Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Ігор Семкович — про дебют на "Іграх героїв", мотивацію та військових-супергероїв

Ігор Семкович — про дебют на "Іграх героїв", мотивацію та військових-супергероїв

15 Грудня / 2023

Джерело: Телеканал “Дім”

Ігор Семкович. Фото: facebook.com/gamesofheroes

"Ігри героїв" уперше з початку повномасштабного вторгнення повернулися на міжнародну арену. Проєкт, присвячений ветеранському спорту, провів змагання з кросфіту в Брюсселі, де перше місце серед адаптивних атлетів посів Ігор Семкович. Боєць 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади заново відкрив для себе спорт після того, як втратив частину ноги під час контрнаступу у Херсонській області. Про дебют у ветеранських змаганнях, життя після поранення та приклад іншим військовим Ігор Семкович розповів у "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Як починався ваш шлях у ЗСУ?

— Цей шлях почався з початку повномасштабної війни. Я не вірив, скептично до цього ставлюся. Абсолютно не готувався до війни. Коли почалася війна, то я пішов у військкомат добровольцем. Потрапив у 128-му бригаду, саперний взвод другого батальйону. На початку тримали оборону на Запорізькому напрямку. Потім перейшли на контрнаступ у Херсонській області. Там я отримав травму і не зміг продовжувати. Хоча я впевнений, що підготуюся краще та знову продовжу воювати на передовій.

— Як ви отримали поранення? Як адаптувалися до нового життя з протезом?

— Це сталося під час контрнаступу. Я сапер, розміновував територію, наступив на якийсь невідомий предмет. Імовірно, це була протипіхотна міна. Мені стало шкода, що я так отримав поранення. Бо бував у страшних боях, але тоді все обійшлося. Не міг змиритися ще й з тим, що поранення отримав, коли останні міни збирав. Тобто завдання вже майже завершилося.

Насправді я сприйняв це доволі легко, тому що перед кожним боєм я себе налаштовував, на найгірший сценарій. Коли втратив ступню, то запанікував, але швидко оговтався. Згодом почав шукати в тому якісь плюси. В мене був варикоз, а так я його вилікував (сміється — ред.).

— Як ви прийшли у спорт?

— Я все життя був активним, займався фізкультурою, ходив в гори. Професійно спортом я не займався. Після поранення я зрозумів, що треба більше займатися. Бо ходити на протезі не так легко. Треба краще бути в кращій фізичній формі. Якраз після поранення став більше займатися спортом. Ці змагання в Брюсселі — це були перші мої змагання в житті.

— Ви ніколи не змагалися? Тоді як ви потрапили на Ігри героїв?

— Я ніколи не змагався, це правда. Коли я перебував на реабілітації, до нас приїхав представник проєкту і розпитував, хто з військових займається спортом. Реабілітолог дав йому мій номер, він зателефонував до мене та запропонував взяти участь. Я відразу погодився, хоч і не розібрався в темі. Кросфітом я не займався. Я займався силовим спортом трошки та бігом. Завдяки проєкту "Ігри героїв" я познайомився з кросфітом, мені він дуже сподобався.

— Що для вас було найскладнішим у змаганнях?

— Напевно, робота ногами. Верх у мене більш розвинутий. Тим більше я довго не ходив. Протез у мене з'явився аж через сім місяців після поранення. Тим паче на змаганнях було багато хлопців, які до того займалися футболом. Перший етап — де вправи на верх, мені було легко. Після другого етапу я не міг ходити.

— Скільки того ж часу зайняла підготовка?

— Інтенсивно почав готуватися за два місяці до змагань.

— Як вас зустрічали спортсмени з інших країн?

— Дуже круто. По-перше, взагалі до військових українців ставляться з повагою. Вони прирівнюють ЗСУ до суперменів. Тим більше коли військові продовжують боротьбу після поранень. Тобто займаються спортом, розвиваються. Це для них дуже круто. Це мотивує не тільки людей з пораненнями, з ампутацією, а й взагалі всіх.

— Якою була мета участі у змаганнях? Які у вас плани?

— Головна мета — показати приклад іншим хлопцям, які зазнали таких поранень. В мене, наприклад, після поранення життя стало яскравішим. Треба рухатися далі, життя триває.

Ще цікаві гості "Ранку Вдома":