Залишився на початку великої війни в Бучі, щоб рятувати життя: історія волонтера Костянтина Гудаускаса

Громадянин Казахстану з литовським та українським корінням Костянтин Гудаускас — відомий правозахисник і волонтер. Нещодавно він повернувся з Литви, де вдалося зібрати для фронту 1 800 нових коліс. На початку повномасштабного вторгнення Росії Костянтин вивіз з окупованих міст понад дві сотні людей. Детальніше — у сюжеті "Ранку Вдома".

В минулому правозахисник та журналіст з Казахстану, а нині відомий волонтер Костянтин Гудаускас, щойно повернувся з Литви, де вдалося зібрати для фронту 1 800 нових коліс. За його словами, литовці багато допомагають Україні, адже добре знають, хто такі росіяни.

“Нещодавно ми отримали шоколад з Литви… Наші дівчата роблять шоколадні батончики для хлопців, бо, коли ти їдеш на “нуль”, там багато з собою не візьмеш, нема умов щось підігріти. Ми все це робимо з душею та молитвою, щоб хлопці відчували, що ми поруч”, — розповідає Гудаускас.

Влітку у Литві виготовляли окопні свічки для бойових підрозділів, якими опікуються Костянтин та його гуманітарний фонд Bucha Help.

“Коли у мене запитують, чи я втомився, відповідаю, що ні. Тому що хлопці, які на "передку", це вони не втомлюються. Наші проблеми в порівнянні з їхніми — це дрібниця. Я розумію, якщо ми не будемо підтримувати фронт, то фронт дуже швидко наблизиться до наших домівок, і тоді ми тут знову побачимо кацапські танки”, — наголошує волонтер.

Щоранку, коли є така можливість, Костянтин гуляє з улюбленою собачкою Діною, яка дуже кмітлива та любить товариство. Чоловік зізнається, що вона для нього рідна душа, яка допомагає відновлюватися та зцілюватися.

“Ми знайшли цуценят під Житомиром, серед них була і Діна: її просто викинули з поламаною ніжкою. Діна пів року ходила з апаратами Ілізарова, потім її ніжка відновилася”, — ділиться він.

Коли розпочалася велика війна, Костянтин міг виїхати за кордон і звідти підтримувати Україну, адже має казахстанський паспорт та литовське коріння. Однак він, ризикуючи власним життям, залишився в Бучі й вивіз з окупованих міст понад дві сотні людей: бачив і пережив багато.

“Скажу чесно, я дуже погано сплю. Для мене заснути — це як повернутись в той час. Кажуть, що все проходить, але ні. Не можна забути гори вбитих людей на вулицях міста, де ти зараз живеш. Не можна забути жорстокість до людей, яких ти вивозив, яких роздягали на твоїх очах в таку ж зимову погоду. Не можна забути й очі людей, які просили їх вивезти, але в автівці вже не було місця, а потім не було вже цих людей”, — розповідає чоловік.

Врятував би всіх, якби міг, з болем розповідає Костянтин. Ворог безжально вбивав українців на початку великої війни — лише у Бучанському районі загинули більш як 1 000 мирних мешканців. 

“Ми повинні пам'ятати й розуміти, з яким злом ми маємо справу. Бо ті, хто прийшов до нас на початку великої війни — це нащадки тих, які скоювали геноцид в 1930-1920-х роках минулого століття”, — акцентує він.

Костянтин дякує своєму татові за мудрі поради, а Україні за те, що прихистила у 2019 році й дала можливість побудувати нове життя. Чоловік уже розмовляє українською, а його історії про злочини росіян лягли в основу драматичного фільму “Буча”, в якому волонтер став прототипом головного.

“Цезарій Лукашевич, який, до речі, поляк, він не зіграв цю роль, — він її прожив. Я бачив це на знімальному майданчику. Я бачив купу сліз у нього: він відчув те, що тоді відчував я. Він відчув біль українського народу, яка була тоді в Бучі. Ми знімали фільм на тих самих майданчиках, де відбувалися події”, — розповідає Костянтин.

Стрічку "Буча" вже демонструють у Канаді, плануються покази у Португалії та Польщі. Цей фільм не лише про зло, яке принесли росіяни на нашу землю, а й про єдність співчуття та незламність українців. Тому волонтер помолившись, знову і знову їхав рятувати мешканців з окупованих міст, не знаючи, що буде далі.

“Саме страшне було від українського блокпоста до російського блокпоста, — ці 7 кілометрів я молився. Не дивлячись на те, що автівка була пуста, я відчував, що поруч зі мною був Бог. Я це відчував, бо були влучання і в мою автівку, були невеличкі поранення, але я живий і живі всі, хто був у мене в автівці, і ще народилися діти у двох жінок, які тоді були вагітні”, — ділиться волонтер.

Застати вдома Костянтина Гудаускаса надзвичайно складно — він постійно на волонтерському фронті. Зізнається, що, попри всі труднощі, він щаслива людина, адже має велику військову та волонтерську родину. Тож, поки вистачатиме сил, він допомагатиме українцям виборювати свободу. Саме через цю цінність активіст колись обрав для себе Україну і з того часу вважає її рідною домівкою.

“Бути байдужим в часи великого горя й оцих жахіть, які відбуваються в Україні — це бути співучасником. Не можна бути байдужим: про це говорить Господь та людська совість. Треба обирати для себе, на якому ти боці”, — акцентує Костянтин Гудаускас.

Читайте також: Слобода на Чернігівщині: як місцеві пережили окупацію та відновлюють рідне село