Змінив ринг на окопи: історія Романа Власенка — 11-разового чемпіона світу з кікбоксингу

11-разовий чемпіон світу з кікбоксингу Роман Власенко змінив ринг на окопи. Нині він захищає Україну в складі 110-ї окремої механізованої бригади (ОМБр). До початку повномасштабного вторгнення Роман продовжував виступати на змаганнях і безкоштовно тренував дітей військових. Спочатку він обороняв рідний Чернігів, згодом виконував завдання на Запорізькому напрямку, потім на Покровському, де отримав контузії, а тепер служить на Оріхівському напрямку. Детальніше — у сюжеті "Ранку Вдома".

11-разовий чемпіон світу з кікбоксингу Роман Власенко змінив ринг на окопи. Нині спортсмен захищає Україну у лавах 110-ї окремої механізованої бригади.

“Спортивний досвід сприяє фізичній витривалості, тому спортсмени гарно зарекомендували себе в армії”, — наголошує захисник.

Роман народився в Німеччині, але ще в дитинстві разом із батьками переїхав до Чернігова. Там він закінчив середню школу, згодом Чернігівський державний педагогічний університет і з 10 років професійно займався спортом.

“Я тоді пішов у секцію рукопашного бою. І людина, яка привела мене у спорт і прищепила любов до нього, — мій перший тренер Козир Сергій Васильович. Саме він закохав мене в рукопашний бій”, — ділиться спортсмен.

Сім років Роман присвятив себе цьому виду бойового мистецтва, отримав звання майстра спорту та досяг високих результатів на українській спортивній арені. На кікбоксингу хлопець сфокусувався в 16 років, а вже у 20 років — став чемпіоном світу.

Згодом він почав передавати свій 20-річний досвід юним спортсменам. До початку великої війни він продовжував виступати на міжнародній арені та безкоштовно тренував дітей військових.

“Це було принципово: навіть якщо в них були гроші, я їх не брав, бо хотів долучитися до допомоги воїнам. Тоді я ще не був солдатом, а залишався спортсменом, і для мене це був важливий внесок. Я не мав можливості поїхати воювати, тож займався дітьми”, — пояснює Роман.

Коли Росія розпочала велику війну, чоловік одразу став на захист рідного Чернігова. Спершу доєднався до друзів з об'єднання добровольців, а потім потрапив до частини військ радіоелектронної боротьби (РЕБ).

“Мене там навчали, і я подумав, що буду “ребовцем”. Так почалася моя історія. Півтора року я прослужив у Чернігові, намагаючись продовжувати тренуватися: мав трохи вільного часу. Це була військова служба в тиловій частині. Я пробув там деякий час, але згодом зрозумів, що це місце не моє, і треба щось змінювати. Тоді вирушив у ротацію в Запоріжжя”, — розповідає захисник.

Чотири місяці захисник виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, але згодом перевівся до 110-ї ОМБр і потрапив на Покровський напрямок.

“В 110-й бригаді я пішов до новоствореного підрозділу на посаду оператора дронової рушниці — це РЕБ-взвод, який працює з піхотою. Тобто є штурмові підрозділи, а є ті, які захопили, закріпилися та утримують позиції — там дуже “гаряче”. Інтенсивність обстрілів дуже велика, просто так, як кажуть, не походиш”, — наголошує він.

Перші важкі бої Роман зустрів саме там, але гарна фізична підготовка допомагала йому у складні моменти. Захисник міг оперативно змінити позицію або взяти із собою більше боєкомплекту. 

На Покровському напрямку воїн отримав три контузії, однак ніколи не здавався: вірив у свої сили, а у вільні хвилини — займався спортом.

“Коли мене перевели в інший взвод, у мене з’явилась можливість облаштувати маленький гараж під спортивний зал. Проте, сталося так, що до нас приїжджали журналісти, відзняли інтерв'ю, а на наступний день туди прилетіла авіабомба”, — розповідає захисник.

Нині Роман виконує бойові завдання на Оріхівському напрямку та мріє про перемогу.

“Раніше мрій було багато, але зараз є лише одна: щоб усі наші хлопці й чоловіки, які зараз на фронті, повернулися до своїх сімей. Щоб у всіх налагодилося життя. Тоді я б повернувся до залу, став тренером, передавав свої знання і знову бачив посмішки дітей”, — зізнається Роман Власенко.

Читайте також: Мистецтво як реабілітація: проєкт "Бути почутим" об'єднав військових та артистів на одній сцені