Проєкт "Дерево життя": харківська художниця створює мозаїки з уламків розбитого обстрілами скла

Талановита художниця Валентина Гук створює мозаїки з уламків після обстрілів Харкова. Валентині — лише 21 рік. З дитинства вона мріяла займатися мистецтвом і вступила до вишу на художню спеціальність. Через війну дівчина була змушена призупинити навчання, але не припинила творити. Ба більше — вона навчає малювати дорослих і дітей. Валентина створює картини з уламків і залишає їх саме на місцях прильотів — так народився мистецький проєкт "Дерево життя".

Детальніше — у сюжеті "Ранку Вдома".

Харків'янка Валентина Гук створює унікальні мозаїки з розбитого обстрілами скла. Свої картини розміщує у місцях руйнувань. Її роботи — це не просто краса, а справжня історія відродження міста. 

“У нас багато забирають, і багато що ми забули зі своєї історії насправді. Ми не можемо повернути, але створити нове на тому, що пам'ятаємо або змогли зберегти, можливо. Назвати це поверненням буде брехнею. Створенням повністю нового теж неправда, а нова етнічність — саме те”, — пояснює дівчина.

Валентині — 21 рік.

Після художньої школи вона вступила до Харківської академії мистецтв, адже завжди мріяли стати мисткинею.

“У мене були різні періоди. У 5 років мене питали: “Ким хочеш стати?”. Я казала — художником, а мені відповідали “смішно, подумай ще”. У початковій школі теж казала, що хочу бути художником. У старших класах думала, можливо художником, а можливо психологом, а потім вступ і сім'я питає: “Ну що, ким ти будеш?”. Я кажу — художником. Це тягнеться з дитинства”, — розповідає вона.

Велика війна зупинила навчання у виші, проте дівчина не покинула художнє мистецтво і вчить дорослих і дітей малюванню: працює з акрилом та пастеллю, але найбільше полюбляє акварельні чорні олівці. 

“Я роблю насичене та різке. Це графічні матеріали. Воно повинно бути гучним і в мінімалізмі. Сутність графіки — це відсікти зайве, знайти серединку і виразити її максимально емоційно. Тематика різна, але в більшості про відчуття та взаємовідносини зі світом”, — ділиться художниця.

Повномасштабне вторгнення Валентина з батьками зустріла в місті Дергачі на Харківщині.

Там точилися активні бойові дії. 

“Було гучно і страшно. У нас не було ні хліба, ні води — нічого не можливо було купити. Пощастило, в кого є сусіди, щоб чимось мінятись”, — пригадує дівчина.

Родина виїхала до Полтавської області через півтора місяця, а згодом повернулася додому. Згодом одна з російських ракет упала біля оселі Валентини й вибуховою хвилею вибила вікна. 

Дівчина придивилась до розбитого скла, що виблискувало на сонці, й замість страху побачила у ньому натхнення. Тоді й почала створювати мозаїку. 

“Приліт” був недалеко від дому, а свій балкон і свій дім я сприймала дуже щиро. Там проводилось багато зустрічей з друзям. У мене був друг, який приходив і казав: "Привіт, але я на балкон — побачимось потім". Він біг на балкон, бо там було дуже затишно. Ми проводили там багато часу, тому ця мозаїка так і називається: “То є мій затишний балкон”, — розповідає Валентина.

Маленька ідея переросла у цілий великий проєкт “Дерево життя”. Свої мозаїки художниця розміщує в місцях “прильотів”. Першою роботою стала картина “Мрія”, створена зі збитого скла після влучання у Харківську обласної державної адміністрації.

“Вона була про злість, створена із сильною надією. Тобто, це перша робота, надія, багато праці, злість на русню звісно”, — ділиться художниця.

Експериментувати та збирати матеріали для робіт Валентині допомагають друзі, нині вже чотири її роботи прикрашають вулиці Харкова. 

Дві з них створені зі шматочків скла після прильоту в Палац праці. 

“Мозаїка “Око війни” дуже зла. Вона візуально найзліша з усіх. Вона зла, має в собі багато дзеркал і начебто віддзеркалює все, що ми думаємо і бачимо. Ще одна робота з Палацу праці — “Гул”. “Гул”, тому що я на неї дивлюсь, і вона для мене звучить. Там багато кольорового та об'ємного скла”, — пояснює вона.

Уламки скла для картини під назвою “Цербер” художниця збирала в Ізюмі. Названа робота на честь Олександра Пустовіта — військового, який віддав життя за свою країну на фронті.

Нині ця мозаїка прикрашає фасад місцевої кав'ярні Makers. 

“Вона про Ізюм, бо все дитинство я з батьками їздила через це місто до родичів — це завжди було з емоцією. Тому воно для мене важливе і насичене цими емоціями, але і сумом”, — говорить Валентина.

Художниця впевнена, її місія — повертати містам красу та загоювати рани війни мистецтвом. 

Валентина також створює картини для аукціонів на підтримку Збройним силам України й мріє про виставку у мирному українському Харкові. 

“У мене завжди була ціль жити в Харкові й робити мистецтво. В цілому, я живу в Харкові й роблю мистецтво, просто трохи страшно. Сподіваюсь, що надалі буду жити в Харкові й робити мистецтво, але вже без цього “страшно”, — акцентує Валентина Гук.

Читайте також: Присвячена останньому гетьману України: жителів та гостей Києва запрошують на нову виставку