Я чекав на запуск "Ранку Вдома": популярний співак та телеведучий ХАС розповів про зміни в кар'єрі

Популярний хіп-хоп виконавець ХАС (Назар-Хайдар Хассан) каже, що головне — правильно розставляти пріоритети. Він називає себе артистом, а шанувальникам давно відомий як радіоведучий, співак, автор Youtube-проєктів та шоумен. Саме ХАС став одним з ведучих оновленого проєкту "Ранок Вдома" на телеканалі "Дім", а до того — замінив Ігоря Кондратюка у легендарному шоу "Караоке на Майдані".

В інтерв'ю виданню "Факти" ХАС зізнався у своїх страхах, згадав участь у шоу талантів та життя у Сирії.

"Це було дуже страшно"

— Назар, як вас краще представляти — співак, радіоведучий чи телезірка?

— Мені подобається слово "артист", бо воно всеосяжне — несе за собою цілі, можливості й відповідальність. Така багатозадачна людина, яка вчиться і пробує себе багато в чому.

Насправді участь в телевізійних проєктах не дуже впливає на мій звичайний режим. Паралельно я роблю свої Youtube-проєкти, займаюсь творчістю, знімаю кліпи, записую пісні. Чи змінився зараз мій графік? Ні. Просто треба вміти розставляти пріоритети.

— Ви вже були ведучим ранкового шоу "Прокидайся" на одному з телеканалів.

— Так, і я чекав на запуск "Ранку Вдома", бо це знайомство з новими людьми, синергією. Я люблю це відчуття. Мені подобається "притирання", я від нього кайфую. Бо саме тоді зʼявляється класний, новий продукт.

— Чи було таке "притирання" з Ігорем Кондратюком у проєкті "Караоке на Майдані", де ви стали ведучим?

— Точно нам не було складно. Ми пройшли певну еволюцію відносин. Вперше ми познайомились з Ігорем Васильовичем на талант-шоу, коли мені було 19 років. Потім знову зустрілись, коли мені виповнився 21 рік. Це були "Україна має талант", "Х-фактор", я виступав як запрошений гість на "Караоке", потім читав новини в стилі реп на шоу "Кондратюк у понеділок".

Кілька років ми не спілкувалися і знову зустрілися на зйомках мого кліпу "До зими", в якому він зіграв самого себе. Тоді Ігор Васильович запитав, скільки мені років. Я сказав, що буде 35, і він згадав, що саме в ці роки розпочав "Караоке". На цьому все і завершилось, а пізніше він подзвонив і запропонував спробувати себе у ролі ведучого. Я взяв участь у кастингу і… пройшов.

— Пам'ятаєте перші почуття на сцені, коли вам було 19?

— Звичайно! Це було дуже страшно. У мене тоді був свій гурт, і вперше у моїй кар'єрі відбувалося щось схоже на справжній кастинг. Це був 2010 рік, і україномовний реп про соціальні проблеми України та світу — було щось дуже дивне.

Членом журі був Влад Яма — це зараз звучить просто смішно. Ще гірша ситуація була на "Х-факторі", бо мене оцінювали Сосєдов, Дубцова і Серьога. Звичайно, ведучою була Оксана Марченко. По факту, Кондратюк у 2010-му та 2012-му був єдиним, хто "топив" за українське. У ті роки взагалі було важко.

Як артист я почував себе непотрібним. Я оббивав пороги радіостанцій, а мені казали, що у них слухають тільки російською.

— Коли ситуація змінилася?

— Коли почалися квоти на україномовний контент і настільки не вистачало артистів в базах, що радіостанції самі писали з питанням, чи є у мене матеріал. Це було вже після 2014 року. Тоді я став ще і радіоведучим, бо був брак тих, хто міг вільно себе почувати в ефірі, спілкуючись українською.

— Хоча ви в дитинстві жили у Сирії…

— Так, до першого класу я жив з батьками у Дамаску, а потім повернувся до України, невеликого містечка під Львовом. Знаєте, українську мову дуже легко вчити, коли тобі "дають по шапці", тому у мене не було іншого вибору, ніж вивчити. І зараз я не прихильник лагідної українізації.

"Важливо тільки те, що думаєш ти"

— Як ви змінилися за часів великої війни?

— Мабуть, як і всі українці — я ж не живу у якійсь "бульбашці". Проживаю всі етапи — від відчаю до розпачу, болю, суму. Все змінюється.

— Зараз у вас який етап?

— Я відчуваю необхідність своєї роботи, доцільність будь-якого проєкту. І не звертаю увагу на думку суспільства, бо це — утопія. На якомусь етапі життя і створення важливо тільки те, що думаєш ти.

— Багато творчих людей відчували свою непотрібність на початку вторгнення.

— Я не виключення. В нашому соціумі не заведено поважати людей мистецтва. У нас артисти — ті, хто співає під їжу. Сформованого ринку немає. І коли стається така критична ситуація, як війна… Якщо до цього я відчував свою непотрібність, то що казати вже про початок війни.

Але з часом адаптуєшся до всього. Я і зараз відчуваю, що артист в Україні — ніхто. Не можна порівнювати з відношенням до артистів на Заході, в Америці. У них такі люди мають значення, вплив і відомість далеко за межами країн. А у нас артисти — маленькі шестерні. Так, їх багато, але для них немає однієї машини.

— І як це змінити?

— Потрібно законодавство України, яке буде регулювати авторські права. Якби ми заробляли, як американський артист… Пам'ятаєте, були часи, коли артисти виступали на президентських виборах? От саме тоді зароблялися великі гроші. А в Америці, до прикладу, Джастін Тімберлейк фінансував передвиборчу кампанію Хілларі Клінтон. Ми можемо подібне уявити в Україні?! У всьому світі цінуються люди, які створюють щось нове.

— Але ставлення людей до людей творчих професій явно змінилося за останні роки.

— Я кажу саме про структуру, державу і відсутність фінансових дотацій. Натомість я маю дуже багато платити податків. Крок має зробити держава, але, на жаль, поки про це мова не йде…