Новаторство, кохання та російське громадянство: несподівані факти про Лесю Українку — у вікторині "Ліс рук!"

5 листопада в ефірі телеканалу "Дом" стартував новий пізнавальний проєкт "Ліс рук!" з Володимиром Остапчуком. Це вікторина про українську літературу. Її учасники — допитливі школярі з різних куточків України. Разом вони шукатимуть відповіді на запитання експертів, розгадуватимуть ребуси й не тільки.

Перший випуск присвячений життю та творчості великої української поетеси, письменниці, перекладачки та культурної діячки — Лесі Українки.

Разом з учасниками програми ви дізнаєтеся: чому Лариса Косач взяла саме псевдонім Леся Українка, скільки мов вона знала, скільки історій кохання було у поетеси за її 42 роки життя, а також "Як розважалась у часи без інтернету?" та "Якщо Леся так сильно любила Україну, чому не зреклася російського громадянства?".

Цікаве від експертів

Справжнє ім’я поетеси — Лариса Косач. Українкою стала називати себе в 13 років, цей псевдонім вона "позичила" у свого дядька Михайла Драгоманова, який так підписував свої твори у європейських виданнях. А Леся — це одне з сімейних імен Лариси, що стало теж частиною її літературного псевдоніма.

Вже у 9 років Леся написала свій перший вірш. Цей момент відбитий на 200-гривневій купюрі з зображенням Лесі Українки: на банкноті є ясен — вважають, що саме під ясенем юна поетеса написала свій перший вірш. Ще два роки тому дерево було у Луцьку, біля В’їзної вежі замку Любарта, аж поки його не зламав буревій.

До речі, Леся Українка — єдина жінка на українській валюті. У 2020 році до обігу введено купюру в 200 гривень четвертого покоління, саме вона стала номінантом щорічного міжнародного конкурсу "Банкнота року", який організовує Міжнародна спільнота банкнот (IBNS).

Леся чимало подорожувала і за усе своє життя, крім України, відвідала 7 країн — була в Австрії, Болгарії, Німеччині, Єгипті, Італії, Грузії та Швейцарії. Багато подорожей були пов’язані з лікуванням, бо у 10 років Леся перехворіла на туберкульоз кісток, хвороба супроводжувала її все життя. Тому їй потрібен був теплий клімат і сухе повітря. Проте Леся любила подорожі за можливість знайомитися з культурою і літературою інших країн, відвідувати виставки, вистави, а також… ходити по бутиках.

Так, Леся була модницею, навіть іконою стилю свого часу, і багато одягу купувала за кордоном.

"Лесю можна впізнати за однією дуже характерною ознакою — у неї завжди була підкреслена талія, вона носила корсет. Леся була тонкокісна, і, наприклад, у листах наприкінці життя вона уточнювала, що її вага 49 кілограмів. При цьому вона не була низькою жінкою. Вона була справді тоненькою, вишуканою та елегантною. Вона любила легкі блузи, довгі сукні. Сьогодні сказали б, що це неоромантичний стиль. Вона любила підкреслити лінію плечей. Любила привертати увагу. Якщо говорити про вишиванки, вона їх носила, але це було здебільшого на свята та заходи. Однак загалом вона одягалася як сучасна жінка", — пояснює літературознавиця, кандидатка філологічних наук Богдана Романцова.

До речі, Леся Українка — поліглотка, знала 10 мов, які почала вчити ще в дитинстві. Це були передусім давні мови, тому що знання їх було заведено серед освічених людей у ті часи. Найкраще з іноземних вона знала німецьку, і навіть друкувалася у виданнях німецькою мовою. А також вивчила французьку, італійську, іспанську, англійську та інші. Вона перекладала твори Миколи Гоголя, Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Віктора Гюґо, Гомера й ін. А твори Гоголя перекладала ще у 14 років.

А ще Леся була музиканткою та художницею. І одна з її картин — "Мати та дитина над пташиним гніздом" — збереглася до наших часів.

У житті Лесі було всього чотири історії кохання:

• Уперше вона закохалась у 15 років у друга свого брата — Максима Славінського, коли разом з ними перекладала Байрона.

• Пізніше її серце завоював грузин Нестор Гамбарашвілі, який винаймав у її родини кімнату. Проте Нестор потім обрав більш заможну жінку та одружився з нею, поки Леся їздила на лікування.

• Найбільшим коханням поетеси був представник соціал-демократичної течії в Білорусі Сергій Мержинський. Познайомилися вони у Криму під час лікування. Проте кохання не було взаємним, хоча Леся була з ним до останнього його подиху. Мержинський помер від туберкульозу.

• І вже аж в 36 років у Києві Леся вийшла заміж за українського музикознавця-фольклориста Климента Квітку, який був на 9 років молодшим за свою кохану.

На весілля до церкви Леся та Климент поїхали трамваєм.

"Про своє весілля вона нікому не казала, бо мама не хотіла, щоб вона виходила за Климента Квітку. Климент сподобався Лесі, коли приїхав її втішати після сумної ночі з Мержинським, коли той помирав і сказав: Лесю, піклуйся про іншу жінку, бо саме її я кохаю. Приїхав Квітка і сказав: але ж є я. На що Леся відповіла: хто мене любить, той зараз кинеться зі скелі. І що ви думаєте, Квітка побіг кидатися, його ледве зупинили", — розповіла Богдана Романцова.

Якось Леся вирішила написати психологічну драму про людську норму та ненормальність. А заради занурення у тему певний час вона перебувала у психіатричній лікарні свого дядька Олександра Драгоманова. Так у 1896 році з'явилася драма "Блакитна троянда", де головна героїня хворіє на невроз. "Блакитну троянду" поставили у театрі, і ця вистава наробила чималого шуму. Але найбільше обурило громадськість та критиків, що… актори говорили українською, бо тоді вважали, що українська мова придатна лише для вживання простим людом у побуті.

"Важливо що у п'єсі саме інтелігенція говорила українською мовою, і це виводило українську мову із такого статусу селянського мовлення. І Леся показала, що це мова інтелігентів, інтелектуалів, це мова освічених людей. Це мова літературного салону", — зазначає Богдана Романцова.

Якщо до психіатричної лікарні поетеса прямувала за власним бажанням, то до в'язниці її з сестрою забрали жандарми після обшуку, під час якого знайшли вирізки з газет, які не сподобалися правоохоронцям. Але у в'язниці вони провели одну ніч.

У 1910 році Леся Українка пише драму "Бояриня", у якій у новому ракурсі представляє тему волі, поєднуючи феміністичну та національну жагу до свободи й наслідки тоталітаризму. Російська царська влада забороняла друкувати "Бояриню", причина — поетеса пояснювала в ній, чому українці з росіянами різні народи.

"Справді Леся Українка пояснювала, чому українці з росіянами різні народи. Понад те, вона казала, що іноді наші цілі можуть збігатися. Але боротися нам варто окремо. І в одному з листів Лесі Українки є дуже смішний епізод. Вона описує російський корабель, який щойно спустили на воду. Він весь такий красивий, лискучий, але вже розвалюється. І пише: бачите, що побудували наші співгромадяни, але не співвітчизники. Але цю фразу вона написала італійською, тому, гадаю, цензор її просто міг не помітити", — зазначила Богдана Романцова.

Леся написала багато чудових творів, але один з них вважають шедевром світової літератури. Це драма-феєрія "Лісова пісня". Феномен твору — події описані від імені вільної жінки. До того ж "Лісова пісня" — один з перших творів в українській літературі, як зараз би сказали, у стилі фентезі.

До речі, зберігся запис голосу Лесі Українки. Вона записала пісню, але випадково. Леся з чоловіком Климентом Квіткою дали гроші на експедицію з пошуку та запису українських кобзарів. Пісні кобзарів тоді записували на щойно винайдений пристрій — фонограф. І аби перевірити, чи працює пристрій, Леся записала на нього свій голос. І найцікавіше те, що цей запис залишився, хоча минуло 150 років. І голос Лесі Українки пролунав у програмі "Ліс рук!".

Несподівані питання від дітей

Під час програми "Ліс рук!" школярі ставили "сучасні" питання про Лесю Українку, а відповідали на них експертки:

• Богдана Романцова, літературознавиця, кандидатка філологічних наук;
• Ольга Вороніна, викладачка української мови та літератури, авторка підручників.

— Навіщо Лесі було знати стільки мов?

Богдана Романцова: По-перше, тоді не було Google Translate. По-друге, власне вибору в неї не було, бо якщо у вас мама була Олена Пчілка, ви б теж не менше знали мов. По-третє, Леся дуже любила читати тексти в оригіналі, щоб перекладачі десь не перебрехали, а щоб було так, як написано.

Леся ж і сама перекладала, і вводила це в канон української літератури. І є ще одна деталь — Леся любила перекладати з симпатичними хлопцями.

— Як розважалась Леся у дитинстві у часи без інтернету?

Богдана Романцова: Ми це знаємо з її листів. Вона любила гратися, любила лазити по деревах, любила різні "хлопчачі" ігри, бігати з братом наввипередки, грати в "квача". Вона була дуже бойова дівчинка. І коли зараз ми думаємо про неї лише як про хворобливу, нещасну Лесю, ми насправді помиляємося. І вона ж не була все життя хвора, в дитинстві вона почувалася прекрасно, вона була дуже активна.

У Лесі було багато друзів, не тільки сестри та брати. Вона була центром багатьох компаній. Вона добре комунікувала із сільськими дітьми, вони приймали її як свою, вона говорила їхньою мовою без всіх цих складних, високих слів.

А коли вона переїжджала у дорослому віці, вона завжди знаходила собі компанію. У неї, по суті, був літературний салон. До неї рвалися приходити.

— Якщо Леся Українка так сильно любила Україну, чому тоді не зреклася свого російського громадянства?

Ольга Вороніна: Якби ви були сучасниками Лесі Українки, вам було б не потрібно її до цього спонукати. Річ у тому, що сама Леся все своє свідоме життя відмовлялася від цього паспорта. І на початку XX століття їй вдалося зробити це фізично. В планах Лесі Українки було стати європейкою, але з певних обставин це не вдалося. Проте від російського громадянства вона відмовилася.

Читайте також: "Це не Вікіпедія": ведучий Володимир Остапчук розповів про шоу "Ліс рук!"