Проблема з близнюками в Україні та жарти зі зйомок: у гостях в Олени Кравець режисер та виконавці головних ролей фільму "Люксембург, Люксембург"

13 квітня у прокат вийшла комедія режисера Антоніо Лукіча "Люксембург, Люксембург", яка увійшла до програми Венеційського кінофестивалю. Головні ролі зіграли Аміл та Раміл Насірови, учасники реп-гурту "Курган і Agregat".

Стрічка про те, як брати-близнюки вирушають до Люксембурга, щоб побачити свого давно зниклого батька. Окремим героєм фільму є слобожанський суржик.

Антоніо Лукіч, Аміл та Раміл Насірови сьогодні в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець".

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

"Люксембург, Люксембург"

— Дякую, що прийшли до нас. Я не сподівалася, що ви погодитеся, бо я розумію, скільки зараз запитів на вас у зв'язку з прем'єрою. А я хотіла зануритися у створення вашої нової стрічки, ще коли подивилася ваш першій фільм "Мої думки тихі".

Антоніо Лукіч: Ви були перші, тому ми відразу погодились. Дякую, що підтримуєте історію з фільмом.

Раміл Насіров: Якщо чесно, Антоніо Лукіч, коли писав нам в інтернеті запропонувати знятись в фільмі, теж думав, що ми не відповімо. Тому що Антоніо Лукіч, як 50-річний чоловік, писав у Facebook-месенджер. Це була жахлива помилка. Бо я не знав Антоніо Лукіча, і коли в месенджері пише якась людина з таким прізвищем та ім'ям, я думаю: ну, це ж якийсь Антон Лук'янов. А це виявився Антоніо Лукіч, режисер.

Антоніо Лукіч: У всіх інших випадках в житті мені моє ім'я допомагало. Це справжнє ім'я, у нього хорватське коріння. В цьому випадку воно не допомогло, бо Раміл три тижні мені не відповідав, гадав, що це хтось фейковий пише.

Аміл Насіров: Раміль йому через три тижні відповів, а я взагалі не відповів. Я не знав, що є запити в месенджері. Я міг би свій шанс знятися в кіно просто провтикати через те, що не знав, що є запити в месенджері.

— Антоніо, а що саме ви написали хлопцям?

Антоніо Лукіч: Я не пригадую, якось на "ви", "будь ласка, зверніть увагу". Потім додав лінк на свої попередні роботи, що я там-то переміг. І додав фотку, де я стою з Кришталевим глобусом з Карлових Вар, щоб додати якоїсь респектовості повідомленню.

— Хлопці, на вас це справило враження?

Аміл Насіров: Так, бачимо — фотошопом користуватися вміє. Давай з ним, може, нам афіші буде робити надалі.

— І як ви зустрілися, взагалі був кастинг?

Раміл Насіров: Ми зустрілись дуже дивно. Коли Антоніо нам написав, ми ж не відразу погодилися. Я сказав: "Добре, нам цікаво, але ми ще подумаємо". І ми якось дуже довго думали. І потім Антоніо каже: "Так, пацани, ви, мабуть, не зрозуміли — я серйозно. Я хочу, щоб ви знялись в головних ролях". А тут якраз нам з Харкова треба було їхати до Києва. Ми живемо в Харкові. І Антоніо каже: "А давайте я з продюсером приїду, і ми вас підвеземо просто до Києва ". А ми такі: "Ну, добре".

І вони просто приїхали з Києва до Харкова. І ось вони тільки заїхали в Харків, ми відразу сіли в машину і поїхали назад. І по дорозі у нас був кастинг.

Антоніо Лукіч: Вони використали нас як "бла-бла кар".

Раміл Насіров: Якби нам не треба було їхати в Київ, можливо, фільму не було б. Дуже вигідний "бла-бла кар" вийшов.

Антоніо Лукіч: Як проходив кастинг? Спочатку це була ідея фільму про близнюків. Це повинно було бути відображенням внутрішнього конфлікту — близнюки, які живуть в кожному з нас, ці постійні сумніви тощо. І я втратив будь-яку надію знайти акторів-близнюків в Україні. Тому переписав повністю сценарій під одну людину, під Колю, який зіграв негідника-маршрутника.

А потім мені трапилося комедійне відео хлопців з Робертом Діденком (мова про YouTube-проєкт Раміла та Аміла "Знак питання", в якому вони пародіюють популярні відеоінтерв’ю, — ред.). Там я побачив Аміла і подумав, що це мій ідеальний герой. Я перейшов на його сторінку у соцмережах, і там їх чомусь було двоє. Я не повірив, поки не побачив відео з ними, тоді зрозумів, що це справжні близнюки, й треба їм написати в Facebook.

— І вийшло круте кіно, дуже водночас глибока, сумна і смішна стрічка. Раміл і Аміл мало того, що близнюки, так вони ще з селища Близнюки, що на Харківщині. І допрем'єрний показ був саме у Близнюках. З червоною доріжкою, голова громади, шампанське наливали в стаканчики. І Венеційський фестиваль теж вже був. Де було страшніше?

Аміл Насіров: Ну, звичайно, в Близнюках було страшніше. Там же й батьки прийшли, й друзі, і вчителі, всі знайомі. І це перший раз батьки побачили, як до нас підходять багато людей фоткатися. Ось я цієї прем'єри вертаюсь додому, мамка заходить, каже: "Там он їжа, розігрій собі і поїж". А батя лежить і Facebook гортає. Я кажу: "Ну що, батя, кажи, може, оцінку якусь поставиш?" І він такий лежить: "Чотири з п'яти". А мамка вже думає: "Капець, де ти вже встиг цю оцінку поставити, куди ти зайшов, де ти поставив? Це ж типу діти твої, а ти четвірку поставив їм, де ти поставив, ану покажи".

Раміл Насіров: Якщо чесно, всім сподобалось, все класно.

— Але ж вам аплодували й на Венеційському кінофестивалі. Як вам на фестивалях такого рівня? В Близнюках то зрозуміло.

Раміл Насіров: Я дивився на реакцію людей, і мені, чесно, — дуже хотілося показати в Україні. Ну, своїм хотілось показати.

Аміл Насіров: Бо це кіно робилось для українців. Воно зрозуміле більше українцям, тому що там оці приколи, ці проблеми, це все для українця. Воно все близьке нам, і тому його повинні дивиться українці в першу чергу. І було дуже шкода, що ми не можемо, наприклад, не на Венеційському кінофестивалі, а на Одеському кінофестивалі показати. Я мріяв, що поїду до Одеси. Ну, бачте, як.

Антоніо Лукіч: Ну, це нормальна практика, коли фільм до прокату в рідній країні їде фестивалями. Зараз він вже був показаний на понад 50 фестивалях. Тобто дуже багато. І це прикольно, що щось з України розповідає про те, що є наше життя та наше якесь бачення світу, моє зокрема.

Аміл Насіров: І ще прикольно, коли тебе тегають десь у Сіднеї, в Токіо, дивились на кінофестивалі, а ти сидиш в Близнюках з телефоном: "Круто-круто, піду яйця позбираю".

— Друзі, згадуючи Венеційський фестиваль, не можу не попросити вас розповісти історію про козу.

Аміл Насіров: Це дуже жахлива історія. Ось знімальний день, кажуть: "Сьогодні треба доїти козу". Кажу: "Добре, я для кіно, для індустрії, для мистецтва..." А я ніколи цього не робив.

Щоб ви розуміли, козяче молоко смердить, а козяче вим'я смердить разів у п'ять гірше. І воно ще таке неприємне на дотик. А треба подоїти. Сцена знімалася десь годину. Я вже видоїв, мабуть, пів відра молока. 10-літрове відро. Виходжу, Антоній каже: "Геніально, геніально". Оператори підходять, кажуть: "Я в кіно 10 років, я такої гри ще не бачив, яка імпровізація, круто, вау". Художники, всі хвалять: "Класно зіграв, як ти зімпровізував".

Рік пройшов, сиджу в Венеції, фільм показали, італійці встають, стоячи плескають, журналісти, всі... Я сиджу такий: "Блін, де сцена з козою?"

— Антоніо, а де сцена з козою?

Антоніо Лукіч: Було занадто весело в цій сцені. А фільм намагається втримати рівновагу між веселим та сумним. А ця сцена була аж занадто якась така.

Причому, коли людині треба подоїти козу, якщо це не рідна коза, вона перевдягається в жіночий одяг, якщо це не хазяйка.

Аміл Насіров: Точно, забув уточнити, мене ж ще в бабку переодягли.

За 10 пісень — мільйон

— Але ж ви ще допомагаєте, збираєте багато грошей. Яка була найбільш результативна, креативна ідея зі зборів?

Раміл Насіров: Є історія. Ми зняли прикольне відео і збирали на 20 рацій Motorola, а там сума була 600 тисяч гривень, і ми відкрили збір. За 6 годин ми закрили цей збір, 600 тисяч гривень за 6 годин. І саме в цей момент ми уже були на кордоні, їхали на Венеційський кінофестиваль, Мінкульт дав нам дозвіл на виїзд.

Аміл Насіров: І ми вже в Венеції, але не можемо ці рації замовити, бо ці рації військового призначення і їх цивільні люди не можуть замовити. І ми такі: гроші зібрали, сидимо в Венеції, рації не купили. Кінець кінцем, до повернення до України ми-таки змогли замовити рації.

Ще був цікавий збір. Надійшов запит — треба було придбати два пікапи та автобус. Ми вирішили зробити онлайн-концерт. А ми не виступали до цього рік, тому що наш третій учасник гурту "Курган і Agregat" Женя Володченко пішов воювати.

І ось ми вирішили зробити онлайн-концерт, а як ще зібрати мільйон? Починаємо онлайн-концерт, першу пісню виконуємо — і 100 тисяч. Друга пісня — 200 тисяч, 300. Коротше, кожну пісню нам по 100 тисяч гривень кидали.

Раміл Насіров: Наш "гонорар" був більше, ніж у Винника. Одна пісня — 100 тисяч гривень.

Аміл Насіров: За 10 пісень ми забрали мільйон. У підсумку — 1  мільйон 400 тисяч за концерт. І ми швидко потім знайшли автобус, пікап для військових.

— Антоніо, а ви ж продали сценарій фільму, наскільки я знаю.

Антоніо Лукіч: Так, в мене було декілька досвідів участі в благодійних акціях. Одна з перших — спроба продати мою футболку на благодійному футбольному матчі, її продали за 3 тисячі гривень. Це дало мені розуміння, що аудиторії футболу та кіно не перетинаються зовсім. Ну, причому це я сам її викупив, скажу чесно.

Раміл Насіров: Ми після цієї ситуації намагаємося якось самооцінку Антоніо підвищити, не виходить.

Антоніо Лукіч: Після цього на аукціон виклали сценарій, який зібрав 150 тисяч гривень. І це трішки допомогло мою самооцінку підвищити.

Наприкінці гостям запропонували взяти участь у грі "Слобожан фільм" — треба було сцену з фільму "Титанік" переозвучити слобожанським суржиком.

---

Гостями нового випуску "Тихого вечора з Оленою Кравець" стали: телеведуча, громадська активістка Маша Єфросиніна, режисер Антоніо Лукіч та учасники гурту "Курган і Agregat". Також фольклористка Марія Квітка розповість про Великдень у рубриці "Коріння квітки". Музичний гість — SHUMEI.

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Про дивні для іноземців українські страви та експерименти з їжею:  Євген Клопотенко у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Ми маленькі, але незламні: дівчата з жіночого футбольного клубу "Маріуполь" — гості "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про шоу "Пожежа", особисті стосунки та спільну роботу з батьками: Олексій Дурнєв у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Про Маріупольський драмтеатр, акторські байки та політику: Станіслав Боклан — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про шелтер допомоги, стан під час війни та поновлення проєкту "Lе маршрутка": Леся Нікітюк в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"