Олександр "Вовк", Вадим "Люк" і Анатолій “Буйвол”: перший чвертьфінал змагань ветеранів з ампутацією "Без меж"

У проєкті "Без меж" на телеканалі "Дім" 12 ветеранів війни Росії проти України, які пережили ампутацію ніг, змагаються заради втілення своєї мрії. Ветерани пройдуть складну смугу перешкод, щоб довести, що війна їх не зламала. Для героїв проєкту це новий виклик, до якого вони готувалися не один місяць.

Правила проєкту: 12 ветеранів, розділених на трійки, змагатимуться в чотирьох чвертьфіналах, і місце в півфіналі отримають тільки 8 учасників. Далі відбудуться два півфінали, де визначиться четвірка фіналістів першого прем'єрного сезону проєкту "Без меж". І тільки один ветеран здобуде перемогу і отримає можливість втілити свою мрію життя.

У першому чвертьфіналі змагаються Олександр "Вовк", Вадим “Люк” і Анатолій "Буйвол".

Ведучі — Надія Хільська та Анатолій Анатоліч.

Олександр "Вовк"

34-річний Олександр Вовк з позивним "Вовк" провів дитинство в інтернаті, захищав Україну з 2014 року, був у полоні та пережив ампутацію.

Коли Олександр був маленьким, його мати купила житло, але шахраї її обдурили, і жінка з сином залишилися на вулиці. Так вони прожили кілька років.

"Ми просили милостиню. На отримані копійки мама намагалася хоча б на добу зняти кут, щоб ми могли помитися, поспати в теплі. Коли мені було чотири роки, мене відправили в інтернат. А потім мені вихователька сказала, що моя мати загинула, вона згоріла від горілки", — поділився він.

Після інтернату хлопцеві було важко знайти нормальну роботу.

"І у 2013 році я підписав контракт з ЗСУ, а вже у 2014-му поїхав воювати. Під час АТО в районі Іловайська ми потрапили в полон. Нас обміняли, і я продовжив воювати — в 36-й бригаді морської піхоти", — повідомив ветеран.

До початку повномасштабної війни Олександр вже перебував у резерві. 24 лютого 2022 року чоловік їхав з Херсона до Миколаєва, де його застало нове російське вторгнення. Він відразу звернувся до військкомату, повернувся до своєї частини, став командиром саперно-інженерного забезпечення.

3 лютого 2023 року Олександр був поранений.

"Ми змінювали хлопців-саперів. Повинні були створити пастку для орків. І хтось із наших через дорогу замінував очерет для перестраховки. Це чиста випадковість. Я йшов з автоматом, відходжу в очерет — бах, і запах пороху. Бачу купу крові, відразу турнікет на нозі затягую. Мене хлопці витягли по тій стежці, по якій я йшов, і евакуювали", — розповів ветеран.

Попри ампутацію ноги, чоловік знайшов сили жити далі, причому — активним життям. Зараз Олександр працює інструктором з тактики та гірсько-штурмового альпінізму.

"Є люди, які втратили більше. І що, я буду нити, що у мене немає однієї ноги? Та ні", — зазначив він.

Ветеран змагається в "Без меж" заради здійснення мрії — мати своє житло. Зараз Олександр живе в Києві, його прихистила церква “Скіменс”.

"У церкві я живу вже десь пів року. Я шукав собі квартиру, поговорив з пастором. Він сказав, що живи, скільки потрібно, живи безкоштовно. Я мрію про власний невеликий будиночок, щоб був гараж, в який можна поставити машину, щоб було куди поставити барабани", — поділився він.

А ще Олександр змагається заради пам'яті своєї матері.

"Я б дуже хотів, щоб мама мною пишалася, але, на жаль, її немає. Їй я також присвячую цей марафон "Без меж". Якби моя мама була жива, вона б пишалася мною і знала б, що я пішов служити в армію, тому що у нас кілька поколінь військових. Думаю, що вона у Бога і пишається мною", — резюмував він.

Вадим "Люк"

35-річний Вадим "Люк" Федоренко — ветеран Сил спеціальних операцій (ССО).

"Війна для мене почалася з 2014 року, коли окупували Крим. Я прийшов до військкомату як доброволець, але мене тоді не взяли, сказали: чекай, буде команда збиратися і тобі прийде повістка. У 2015 році прийшла повістка, я потрапив до 8-го полку спеціального призначення. Після навчання проходив службу в АТО", — розповів він.

Вадим зазначив, що ССО вважаються найелітнішим підрозділом ЗСУ.

"Там потрібна хороша підготовка. Ти повинен бути і сильним, і витривалим. Я командир відділення. У нас немає одного завдання. Сьогодні ти можеш їхати когось евакуювати, завтра ти можеш вести розвідку, післязавтра ти можеш наносити вогневе ураження будь-якій техніці", — пояснив ветеран.

Наприкінці 2016 року Вадим звільнився зі служби. До 2022 року жив цивільним життям. Однак розумів, що буде велика війна. Тому рюкзак завжди був зібраний. 22 лютого, за два дні до початку повномасштабного вторгнення, чоловікові зателефонував його командир, сказав, куди потрібно прибути.

"Дружині Ніні та синові сказав, що я поїду ненадовго у справах. Однак, думаю, дружина вже розуміла, що це надовго", — згадує чоловік.

Через півтора місяці Ніна дізналася, що вагітна другою дитиною. Поки дружина не народила, Вадим, щоб її не турбувати, завжди говорив, що ще перебуває на навчаннях.

"Поки дружина не народила, я їй говорив, що був на навчаннях в Івано-Франківській області, в Карпатах. Насправді був у зоні бойових дій. Я дуже хвилювався, щоб вона не знала, що я там, щоб переживання не нашкодили дитині. Тому я брехав заради добра. Коли Ніна народила, вона надіслала мені SMS. Ми якраз з хлопцями повернулися з бойового завдання, мій командир знав мою ситуацію і відпустив на пару днів додому, щоб я зміг зустріти дружину з дитиною з пологового будинку", — розповів Вадим.

Вадим спочатку захищав Київську область, потім був Чернігівський напрямок, Сумська область. А далі — Донецька область, де боєць брав участь в обороні Бахмута.

"Люк" отримав поранення 7 лютого 2024 року під час виконання завдання біля села Глибоке Харківської області.

"Ми їхали на завдання. Нам потрібно було евакуювати тіла загиблих хлопців. Ми це завдання не змогли виконати. Не доїхали. Я їхав на баггі і наїхав на вибуховий пристрій. Вибух. Спробував ще раз завести машину — не вийшло. Ми були вчотирьох, почали виходити з баггі. Я встав на ліву ногу і зрозумів, що вона вся переламана. Побратим наклав мені турнікет, також наклали джгут на руку", — згадує ветеран.

Через півтори години Вадим вже був у лікарні Харкова. Хірург подивився на ногу і виніс вердикт — рятувати вже нічого, тільки ампутація. Але руку вдалося врятувати.

Вадим протезувався в Київському центрі протезування "Без обмежень". Все безкоштовно. Він відразу попросив поставити спортивну стопу, щоб можна було бігати.

"А мені кажуть, що ми не можемо поставити, тому що за законодавством, можна отримати спортивну стопу тільки через рік. Я вважаю це несправедливим. Адже через пів року людина може бігати, може займатися якимось кросфітом. І таких людей, як ми, дуже багато", — зазначив ветеран.

Попри ампутацію ноги, Вадим активно займається спортом (бокс, плавання, кросфіт) і мріє знову відчути драйв змагань. Участь у проєкті "Без меж" він присвячує своїй дружині, з якою вже 20 років разом.

"Зараз я беру участь у всіх масштабних спортивних заходах. Просто прийти і позмагатися — це класно. Але перемогти — це ще класніше. Не треба думати, що люди з ампутацією якісь слабкі, ми легко можемо дати фору "двоногим", — підкреслив він.

У разі перемоги в проєкті "Без меж" Вадим планує на виграні кошти придбати автомобіль для свого підрозділу — 8-го полку ССО.

Анатолій "Буйвол"

Анатолій “Буйвол” Леоненко — 23-річний боєць полку "Азов", який пройшов пекло Маріуполя.

Анатолій почав службу у 2020 році. У 17 років він познайомився з хлопцями з "Азова" і не міг дочекатися свого 18-річчя, щоб приєднатися до них. 7 серпня 2019 року хлопцю виповнилося 18, і наступного дня він написав до рекрутингового центру "Азова", що їде до них.

"Мама пішла на роботу, я швидко зібрав баул, взяв документи. Виходжу з квартири, зачиняю двері, роблю перший крок по сходах і бачу — мама підіймається, раніше повернулася. Каже: "Куди зібрався?" — "В “Азов”. — "Ходімо, будемо розмовляти". Мама просто попросила мене доучитися пів року, які мені залишалися. У лютому я закінчив навчання, і через три тижні вже був у війську", — згадує Анатолій.

Він зазначив, що до полка "Азов" легко потрапити, але важко в ньому затриматися. Все починається з курсу молодого бійця — дуже важкого випробування. Але це приємні спогади для Анатолія, тому що вони зробили хлопця сильнішим — і фізично, і морально.

На момент початку повномасштабного вторгнення Анатолій з "Азовом" перебував у Маріуполі.

"Маріуполь — це пекло. Ти просто виживаєш заради того, щоб бити більше", — наголосив він.

23 березня 2022 року боєць з побратимом пішли на завдання — знищити російський танк.

"Нам дістався дуже хитрий танкіст. Коли він зрозумів, що ми поруч, він почав їздити і підіймати пил. А стріляти навмання, коли у тебе і так немає танкових засобів, — немає сенсу. Ми підбігли до під'їзду, і цей танк розвернувся і вдарив у наш бік — бах! Мені перебило ліву ногу. Ми з побратимом заповзли в підвал. До нас прибігли хлопці, які також були в під'їзді, відразу наклали мені турнікет", — згадує ветеран.

Анатолія доставили на Маріупольський меткомбінат імені Ілліча, де був обладнаний польовий госпіталь.

"Три дні я пролежав. Я багато крові втратив, а переливання в тих умовах ніхто не наважувався робити. На третій день прийшли медики, кажуть: "Будемо робити перев'язку". Я такий: "Добре". І тут підходить анестезіолог, починає вводити мені анестезію. Прокидаюся — ампутація, все. Було шкода, бо на лівій нозі були мої улюблені татуювання", — намагається жартувати ветеран.

Командир забрав хлопця з госпіталю, відвіз на меткомбінат "Азовсталь", звідки його вертольотом евакуювали на вільну територію. Причому найближчі сили української армії перебували за 90 кілометрів від Маріуполя. Тобто 90 кілометрів вертоліт летів над захопленою ворогом землею, в умовах, коли не було панування в небі.

"Я летів, і це було, як у "Зоряних війнах". Постійні бластери, по нас постійно стріляли. І те, що нам вдалося пролетіти, це завдяки майстерності пілотів і удачі. Лежав, дивився в ілюмінатор, мріяв про те, що приїду додому і побачу маму. Але не встиг...", — поділився Анатолій.

"Азовець" втратив ногу, але зберіг силу духу. Сьогодні хлопець тренується щодня, і в проєкті "Без меж" вперше буде змагатися на протезі. Однак Анатолію буде найважче в змаганнях, тому що у нього найвища ампутація серед учасників.

"У мене немає лівої кінцівки. Від метрової ноги залишилося всього 13 сантиметрів. Я можу бути зовні людиною з інвалідністю, але я можу бути повноцінною людиною всередині. Кожен день у мене спортзал, тренування. Але в змаганнях беру участь вперше", — розповів ветеран.

Мрія Анатолія — зустрітися зі своїм побратимом, який після поранення залишив службу і зараз живе на Кіпрі.

Змагання

Учасникам потрібно подолати дистанцію в 3 кілометри. На цьому шляху на них чекатимуть 5 перешкод, переважно на силу рук.

Змагання — на швидкість. Кожен з учасників стартує через 3 хвилини після попереднього, на фініші фіксується підсумковий час кожного з них. Першим стартував Анатолій "Буйвол", другим Олександр "Вовк" і третім Вадим "Люк".

В кінці два учасники, які швидше пройдуть дистанцію, потраплять у фінал. Хто прийде останнім, на жаль, завершить змагання.

Важливе уточнення: коли учаснику потрібно поправити протез, повернути його на місце або прочистити — в цей момент таймер його часу зупиняється, і цей час не враховується. Як тільки учасник продовжує рух — таймер запускається.

Перша перешкода — рукохід.

Друга перешкода — три стіни, які потрібно перелізти.

Третя перешкода — тягоблок, потрібно певну відстань протягнути важкий блок.

Четверта перешкода — пройти дистанцію, несучи ланцюг.

П'ята перешкода — перекинути 10 разів колесо.

Під час подолання етапів учасники зіткнулися з чималими труднощами. Якими саме — можна дізнатися з відео випуску.

За учасників вболівали рідні та друзі. Саме вони зустрічали ветеранів на фініші.

Першим до фінішу прибіг Вадим "Люк".

Другим фінішну лінію перетнув Олександр "Вовк".

Третім прийшов Анатолій "Буйвол".

Однак час, за який учасники впоралися з дистанцією, рахувався з вирахуванням технічних моментів, коли ветеранам потрібно було поправити протези. Тому інтрига зберігалася. Але результат змагань збігся з тим, хто яким за рахунком прийшов до фінішу:

1. Вадим пройшов всю дистанцію за 23 хвилини 37 секунд;
2. Олександр — 35 хвилин 48 секунд;
3. Анатолій — 38 хвилин 34 секунди.

Тобто до півфіналу, який буде ще складнішим, проходять Вадим "Люк" і Олександр "Вовк".

"Я зовсім не засмучуюся через поразку. Для мене, як для людини з високою ампутацією, розуміти, що ти відстав десь на 3 хвилини, — це вже перемога. Я вмію правильно сприймати свою поразку. Треба попрацювати над помилками, зокрема поліпшити протез — треба зробити, наприклад, пояс, щоб протез не відпадав. Тому що моя складність під час змагань полягала тільки в тому, що постійно відпадав протез, через це я не міг набрати потрібний темп. У мене ж дуже коротка культя. А чим складніша ампутація, чим вище вона, тим важчий протез — і на меншу кількість м'язів навалюється більша вага металу. Але я з самого початку сказав, що здаватися не буду. Коли ти на війні, то або борись, або помри. А тут, на мирних змаганнях, тим більше я здаватися не міг", — поділився враженнями Анатолій “Буйвол”.

"Спекотна погода і дуже мокне культеприймач, натирає. На моєму протезі дуже незручно бігти, для цього потрібна бігова стопа. Але говорити "стоп" і здаватися — ніколи. Мій результат начебто непоганий, але я думаю, що зможу набагато краще. Думаю, що наступного разу я прибіжу швидше", — прокоментував переможець Вадим "Люк".

"Міг би краще, трохи підкачало здоров'я. Якби не тиск, не стало б погано, то я б без зупинки міг би пройти навіть 5 кілометрів. Ці випробування — це і доказ тим "матусиним бусинкам", які ховаються від війська, від ТЦК, від захисту країни. Ми захищали і продовжуємо боротися, навіть на таких змаганнях. Показуючи приклад тим, хто думає, що навіть на протезах українських людей можна зламати. Нічого подібного!", — резюмував Олександр "Вовк".

Читайте також: “Без меж” — прем’єра на телеканалі “Дім” до Дня захисників і захисниць України