Про особисте життя, акторські амбіції та безбар'єрну Україну: відверта розмова з Олександром Тереном

На "Ранкову каву" до Оксани Кучми завітав Олександр Терен — ветеран, громадський діяч, блогер і людина, яка не перестає дивувати своєю енергією. Вісім тренувань на тиждень, акторство, власний YouTube-проєкт і навіть стендап — лише частина його насиченого життя.

У новій рубриці "Ранку Вдома" Олександр відверто розповів, чи є в цьому графіку місце для кохання, скільки він заробляє та на що витрачає кошти, а також про які масштабні цілі мріє сьогодні.

— Ми завжди приносимо нашим гостям їхні улюблені напої. В Олександра Терена улюблений напій — це чай масала. Чому саме цей чай?

— Масала є різний. Тобто є чай чорний — зазвичай це і є такий класичний масала, він із прянощами й добрий для імунітету.

Але є ще чай масала більш подрібнений, з додаванням різних спецій — я надаю перевагу йому. Він робиться з молоком, і ця пряність чаю з молоком — це дуже смачно.

— Кожен напій має свої інгредієнти, як і кожна людина — власні складові життя: здоров'я, особисте життя, кар'єра. Хочеться почати саме зі здоров'я. Ти багато займаєшся спортом, плаваєш, танцюєш, береш участь у турнірах. Це для тебе хобі чи необхідність для фізичного та ментального відновлення?

— Я не знаю, до чого мене готує Бог (сміється). Я й сам ставлю собі це питання: “Для чого?”. У мене буває по вісім тренувань на тиждень, бо хочеться гарно виглядати.

Плавання — це і здоров'я, і результат. Зараз я якраз їхатиму на Oceanman в Італію, там є озеро Лаго-д'Орта. Там пливтиму 5,5 км.

Для чого мені був бокс? Я спочатку не зрозумів, але, виявляється, і я це відчув, що це дуже добре для балансу та координації на протезах.

Звісно, є ще така маленька ціль — виступити на турнірі. У нас є турнір кулачних боїв М-13 Fight — це бої серед військових та ветеранів. Тож є амбіція заявитися на цей турнір.

— Тобто це і хобі, а також фізичне і ментальне відновлення. Усе в купі?

— Так-так. 

— Від питання здоровʼя хочеться перейти до твоєї кар'єри. Чим зараз займається Олександр Терен, як він заробляє на життя?

— Пенсія (сміється). Звісно, блогерська сфера — це співпраця з різними брендами. Це те, що забезпечує мене більшою мірою. І різні проєкти: десь запрошують ведучим, десь на лекції, десь я й сам якісь проєкти пропоную. Це і YouTube. У нас є проєкт про каву.

Ми їздимо різними містами України і показуємо, наскільки кавова культура зростає. Насправді ми в цьому питанні на межі Всесвіту.

А заїдеш в Італію... Здавалося б, “Італія!”. А там просто мас-маркет. Тобто є кав'ярні так званої третьої хвилі, але не так, як у нас. Україна неймовірно розвинулася в кавовій сфері.

І доробив нарешті портфоліо актора. Зараз не скажу, що активно, але розсилаю його агентам.

— В одному фільмі ти вже знявся — йдеться про “Перший ряд” (Front Row). Як тобі такий досвід і що казали люди?

— Казали, що класно, є потенціал. Гарно й природно виглядаю в кадрі, є фактура. Казали, що є сенс цим займатися далі. Тож я подумав: “Чому ні?”, пішов, повчився і буду далі навчатися.

— Я чула, що ти спробуєш себе ще в одній ролі — у стендапі. Що це буде за виступ?

— Будуть чорні жарти, буде і про проєкт “Холостяк”, про інклюзивність загалом. Це будуть десь наболілі теми, десь просто актуальні та життєві. Але буде смішно, хоча людям усе ще складно сміятися з цього.

— У тебе дійсно досить чорний гумор. Я навіть бачила, що люди починають писати в коментарях: “Олександре, вистачить жартів про ноги” тощо. Як ти ставишся до того, що дехто не сприймає твоїх жартів на цю тему?

— Я розумію людей. Ти не можеш собі дозволити морально сміятися з цього, хоча й розумієш, що це жарт.

Це болюча тема, бо в нас усе ще стигматизована інвалідність, і люди більше жаліють, ніж приймають людей з інвалідністю. Власне, через цю жалість вони й не можуть сміятися, тому що: “Як я можу сміятися, коли мені його шкода?”.

Якби це ставлення було просто як до людини — не з особливістю якоюсь чи характеристикою, а просто, що людина от така, інша, ніж я — з цього тоді можна було б сміятися.

Але, звісно, з цим треба працювати, і одне з таких рішень — перестати жаліти. 

Ставитися як до рівних, ставитися з повагою і дати зрозуміти людині: навіть якщо ти без кінцівки чи з якимось видимим чи невидимим пораненням, усе одно ти — повноцінний член суспільства.

— Мені дуже хочеться поговорити про особисте життя. Ти зараз закоханий? 

— Ні, не закоханий. Можливо, є різні почуття, але це точно не закоханість. Зараз немає якогось внутрішнього цього вогню, який дозволив би розпалити полум'я кохання. Але якийсь вогник жевріє — вічний вогонь.

— На проєкті “Холостяк” вся країна спостерігала за твоїм особистим життям. Надалі ти хотів би це не показувати людям, чи тобі окей, якщо знають про твою кохану?

— Скажемо так: я не люблю робити з цього якийсь перформанс.

Я ніколи не ховався на вулиці, коли був із кимось у стосунках. Завжди міг йти за руку, цілуватися, обійматися. Але щоб: "Дивіться, я прокинувся з коханою, ось наш ранок, п'ємо каву" — такого я не роблю.

Це моя позиція. Просто не бачу в цьому сенсу. Але, можливо, колись, якщо це будуть суперофіційні стосунки — вже одруження і так далі... Очевидно, тупо буде ігнорувати цей факт. 

— Скажи, як познайомитись з Олександром Тереном? Де і як ти знайомишся? 

— Я не реєструюся на сайтах знайомств. Не бачу в цьому сенсу…

На різних подіях, насправді, бо соціальне життя досить активне. Та навіть на вулиці було, що просто підходив знайомитися. Захотілось. Відчув поштовх у серце, жаринка спалахнула.

— Ми якось так від кар'єри до кохання перейшли, але не поговорили про гроші. Я знаю, що ти орендуєш квартиру, в тебе є автомобіль, мотоцикл — це чималі витрати. Скільки тобі потрібно для життя в Києві зараз?

— Чесно кажучи, я ніколи не рахував. 

— Коли люди так відповідають, мені здається, вони брешуть. Як можна не рахувати витрати? 

Отак просто. Наприклад, вчора прийшли мені кошти — я замовив собі костюм. Потім думаю: "Так, що ще треба заплатити?".

Там десь комусь щось купив, заплатив за оренду. Заправляюся теж отак: закінчився бензин — приїхав, заправився. У мене з математикою дуже складно все.

— Немає фінансової грамотності?

— Насправді, було б добре, щоб вона була. Я інколи задумуюсь про те, що, мабуть, варто вести якісь підрахунки витрат. 

— Добре, а в середньому — це більше ніж 2 000 доларів на місяць чи ні? 

— Я думаю, що ні, менше. Десь, може, приблизно 1 500 доларів.

— Тобі як ветерану приходить пенсія. Яка це сума, якщо не секрет? 

— Напевно, 500 доларів.

— Чи є в тебе фінансова мрія? 

— Хочеться будинок якийсь, щоб можна було більш приватно себе почувати і вільніше. Мені подобається жити в будинку.

— Ти відкладаєш кошти на будинок чи це поки що мрія, яку б ти хотів колись реалізувати? 

— Десь щось відкладається, потім забирається за потреби. Але поки що це так, мрія на декілька років вперед. 

— Залишимо матеріальні мрії, поговоримо про особисті. Яка твоя мрія чи ціль як Олександра Терена? Можливо, не як ветерана чи громадського діяча, а в принципі?

— Я мрію про акторство. Зараз це і є, скажімо так, і ціль, і мрія — знятися в кіно художньому.

Хочеться зіграти якусь роль, показати талант. Не знаю, вміння, зіграти щось... якогось антагоніста.

— Добре, а якщо говорити про щось більше?

— Якщо говорити про щось величне й амбітне. Не просто як акторство — взяти, прийти й зробити, — то це зробити Україну тотально доступною. Коли ти не робиш доступність для конкретної людини з інвалідністю, а будь-хто може всюди дійти, всюди отримати інформацію.

Подорожуючи світом, дивлячись на ті приклади, як може бути, хочеться, щоб так було в Україні, щоб ніхто не думав, як йому кудись дістатися. Це реально мрія.

Тому й зараз теж багато працюємо з урядовими програмами, намагаюся долучатися, якось впливати на це все.

Читайте також: Про ремонт після обстрілу, рок-музику та чому не ходить на побачення: відверта розмова з Оленою Тополею