Повернувся до цивільного життя та навчання після складної ампутації ноги — історія бойового медика

Історія військового 112 бригади ТрО Сергія Мицика може стати гарним прикладом, як після важкого поранення не втратити віру у власні сили. Він був бойовим медиком. Влітку 2023 року втратив на фронті ногу, а зараз вже може за день пройти 15 000 кроків. Це далеко не всі досягнення нашого ветерана, йдеться у матеріалі "Ранку Вдома".

Ветеран зі 112-ї бригади тероборони Києва Сергій Мицик після важкого поранення та втрати кінцівки освоїв протез повернувся до улюбленої справи й занять спортом.

"Чудо нога в мене. Як кажуть діти на вулиці влітку: "Іде дядя робот!". Справа в втому, що в мене висока ампутація, коліно штучне. Я на ньому ходив в гори, лазив на піраміди, а в Мадриді на змаганнях я в день робив 15 000 кроків. Бажання ходити було неймовірне просто. У мене був такий випадок в лікарні, що я забув, що в мене немає ноги. Я встав з ліжка та впав", — пригадав ветеран, бойовий медик Сергій Мицик.

Сергію 38 років. Народився в Чернігівській області. У 2004 році після вступу до Київського політехнічного університету переїхав у столицю. Тут влаштувався на роботу та створив сім'ю. До початку повномасштабної війни працював у продажах і захоплювався полюванням.

На початку повномасштабного вторгнення росіян Сергій був цивільним, ніколи не служив у ЗСУ та не мав досвіду строкової служби. Прокинувшись вранці 24 лютого 2022 року від вибухів, родина вирішила залишитись у столиці. Сергій взяв до рук свою мисливську зброю і долучився до 112 бригади ТРО.

"Перші дні ми чергували біля будинку. Усі чоловіки з під'їзду, які мали зброю, збиралися для охорони. Потім побачили, що видають зброю на Оболоні. Я поїхав туди, але мені не вдалося взяти там зброю. То черга була, то закінчилася зброя. Орієнтовно 28 лютого нас зібрали та повезли на навчання", — додав ветеран.

Після швидкого курсу підготовки Сергій, як і більшість оборонців, отримав посаду стрільця та захищав Київську область. Згодом пройшов навчання на бойового медика і навесні 2023 року його бригада, об'єднавшись із 5-ю штурмовою, вирушила на схід.

"Це був Бахмутський напрямок, період нашого контрнаступу був. Ми рухались з населеного пункту Іванівська, яке зараз, на жаль, під контролем ворога, в сторону села Кліщіївка. Це була наступальна операція. Пам'ятаю дуже добре свій перший бойовий вихід. Ми вирушали з Часового Яру в сторону Бахмута. Це було трохи північніше Бахмута. Ішли за нашими хлопцями, які там були без зв'язку, практично вже без нічого. Потрібно було їх витягнути звідти. Там пізналася війна. Це все було не так, як в Києві", — зізнався Сергій Мицик.

Тоді під щільними обстрілами воїнам вдалося врятувати своїх побратимів. Далі, каже Сергій, звикаєш до небезпеки. Вона стає рутиною. Попри страх воїн робив свою роботу. Окрім бойових завдань, оборонець працював у стабілізаційному пункті.

"Це просто конвеєр із поранених. За першу добу чергування у мене було 42 чи 44 бійці. Одного хлопчину пам'ятаю дуже добре. Його привезли на стабпункт після контузії. Він доволі непогано тримався, але коли побачив голку, то зомлів", — пригадав бойовий медик.

Переломним для Сергія стало літо 2023 року. Військові відбивали позицію росіян та наступали. Сергій пішов на допомогу пораненому, але потрапив під обстріл серед замінованого поля.

"Я в цей момент зрозумів, що треба кудись сховатися, бо один постріл був за 50 метрів від мене. Другий міг бути ближчим. Там вже було пристріляно, все в воронках. Я побачив воронку від великого калібру, ствольна артилерія, така глибока доволі яма. Думаю, я туди зі стежки дострибну. Але не дострибнув сантиметрів 40, може 50, став в траву ногою прямо на міну", — розповів ветеран.

Сергій самостійно наклав собі турнікет та на останньому диханні дістався українських позицій. Через 9 годин після поранення він потрапив у стабілізаційний пункт. Потім до Дружківської лікарні, де воїнові ампутували праву ногу. Далі була реабілітація в Києві та протезування у Мексиці.

"Це українська діаспора в Мексиці створила проєкт, в рамках якого організовує власним коштом протезування та проводить реабілітацію. Там все стандартно. Це як заново вчишся ходити. Спочатку з допомогою спецзасобів, потім сам. Коли ти йдеш на своїх ногах тебе переповнюють емоції", — зізнався Сергій.

Сім місяців Сергій проходив реабілітацію в Мексиці. Там він навчився заново ходити, багато подорожував. Завдяки волонтерам та почав займатись спортом.

"Перебуваючи в Мексиці, я зареєструвався на Ігри Нескорених. Як тільки приїхав в Київ, то одразу пішов в тренувальний табір Invictus Games. На жаль, в збірну, яка буде представляти нас в Канаді, я не потрапив. Втім я не бачу тут трагедії. Далі продовжую займатися спортом", — пояснив ветеран.

Воїн пробує себе в різних видах спорту, бере участь у змаганнях. Також Сергій повернувся до старої роботи та став гравцем команди ветеранів-кіберспортсменів. Згодом знайшов для себе нову ціль.

"Цього року вступив знов на навчання до Інституту фізкультури. На кафедру кіберспорту. Я бачив, як в Збройних Силах військові залежать від ігроманії. Онлайн казино — це просто надзвичайне зло, я вважаю. Хлопці витрачають всі бойові за кілька днів. Це було частиною моєї мотивації — здобути якісь знання в цій галузі, в цьому напрямку, щоб виправити ситуацію. Можливо, не сьогодні, а у майбутньому. Можна зробити різні ігрові турніри, навіть на тих же телефонах, серед військових, з призовим фондом. Головне, щоб вони не втрачали гроші, які вони заробили неймовірними зусиллями, ризикуючи своїм життям", — резюмував Сергій Мицик.

Читайте також: Збір коштів для розвідника: історія воїна, який втратив ногу на фронті