"ЯМаріуполь": благодійний фонд об'єднує і підтримує маріупольців по всій Україні

У перші дні великої війни мешканці Маріуполя пережили справжнє пекло та були змушені шукати прихисток в інших містах України. Ще в травні 2022 року було створено благодійний фонд "ЯМаріуполь", який підтримує постраждалих громадян і забезпечує їх усім необхідним.

Детальніше про благодійну ініціативу та її вагомий внесок дивіться у сюжеті "Ранку Вдома".

В перші дні великої війни, коли Росія відкрито вторглася в Україну, мешканці Маріуполя пережили справжнє пекло. На їхніх очах вибухали снаряди, палали будинки, гинули мирні люди. 

Місцева жителька Олена пригадує, що було дуже страшно. Все її майно згоріло, не залишилось жодної світлини. Жінка дивом врятувалася разом із родиною, але не втрачає надії колись повернутися додому. 

“Хотілось би повернутися, правда. Коли ти виріс там, ти жив там. Хочеться побачити море. Там пройшло все моє дитинство. Цього дуже не вистачає”, — ділиться вона.

Щоб підтримати вимушених переселенців та забезпечити їх усім необхідним, у травні 2022 за ініціативи Маріупольської міської ради був створений благодійний фонд “ЯМаріуполь”. Нині в Україні існує 21 такий осередок.

“У нашому центрі зареєстровано більше ніж 13 000 маріупольців. Із них 1 200 — це діти віком від 0 до 18 років. У центрі маріупольці можуть отримати психологічну та медичну допомогу. Також у нас працює багато фахівців: спеціаліст з підбору персоналу та працевлаштування, фахівець-адміністратор центру надання адміністративних послуг, а також юрист, який надає юридичну допомогу”, — розповідає керівниця київського центру Світлана Колесник.

Щомісяця маріупольці отримують гуманітарну допомогу і навіть можуть змінити професію, завдяки міжнародним партнерам. 

Тамара Сайтаєва працює в центрі помічницею ветеранів: допомагає родинам військових, загиблих героїв і полонених захисників. Під її опікою — понад 1 200 маріупольців. 

“Ми вже як велика родина, тому що вони мене вітають із днем народження, питають, як моя дитина себе почуває. Ми якось поріднилися. Це вже більше ніж проєкт — це життя”, — зізнається вона.

Волонтер Віталій Шляєв подолав довгий шлях, аби дістатися Києва. Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії, він був у Маріуполі. За його словами, того ранку прокинувся від вибухів і бачив, як летіли російські снаряди, палає місто, а вже 27 лютого почався сильний обстріл.

“Я був змушений перейти до школи. Там у підвалі пробув 23 дні під бомбардуваннями. Коли ж прийшли загарбники, вони нас всіх зібрали, посадили в автобуси і відвезли примусово до Новоазовська”, — пригадує чоловік.

Згодом пана Віталія перевезли до російського Таганрога, а потім до Володимира, де він нарешті зміг зателефонувати рідним у Київ. Порадившись із донькою, чоловік придбав квиток до Петербурга, а звідти — до естонського міста Нарва. Через два дні, завдяки волонтерам, він дістався України.

Йому 80 років, та попри свій вік Віталій Федорович щомісяця приходить до благодійного хабу, щоб волонтерити.

“Чому я приходжу сюди? Бо ми всі маріупольці. Той вантаж, який приходить, треба якось переносити з машини на склад. Тому я не змушений, а за власним бажанням, з доброї волі, приходжу сюди і допомагаю”, — говорить він.

Благодійний центр відвідує й сім'я Джафарових. Вадим — захисник Маріуполя та “Азовсталі”, який нещодавно повернувся з російського полону, де провів 333 дні.

“Це вже навіть не організація, а велике ком'юніті, яке охоплює багато міст України. Дуже багато людей звертаються сюди і можуть знайти чимало корисного для себе. У такі темні часи саме такі осередки єднають людей, особливо маріупольців, які пережили багато горя”, — наголошує захисник.

Вадим мріє про мир в Україні й про те, щоб у таких осередках більше не було потреби. 

“Я навіть не знаю, що для мене перемога… Моїх друзів не повернути, але я максимально наближу її, наскільки зможу”, — говорить Вадим Джафаров.

Працівники центру такі самі маріупольці, як і всі, хто сюди приходить. Вони постійно згадують своє місто та щиро вірять, що одного дня побачать його знову відбудованим і ще гарнішим, ніж до війни. 

“Зараз дуже важкий час, але ми не втрачаємо надію і віру. Дякуємо також нашим ЗСУ. Завдяки їм ми можемо прокидатися кожного дня, йти на роботу, спілкуватися один з одним. І дякуємо за наші центри — осередки, де гуртується вся наша маріупольська родина”, — акцентувала Світлана Колесник.

Читайте також: Народження Лева Писаржевського та Марії Литвиненко-Вольгемут, арешт Мата Харі — 13 лютого в історії