Як допомогти ветеранам адаптуватися до цивільного життя після повернення з фронту — поради психотерапевта

Військовим потрібно знову адаптуватися до цивільного середовища після повернення з поля бою. Тож, з постійним експертом "Ранку Вдома", психотерапевтом та засновником проєкту "Як ти, брате?" Антоном Семеновим говоритимемо про те, як покращити та пришвидшити цей процес.

Зокрема, психотерапевт детальніше розповість про новий посібник проєкту "Тактична комунікація для ветеранів та їхніх родин", який допомагає тим, хто перебуває у тривалій відпустці чи демобілізувався, легше зрозуміти, що з ними відбувається.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костянтин Октябрський.

— Для кого ваш новий посібник?

— У нас уже були посібники “Як ти, ветеране?” і “Тактична комунікація для цивільних”, які більше для тих, хто намагається правильно спілкуватися з військовими.

Посібник "Тактична комунікація для ветеранів та їхніх родин" для тих, хто приходить у тривалу відпустку чи демобілізувався і повертається до життя в тилу, щоб їм було легше зрозуміти, що з ними відбувається, і як можна легше адаптуватися.

— У посібнику зазначено, що він і для родин ветеранів?

— Цей посібник структурований так, що майже кожне питання розглядається з двох сторін: і з боку самого ветерана — що з ним відбувається, що він бачить, чує, відчуває, — і з боку людей поруч. 

Це дає такий собі бінокулярний зір.

Ветеран починає розуміти, що відбувається його близькими, коли він поруч, а вони — що відбувається з ним. Тобто ти думаєш не тільки про себе, а й про тих, хто поряд.

Це допомагає і тим, і тим знайти спільну мову, повернути довіру, відновити злагодженість.

До речі, ключова порада у посібнику для відновлення стосунків, яка стосується всіх і всього — це передомовлятися.

Людина, яка повертається, і ті, хто чекають, мають в голові певні домовленості. Вони очікують, що людина їх дотримуватиметься, але ж усі змінилися — і ті, хто залишалися, і ті, хто ходили на війну. Тому їм треба заново вибудовувати ці кордони, очікування: що буде, а що ні.

Навіть у простих речах, наприклад: “Де тепер лежатимуть твої речі?”.

Він пам’ятає, що три роки тому його речі були в коричневій шафі, а зараз там коробки чи пилосос. Що робити в цей момент? Ображатися: “Де моє місце”? Чи передомовлятися: “Де тепер будуть мої речі? Давай домовимося”.

Майже про кожну деталь треба передомовлятися. Ми навіть не усвідомлюємо, наскільки багато дрібних речей з часом змінюється і як часто потрібно домовлятися заново.

— Чи не завдання близьких заздалегідь подбати про комфорт, наприклад, прибрати коробки?

— Звісно, але якщо родина переїхала і тієї шафи вже нема?

Перша порада — дати людині простір, коли вона повертається, розчистити місце, щоб вона не приходила туди, де їй навіть валізу нема куди поставити.

У посібнику багато таких порад, і найважливіше — щоб усі розуміли одне одного.

— Який головний меседж посібника "Тактична комунікація для ветеранів та їхніх родин"?

— Ми вже не вперше повертаємося до цієї теми.

Коли людина повертається з фронту, для неї ключові фактори — це відчуття приналежності, тобто бути серед своїх, і усвідомлення власної цінності, корисності для тих, хто поруч. 

Тільки так вона може почуватися справді важливою — це відчуття треба повертати.

І цього разу ми звертаємося до самої людини, щоб вона зрозуміла, що це важливо для неї: “Ага, попередні заслуги є, але вони не створюють це відчуття. Корисним треба бути тут і зараз".

У перші дні після повернення важливо прибрати вільний час, бути чимось зайнятим, щоб були справи. 

— І не відволікати людину від цих справ?

— На 13 сторінці посібника є коротка пам'ятка для членів родини.

Там сказано, що якщо людина замикається і відчужується, потрібно запитувати її про те, що з нею відбувається, що вона відчуває — це допомагає людині почати говорити. 

Якщо ж людина збуджена, активна і намагається щось робити, то тут слід допомагати їй. 

— Що ми маємо робити для полегшення адаптації ветеранів в цивільному житті? 

— Якщо все стиснути до головного, тут є така річ, яку ми називаємо контрінтуїтивною. 

Нам хочеться попіклуватися та допомогти, забезпечити комфорт, залишити в спокої, щоб усе було тихо, спокійно, і ніхто не турбував — каву принесемо і все зробимо.

У певні періоди це чудово, але головне — нам треба допомогти людині повернути відчуття, що вона серед своїх і що вона корисна для інших. 

Хочеться не турбувати, а насправді потрібно казати: “Допоможи”, “Ти нам потрібний”. 

Ключове посилання, яке ми маємо доносити до ветерана, що він нам потрібний: на роботі, друзям, родині в першу чергу — людина повертається не на відпочинок, а до людей, яким вона потрібна. 

Звісно, коли людина приїжджає у відпустку на пару тижнів, перші дні потрібно виспатися, потім розв'язати проблеми зі здоров'ям, але постійно треба пам'ятати: для того, аби відчути себе в спокої та безпеці, потрібно долучатися до чогось, робити щось корисне для тих, хто поруч.

— Це потрібно відчути, поспостерігати чи можна проговорити, коли людина готова долучатися до сімейного життя чи інших процесів?

— Насправді те, що треба відчувати — це наскільки важка допомога чи складне завдання.

Треба розуміти, що людині важкувато, вона приходить до тями, у неї адаптаційний період. Не можна залучати до складних речей, де вона не впорається.

Звертати увагу, що людина може і починати з максимально простих завдань, як у будь-якому навчанні потрошку ускладнювати, щоб у людини не було відчуття, що вона намагається і не може.

Головна психологічна проблема — це безсилля.

Читайте також: Безпілотники на війні: про реальний вплив технологій на перебіг війни говоримо з командиром загону БпЛА "Тайфун"