Ігор Семкович — про дебют на "Іграх героїв", мотивацію та військових-супергероїв
"Ігри героїв" уперше з початку повномасштабного вторгнення повернулися на міжнародну арену. Проєкт, присвячений ветеранському спорту, провів змагання з кросфіту в Брюсселі, де перше місце серед адаптивних атлетів посів Ігор Семкович. Боєць 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади заново відкрив для себе спорт після того, як втратив частину ноги під час контрнаступу у Херсонській області. Про дебют у ветеранських змаганнях, життя після поранення та приклад іншим військовим Ігор Семкович розповів у "Ранку Вдома".
Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.
— Як починався ваш шлях у ЗСУ?
— Цей шлях почався з початку повномасштабної війни. Я не вірив, скептично до цього ставлюся. Абсолютно не готувався до війни. Коли почалася війна, то я пішов у військкомат добровольцем. Потрапив у 128-му бригаду, саперний взвод другого батальйону. На початку тримали оборону на Запорізькому напрямку. Потім перейшли на контрнаступ у Херсонській області. Там я отримав травму і не зміг продовжувати. Хоча я впевнений, що підготуюся краще та знову продовжу воювати на передовій.
— Як ви отримали поранення? Як адаптувалися до нового життя з протезом?
— Це сталося під час контрнаступу. Я сапер, розміновував територію, наступив на якийсь невідомий предмет. Імовірно, це була протипіхотна міна. Мені стало шкода, що я так отримав поранення. Бо бував у страшних боях, але тоді все обійшлося. Не міг змиритися ще й з тим, що поранення отримав, коли останні міни збирав. Тобто завдання вже майже завершилося.
Насправді я сприйняв це доволі легко, тому що перед кожним боєм я себе налаштовував, на найгірший сценарій. Коли втратив ступню, то запанікував, але швидко оговтався. Згодом почав шукати в тому якісь плюси. В мене був варикоз, а так я його вилікував (сміється — ред.).
— Як ви прийшли у спорт?
— Я все життя був активним, займався фізкультурою, ходив в гори. Професійно спортом я не займався. Після поранення я зрозумів, що треба більше займатися. Бо ходити на протезі не так легко. Треба краще бути в кращій фізичній формі. Якраз після поранення став більше займатися спортом. Ці змагання в Брюсселі — це були перші мої змагання в житті.
— Ви ніколи не змагалися? Тоді як ви потрапили на Ігри героїв?
— Я ніколи не змагався, це правда. Коли я перебував на реабілітації, до нас приїхав представник проєкту і розпитував, хто з військових займається спортом. Реабілітолог дав йому мій номер, він зателефонував до мене та запропонував взяти участь. Я відразу погодився, хоч і не розібрався в темі. Кросфітом я не займався. Я займався силовим спортом трошки та бігом. Завдяки проєкту "Ігри героїв" я познайомився з кросфітом, мені він дуже сподобався.
— Що для вас було найскладнішим у змаганнях?
— Напевно, робота ногами. Верх у мене більш розвинутий. Тим більше я довго не ходив. Протез у мене з'явився аж через сім місяців після поранення. Тим паче на змаганнях було багато хлопців, які до того займалися футболом. Перший етап — де вправи на верх, мені було легко. Після другого етапу я не міг ходити.
— Скільки того ж часу зайняла підготовка?
— Інтенсивно почав готуватися за два місяці до змагань.
— Як вас зустрічали спортсмени з інших країн?
— Дуже круто. По-перше, взагалі до військових українців ставляться з повагою. Вони прирівнюють ЗСУ до суперменів. Тим більше коли військові продовжують боротьбу після поранень. Тобто займаються спортом, розвиваються. Це для них дуже круто. Це мотивує не тільки людей з пораненнями, з ампутацією, а й взагалі всіх.
— Якою була мета участі у змаганнях? Які у вас плани?
— Головна мета — показати приклад іншим хлопцям, які зазнали таких поранень. В мене, наприклад, після поранення життя стало яскравішим. Треба рухатися далі, життя триває.
Ще цікаві гості "Ранку Вдома":
- Історія одного з кращих борттехніків України: розмова з авторкою книги "Українські колібрі" Світланою Пеньковою
- Історія трьох поколінь з Донбасу, яка видалася критикам незручною: інтерв'ю з автором книги "Бабуся вмирати не любила" Павлом Белянським
- Чому комедія "Пограбування по-українськи" не втратила актуальності під час Великої війни: інтерв'ю з режисеркою Аліною Бухтіяровою та актором Андрієм Буримом
- 150 артистів і магія Різдва: про мюзикл "Пиши листи до Миколая" говоримо з Мар’яною Савкою
- "Війську потрібні різні професії": про нову рекрутингову кампанію розповіла керівниця групи комплектування "Азову" Ярослава Кашка
- Реінтеграція ветеранів: про підготовку громад до повернення військових розповіла голова правління організації "Простір можливостей" Оксана Коляда
- Книга "Історія не без нас: становлення руху за права людей з інвалідністю в Україні": про унікальність проєкту розповів виконавчий директор Українського культурного фонду Владислав Берковський
- Принципи статевого виховання дітей різного віку та тривожність батьків: інтерв'ю з сексологинею Оленою Архипенко
- Сотня відомих амбасадорів, книги для зруйнованих бібліотек та дитячі читання: про Національний тиждень читання розповіла культурна менеджерка Тетяна Власова