 автомобілів і два водії. Ти був і заправником, і за продовольство відповідав, але мені це було без проблем. А коли питали: "Хто на виїзд?", я не задумуючись відповідав: "Я", — пригадує захисник.

Коли контракт закінчився Андрій повернувся до цивільного життя — переїхав до Києва, де успішно займався ремонтами квартир. 

“Приїжджав, робив. Все було нормально. Вже і хлопці працювали в мене на окремому об'єкті, а перед повномасштабною я брав трохи більше роботи. Було непогано”, — говорить він.

Коли Росія розпочала велику війну, Андрій покинув успішний бізнес і знову взяв до рук зброю — чоловік долучився до 26-ї артилерійської бригади, яка тримала оборону Києва. 

22 березня 2022 року його життя розділилося на "до" і "після".

“Чую хлопок, а я був ведучим колони з комбатом. Хлопок — і кричу: “Тікайте від машини”, але далеко не втікли. Перша касета впала і збила мене з ніг, мого навідника “задвухсотила”.  Я упав на дорогу в пісок і друга касетка прямо між ніг мені прилетіла. Все заніміло, а потім бачу — нога лежить”, — розповідає Андрій.

Лікарі були впевнені, що він загине, але чоловік не здавався. Він втратив одну ногу, згодом воїнові ампутували і другу. Далі була важка і тривала реабілітація. 

“11 місяців я перебував в Київському центральному шпиталі. Певні ази реабілітації були, але, знаєте, купа пацієнтів і один реабілітолог. Було нелегко. Вже в Ізраїлі був басейн та спортзал. Ми вчилися тримати баланс на воді, на пінопласті, хоча до цього не міг сидіти самостійно навіть на кріслі без спинки”, — ділиться ветеран.

В Ізраїлі ветеран навчився заново жити, а після повернення додому — переробив свій автомобіль і знову сів за кермо.

“Коли в мене панічні атаки, які час від часу напливають, мені допомагають лише автомобіль, дорога та музика”, — наголошує він.

Згодом Андрій став головою ветеранської спілки, почав підтримувати побратимів та посестер, які повертаються з фронту. На цьому чоловік не зупинився: ремонтує автомобілі для оборонців, а разом з другом столяром Іваном ще й відкрив велику деревообробну майстерню.

“Камера — це найдорожче, що ми придбали з обладнання. Вона термує деревину — це термомодифікація деревини. Воно робиться, грубо говорячи, як пластик”, — пояснює Андрій.

Нині в майстерні кипить робота. Столяри експериментують, створюють нові вироби, виготовляють якісний дерев'яний декор, меблі та багато іншого. 

Навіть Андрій трохи навчився і теж долучається до роботи.

“Я починав з дрібничок: підставки для телефонів, столики для ноутбуків і навіть не на продаж, а для хлопців в шпиталі. З часом навчився робити світильники, мінібари, столики для романтичних вечерь”, — додає чоловік.

Історія Андрія Хом'яка — це історія про силу, віру в себе та бажання бути корисним, а найголовніше — про незламність.

Ветеран довів, що ніщо не може зламати людину, якщо вона цього сама не дозволить.

Читайте також: Незабаром у Києві стартує Veteran Fest: про велику мистецьку подію розповів Алекс Боровенський