У проєкті "Я не забуду" Ольга розповіла, як "водить" до школи свою загиблу 6-річну доньку

19 серпня 2023 року Росія завдала ракетного удару по центру Чернігова. Внаслідок трагедії 214 осіб зазнали поранень, семеро людей загинули. Серед загиблих — 6-річна Софія Голинська. У програмі "Я не забуду" з Іриною Хоменко батьки дівчинки Ольга та Олександр Голинські, психотерапевт Андрій Кузнецов та подруга матері дівчинки Тетяна Козленко розповіли про маленьку Софійку, її мрії та жагу до життя. 

Випадковий попутник 6-річної Софії, яка загинула внаслідок ракетного удару

Психотерапевт Андрій Кузнецов бачив Софію лише одного разу — у потязі Київ-Чернігів. Саме він випадково відзняв єдине інтерв'ю з дівчинкою за чотири місяці до її загибелі. Чоловік проводить заняття з творчими дітками і запропонував мамі Софійки відправити дівчинку на такі уроки, однак жінка відмовила. За збігом обставин, 19 серпня 2023 року ці заняття проходили неподалік від місця ракетного удару, але всі маленькі відвідувачі курсів залишилися живі. Андрій Кузнецов відчуває провину за те, що не наполіг на участі Софійки, адже тоді вона була б жива.

— Андрію, розкажіть про ваше знайомство з Софією.

— Це було наприкінці квітня, 22-го числа. Я віз групу з ретриту. Це така духовна і тілесна практика. Наша зустріч була випадковою, хоча я зараз вже гадаю, що не випадковою. Софійка сама проявила ініціативу і підійшла до мене. Смілива дівчинка. Була одна. Я потім спитав: "З ким ти їдеш?". Ми підійшли до бабусі, запитали, чи можна нам поспілкуватися. І ми почали нашу цікаву розмову. Мені здавалося, що дівчинка — це душа Світу. Я запропонував їй, щоб я взяв у неї інтерв'ю. У мене був із собою телефон і я вийшов в ефір. 

— Після цієї поїздки ви зв'язувалися з Софією чи з її родичами? 

— Так, я хотів передати це відео її матусі. Запитав бабусю, як із нею зв'язатися. Вона дала мені її контакт у Facebook. За кілька днів я написав мамі Олі, що хотів би, аби дівчинка займалася в моїй студії з розвитку талантів та здібностей. В мене, до речі, є кінь. Я запропонував, щоб Софійка також провела час в конюшні. В такі важкі часи іпотерапія — дуже важлива і корисна як для дорослих, так і для дітей. Я засмутився, тому що ніяк не міг вплинути на рішення матері.

Згодом в інтернеті я дізнався про те, що трапилось. Я не повірив цьому. Навіть коли побачив у репортажі. Потім зайшов на сторінку Олі, мами Софійки, то впевнився.

— Де ви перебували на момент ракетного удару? 

— Зовсім поруч у бібліотеці — це 700-800 метрів від місця події. У нас були заняття з дітками.

— Тобто у вас в цей час були заняття, на яких могла би бути Софія, якби її мама погодилася на вашу пропозицію? 

— Так. Я вважаю, що ми були в безпечному місці. Бібліотека — потужна будівля з укриттям. У мене з'явилося відчуття провини, коли я зрозумів, що міг би якось вплинути на те, щоб Софійка була жива. Наполягти… Так співпало по часу… 

— Після трагедії ви пропонували матері свою допомогу? 

— Так, одразу виникло бажання подзвонити, підтримати маму, зустрітися з нею онлайн чи офлайн. Вона сказала, що їй потрібен час. Я працюю з військовими і їх родинами, тому знаю, що в тяжкі часи люди часто закриваються глибоко всередині. На якийсь час їх треба залишити в спокої. А потім треба стукати. Дуже важливо, щоб душа не зачерствіла. Важливо в цей час допомогти знайти сенс життя.

Попередні випуски "Я не забуду":

• Військовий освідчився 18-річній коханій у проєкті "Я не забуду"
• 1,5 млн за похід з Києва до Лісабона, важке захворювання та 10 років пошуків брата — історія Петра Скрипки у проєкті "Я не забуду"
• Як склалося життя героїв після участі у проєкті "Я не забуду" — підсумки 2023 року
• Чому 10-річний хлопчик заробляє на собаку-поводиря — історія Макара у проєкті "Я не забуду"
• Збирає 80 000 доларів на протези для побратима: у проєкті "Я не забуду" — історія справжньої дружби