Путін — це не Лукашенко: ймовірність зміни президента в Росії та вибори до Держдуми обговорюємо з Євгеном Кисельовим

Чи визнає світ вибори до Держдуми РФ легітимними. Коли Володимир Путін залишить посаду президента Росії. І як на міжнародній арені повинна поводитися Україна. Ці теми в спецпроєкті "Выборы без выбора" телеканалу "Дом" обговорюємо разом з журналістом, політичним аналітиком Євгеном Кисельовим.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Навіщо Кремль так наполегливо намагався забезпечити перемогу "Единой России"? Яка головна мета Російської Федерації в цьому плані?

— Загалом, буде у "Единой России" конституційна більшість в парламенті — не буде, буде вона в іншої партії або взагалі не буде конституційної більшості в парламенті — це ніякого значення в сьогоднішній Росії не має.

В Росії давно утвердився авторитарний режим, в якому парламентаризм давно вже помер. Парламент має чисто декоративну функцію.

Давно вже сказано було, що парламент — це не місце для дискусій. Ще років 10-15 тому з'явився жарт, що у нас не парламент, а у нас управління Адміністрації президента з утвердження законодавчих ініціатив. Тобто Держдума — це контора, яка приймає рівно ті закони, які потрібні президенту, уряду Російської Федерації, тим чи іншим відомствам, державним компаніям, які переважно зараз очолюють люди з найближчого оточення Путіна.

При Путіні режим давно став мати імітаційний характер — і парламент декоративний, і вибори ...

Тому всі розмови щодо того, що там сталося під час виборів, яку потрібно було методику застосовувати прихильникам опозиції, на мій погляд, — безглузді й марні. Я взагалі у своїх публічних виступах до цього моменту намагався не чіпати тему передвиборчої кампанії, і нічого про це не говорити. Бо з моральної точки зору для мене було неприйнятно критикувати тактику "Розумного голосування", запропонованого Олексієм Навальним. Саме через те, що Навальний став жертвою замаху, потім зробив мужній крок — повернувся до Росії, знаючи, що його там заарештують, і зараз знаходиться у в'язниці. І в цій ситуації виступати з критикою "Розумного голосування", говорити, що Навальний не правий, для мене було неприйнятно.

— У деяких областях Російської Федерації явка не дійшла навіть до 35%.

— У російському законодавстві давно прибрали поріг явки. От раніше було, що якщо на вибори прийшло менш як 50% виборців, то вибори вважалися недійсними. Потім поріг явки знизили до 25%. А потім прибрали зовсім. Умовно кажучи, дві людини прийшло, і все, вже вважається, що якась передвиборча конкуренція між виборцями була.

— Фальсифікації, непрозорість виборів дають підстави заявляти, що їх результати не будуть визнані світом. І що все, що відбулося — ще більше підірве імідж Росії на Заході.

— На мій погляд, ці вибори не нанесли якогось особливого репутаційного збитку путінському режиму. Просто вже стільки шкоди було завдано російській репутації, що важко собі придумати, що може завдати ще більшої шкоди.

Людей саджають до в'язниці, піддають арештам або обмеженню волі... Правда, зараз нові форми з'явилися: ось ніби як, людина не у в'язниці сидить, але при цьому, свобода її обмежена. Наприклад, не може користуватися мобільним телефоном, не може вести записи в соцмережах. Плюс, дуже багатьох — практично всіх помітних активістів опозиції видавили в еміграцію, не дозволили брати участь у виборах — як до Державної Думи, так і у виборах до міських, обласних рад.

Але я не думаю, що вибори до Держдуми не визнають. У нас немає прецеденту, щоб не визнали вибори в країні масштабу Росії, в країні, яку можна порівняти за впливом, нехай навіть і негативним, на політику, на світову економіку, в країні, яка є членом Ради безпеки ООН, яка має дуже велику економіку, ядерну зброю, з якою доводиться рахуватися і Сполученим Штатам, і Євросоюзу, і Німеччині.

Розумієте, Путін — це не Лукашенко. Це Лукашенку можна сказати, що він обраний президентом не легітимно. Я насилу собі уявляю навіть процедурно, як у світі можуть оголосити обраний російський парламент нелегітимним.

Ось, коли Сталін був при владі, коли Брежнєв був при владі, там була і критика, і Холодна війна, Сполучені Штати та деякі їх союзники умовно не визнавали анексію Латвії, Литви та Естонії. Попри це продовжували їздити в Москву, продовжували вести переговори, продовжували зустрічатися з представниками Верховної Ради СРСР, з головою президії Верховної Ради СРСР.

Так працює реальна політика. І я насилу собі уявляю, що Конгрес США або парламент Великобританії, або Палата депутатів Франції, скажуть про Росію — все, ми з ними в одній пісочниці більше не сидимо, і більше, як то кажуть, на одній галявині нічого не робимо.

Тобто реагувати світ на ці вибори може як завгодно. Я обурююся, ви обурюєтеся, люди обурюються. Ми бачимо, який бардак твориться на території так званих "ЛНР" і "ДНР", де людей, які отримали російські паспорти, автобусами везли до Ростовської області, де вони голосували з порушенням законів як України, так і Росії.

Ми 30 разів вже чули: "ми страшно стурбовані", "ми страшно обурені", "ми вважаємо, що ці вибори були з порушеннями". Безумовно, з точки зору міжнародного права грубим порушенням є проведення "виборів" на території анексованого Криму, анексію якого ніхто не визнає, за винятком короткого списку країн. Грубим порушенням є й організація "голосування" на цих виборах для українських громадян, які проживають в так званих "ЛНР" і "ДНР" Але знову-таки, зауважте, що голосування було влаштовано не там, а людей вивозили.

— Ну, було ж для них і дистанційне "голосування", як би.

— Це ми вже всі чули. Далі що? Війну ніхто проти Російської Федерації не почне.

Тільки якщо міжнародна спільнота зможе домовитися про введення якихось нових, серйозних санкцій, зокрема проти особисто Володимира Путіна, проти людей з його найближчого оточення та інших. А так це, вибачте мені, бла-бла-бла. Це риторика, якою гріш ціна.

Ось Байден пообіцяв повернути Сполученим Штатам моральне лідерство в сучасному світі, обіцяв проявити велику жорсткість і послідовність стосовно режиму Володимира Путіна. І що? І закінчилося це все милою зустріччю в Женеві, і скасуванням тих санкцій, які були введені відносно будівництва "Північного потоку-2".

— Ось скоро 2024 рік, президентські вибори в РФ. Що трапиться?

— Що стосується 2024 року.

Згадайте моє слово, Путін у 2024 році, якщо буде живий і здоровий, нікуди не піде.

Ходять уперті чутки про те, що він нібито хворий, що він мало не смертельно хворий. Про фізичний відхід Путіна найближчим часом ми чуємо вже багато років. Я, чесно кажучи, в це не вірю. Я думаю, що він буде залишатися при владі рівно стільки, скільки він захоче, і скільки він зможе.

В якій ситуації він не зможе залишатися президентом? Ну, якщо він дійсно буде старий, старезний, перетвориться в Брежнєва-2. Або якщо з'явиться серйозна сильна опозиція всередині правлячої еліти. Якщо станеться серйозний розкол всередині правлячої еліти. Це якщо, припустимо, більш молода частина російського чиновництва, політикуму раптом відчує, що нинішній стан речей якимось фундаментальним чином заважає їхнім політичним і життєвим інтересам. Але я поки такої ситуації не передбачаю.

— Добре, чого чекати тоді Україні?

— Що стосується очікувань України — все дуже просто. Сподіватися треба на свої сили, займатися реформами. Перш за все, реформою Збройних сил, потрібно будувати мобільну, сильну, сучасну армію. Треба вигнати тих чиновників, які себе не проявили. Потрібна більша суб'єктність в міжнародних відносинах: потрібно не просити, а вимагати. Потрібно не погоджувати якісь рішення, а говорити: ми будемо робити так, а не так, вам не подобається — добре

Треба брати приклад з того, як поводився Ізраїль. У період становлення держави Ізраїль, у 50-60-ті роки, їй теж намагалися нав'язувати різного роду політичні рішення і всередині країни, і за кордоном. У підсумку, ізраїльтяни все зробили так, як вважали за потрібне. Ось вони для мене зразок для наслідування.