Як зняти "посібник" для НАТО, побачити Бога на війні та витягати поранених з того світу: бойовий медик Петро Конопля в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"

Завдяки йому і таким, як він, багато українських військових зберегли життя, змогли знову побачити своїх рідних і спостерігати, як сходить сонце. В гості до "Тихого вечора з Оленою Кравець" завітав бойовий медик 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського Петро Конопля.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

Жарти над прізвищем

— Я зараз, можливо, неправильно вимовлятиму ваше прізвище — ви Конопля́ чи Коно́пля? 

— Конопля́. Ні, можливо, воно правильно і Коно́пля, але я з дитинства таким був — Конопле́ю. Все моє життя навколо мого прізвища жартують. Коли перетинаю кордон, кожен прикордонник повинен пожартувати. В школі вчителі моє прізвище не називали, лише ім'я. Інакше урок був зірваний.

— Позивний у вас "Конопля"?

— Ні, позивний "Трава".

— Серйозно?

— Казали, що не можна, щоб позивний і прізвище були однаковими.

— Там, стовісотково, якісь смішні історії траплялися.

— Постійно. Перша — коли вишикували всю роту і сказали, що треба зібрати на пікап, треба по своїх родичах розкидати і влаштувати якийсь збір. Запитали, в кого є картка, але не та, на яку приходить зарплата, щоб ми могли туди всі скинути гроші. Я кажу: "Ну, в мене є". — "Все, всі скидаються на Коноплю". Так, вся рота скидалася на коноплю. Це було смішно. Все шикування хапалося за животи. 

— Є ще якась історія, як вас шукав командир. 

— Якось приїхав я на позицію — посадка, Херсон. Моїм першим завданням було ввійти у взаємодію з сусіднім підрозділом. Я зайшов, дізнався, що там поранені і побіг. А рації в мене з собою нема. Приходить мій командир і питає, де Конопля. Мої сказали, що я побіг туди, на посадку. Він пішов у сусідню посадку і питає: "Де Конопля? Ну, "Трава" де?". Всі на нього так дивилися, хтось почав щось діставати. "Медик! "Трава"!", — каже. 

— В одному з інтерв'ю ви розповідали про початок повномасштабної війни через реакцію вашої кицьки, яка у вас вдома жила. Як вона зараз?

— Зараз із нею все добре. Я тоді не знав, на кого її залишити. Ніхто не хотів брати мою кицьку. Я виклав тоді пост в Instagram з проханням взяти її. Відгукнулася одна дівчина. Тепер я аліменти пересилаю — 3000 гривень щомісяця. У неї є й інші коти, вони всі разом тусуються. Все класно. Я до неї заходжу, мені постійно надсилають світлини. Це моя дитинка. 

Відео, яке стало посібником у НАТО

— Згадаймо те відео, яке завірусилося, і, можливо, завдяки цьому люди побачили будні бойового медика і те, як можна діяти в подібній ситуації. На жаль, ми не можемо його на телебаченні показати, бо це дійсно страшно. Якщо коротко, там Петро рятував хлопців, які потрапили під обстріл, і один з них просив його добити. Петро сказав: "Мені за це не доплачують" і врятував його. Наскільки я розумію, там було дуже моторошно — навкруги пошматовані кінцівки, нелюдський біль. Зараз цей хлопець живий, його врятували, і всі кінцівки при ньому. Як добре, що вам не доплачують за те, про що ви тоді сказали. Це відео навіть стало навчальним матеріалом для відпрацювання дій медиків у НАТО. 

— Так, мені дуже багато писали натівські інструктори, аби я надав письмову згоду на використання цього відео. Я надав. Кажуть, що у них там повне занурення — навушники, щоб було чути постріли, моделювання ситуації, у якій вчаться надавати допомогу. По суті, вони вчаться на наших відео. Багато зустрічав наших медиків, які теж кажуть, що розбирають це відео, бо там є моменти, де, можливо, я щось не так зробив. Ніхто мене не засуджує, але це є навчальним посібником зараз.

— Хто б міг взагалі подумати… 

— Два роки тому я б ніколи не повірив, що буду у цій формі. Думав, що вже більше ні в яку армію не піду, мені вже 27 стукнуло. Я не рвався. Армія — це не про мене і не для мене. Я цивільний. Актором почав працювати. Мені це почало подобатись. А коли треба було захищати, я подумав, що це моє — я ж воїн, а не солдат. 

— Ви в той день теж були поранені, але не мали при собі турнікету для себе. Перед тим ви віддали всі своїм побратимам.

— П'ять турнікетів я витратив лише на того пораненого. До того в мене ще були поранені — я на них витратив. Один мені, напевно, не треба було віддавати. Був поранений окупант — йому відірвало ногу. Я подумав, що я ж не бойовик і не можу холоднокровно застрелити людину, добити його. Подумав, що буде класно, якщо ми візьмемо його в полон, навіть без ноги. Кинув йому турнікет і сказав замотати ногу. А потім мене покликали по рації і більше я його не бачив. 

— І потім ви отримали поранення. 

— Так. Коли ми вже виносили цього важкого хлопця, мені прострелило стегно. Наскрізне поранення, але всередині досі залишилося п'ять уламків, з якими я, мов із сувенірами, ходжу. 

— Їх ніяк не можна позбутися? 

— Один нібито почав вже вилазити і його можна дістати. Але я поки не поспішаю, він мені не дуже заважає. Я просто так стомився ходити по всім цим лікарням. Не хочу знову туди лягати. 

Побачити Бога на війні

— В одному з інтерв'ю ви сказали, що під час одного з випадків повірили в Бога. Ви побачили Боже втручання?

— Я думав, що ми тоді всі загинемо, і прямо відчув присутність Господа. Я ніколи не відчував такого в церкві. 

Вперше це відбулося першого вересня, під час нашого з напарником першого виходу до поранених. Посадка вигоріла, земля вся була випалена, нічого живого не було. Стояв танк, який постійно працював — від'їжджав назад, вистрілював, під'їжджав, знову вистрілював. Ми бігли і чекали момент, поки він вистрілить і підійде, щоб перебігти. В цей час ми з напарником обидва це побачили. Бо якби один, то може й глюки якісь. Ми побачили, як прилетіла і сіла на дерево біла голубка. Нічого живого там не могло бути — ані птахів, ані звірів. Мені тоді здалося, що це присутність Господа, який і захистив нас усіх. У нас всього один загинув за сім годин бою. І було троє поранених. Це просто щастя. 

Я думав, що тільки в кіно може бути таке, щоб одночасно обстрілювали і мінометами, і танками, і кулеметами, і з гвинтокрила. Кажуть, що перший бій — найжахливіший. У мене тоді такі очі були! Здавалося, що це якесь кіно і насправді такого не може бути.

— Ви тепер інакше спілкуєтеся зі своїм богом? Можливо, не в церкві.

— Я в церкву не ходжу в принципі. Я знаю, що там бога немає, це просто приміщення для мене. Господь є всюди з нами. Коли ми виїжджаємо на нуль, перетинаємо цей кордон, хлопці моляться і хрестяться прямо в БТРі. Вони розуміють, що ми можемо не повернутися, тому кожен молиться своєму Господу. 

Коли все це з голубкою сталося, я розумів, що мене зараз могли застрелити, але усвідомив, що під Божим захистом. Хлопці кажуть, що там лежить поранений, але туди йти не можна. Але ж він там лежить і кричить. Мені було все одно, я туди йшов і звідти діставав. Я в це вірю настільки, що можу піти куди захочу і нічого не станеться. Ніби я глядач у цьому фільмі.

— Я знаю, що у вас неймовірна статистика щодо поранених…

— Так, ні один мій поранений не загинув. Всі, кому я надав допомогу, вижили. Навіть важкопоранені. Сам я мав три поранення — одне бойове і два небойових. Всі легкі. Тобто мені теж пощастило.

— До речі, у вас є Telegram-канал "Бойова конопля", де є всі реалії буднів бойового медика. Там і про відновлення поранених. Наскільки я знаю, ви потім навідуєтесь у госпіталях до своїх поранених. 

— Так, я заїжджаю до поранених. Показую відео, роблю невеличкі розбори різних поранень. Тому це Telegram-канал для таких тарантінофілів.

Турнікети вітчизняного виробництва

— Я знаю, що українські турнікети зараз тестуються в організації, яка спрямована на бойову медицину і яка може видавати сертифікати, щоб ці турнікети могли використовуватися на полі бою. Що у нас взагалі з турнікетами? Що про них можете сказати? 

— Як мені відомо, сертифікацію проходять три українські турнікети. Один називається "Січ", інший — "Дніпро", третього я не знаю. Навіть питав у людей, які подали на сертифікацію, і мені не сказали. Але я знаю, що це дуже круті турнікети. Ми їх використовували і я можу їх радити.

— Що треба, щоб вони отримали сертифікацію?

— Вони її будуть проходити протягом півроку. Так, це дуже довго, бо дуже багато чого перевіряється. Ми, наприклад, беремо звичайну колодку дерева, перетягуємо її, і якщо за пів години він на 5% послаб, то можна використовувати. Якщо на більше — використовувати не можна, бо людина тихенько стече кров'ю і її не доставлять. Було багато випадків, коли людина стікала кров'ю в машині, поки її везли.

Ми нещодавно рахували, що я зібрав більше 2,5 мільйонів для свого підрозділу — на автівки і дрони. Це все завдяки відео, які я на GoPro знімаю.

Акторство і режисура

— Ви на початку сказали, що ви актор?

— Починаючий.

— А режисер?

— Теж починаючий.

— Але за декілька місяців чи днів до війни ви майже закінчили ставити виставу. 

— Так, це був "Театр на Чайній". Мене прийняли в сім'ю. Я почав працювати як актор над однією виставою, як режисер — над іншою. Там я вивчився на театрального режисера у Олександра Оніщенка — найкрутішого вчителя і художнього керівника. Він теж пішов у ЗСУ і воює в моїй бригаді. Дуже крутий мужик, справжній лев. Він мені як батько. 

— Ви там продовжуєте якесь навчання, взаємодію?

— Ми постійно спілкуємось, допомагаємо один одному. Він мене дуже підтримував, коли я пішов на війну. Зараз я намагаюсь його підтримувати і допомагати. 

— Ви, актори і режисери, люди дуже спостережливі. Можливо, саме тому й побачили голубку в такий важкий момент. Можливо, ви вже побачили якихось персонажів, з яких можна зробити певну роль і зіграти потім? Є такі?

— Мені дуже подобається спостерігати за людьми у віці, бо вони хоч і не можуть так, як молоді, але в них таке запальне серце. В нас був один дід дуже крутий. Йому майже 60 років. Всі питали, нащо він пішов воювати. А він каже: "Я вже пожив. Тепер всиплю перцю цим руським!". В мене є окремі відео з ним, мені подобалося, як він розмовляє і його оце натхнення. 

І серед молодих дуже багато таких живих. Коли на війну потрапляєш, розумієш, що там життя. Коли повертаєшся в цивільне життя, розумієш, що тут люди жити не хочуть, їм тут так погано і все не таке — влада не така, армія не така. А там все чудово, там нічого не болить. 

— Я не бачила більш вмотивованого заклику іти й захищати країну. Приходьте туди — там життя! Я б ще хотіла поставити вам декілька запитань, але в нас коротка розмова, тому ці питання будуть у форматі бліцу. Перше — у фільмі якого жанру ви хотіли б зіграти? 

— Мені подобається щось на кшталт фільмів Тарантіно. Це дуже прикольно, я надивився і можу передати.

— Коти чи собаки?

— Коти.

— Військовий Конопля за легалізацію медичного канабісу? 

— Так, звісно.

— Що головне у житті?

— Щоб рідні були завжди поряд. 

— Як побороти страх? 

— Не треба бороти, треба з ним помиритися. Треба сісти з ним, як з братаном, і сказати: "Ти шо, ну? Будь зі мною, а я буду з тобою, і ми будем кувати перемогу". До речі, знаєте значення слова "перемога"? Є у них "побєда" — це значить, що була біда, а тепер нема біди. Тобто це те, що сталося після біди. А "перемога" — це коли ти можеш зробити і робиш більше, ніж можеш. От коли кожен із нас зробить більше, ніж він може, тоді ми і переможемо.

— Що б ви сказали кожному військовому?

— Не сци, братан, все буде добре. 

— А що б сказали кожному цивільному? Те саме?

— Так. Хай не сцють, все буде класно!

---

Гостями 28-го випуску програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" стали: волонтер, ведучий шоу "Розкажи історію" Роман Міщеряков та викладач історії Гліб Капустін. Також до студії завітав бойовий медик 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського Петро Конопля. Музичний гість — BAH.ROMA.

Проєкт "Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі і події, яка дозволяє трішки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Проект завоював серця українців. "Тихий вечір з Оленою Кравець" (повні епізоди та окремі сюжети) разом вже отримав понад 45 млн переглядів* на діджитал-майданчиках каналу "Дім" (YouTube, Instagram, Facebook, TikTok).

*Дані станом на 31.10.2023

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Чим захоплюватиме 2-й сезон YouTube-проєкту "Розкажи історію": волонтер і ведучий Роман Міщеряков та викладач історії Гліб Капустін — гості "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Як працює правозахисний центр для військових "Принцип": розмова з його засновниками Масі Найємом та Любов'ю Галан у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• Веселі волонтери: дует Бампер і Сус у гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Благодійний тур, "смерть" у фільмі Netflix і розіграш збірки: військовий і поет Павло Вишебаба — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Чому волонтерити стає складніше та що потрібно жінкам на фронті: "Волонтери Культури" Дмитро Авдєєв і Олександр Хом'як та ініціаторка Arm Women Now Ірина Никорак у гостях "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Великі концерти, виступи для побратимів та дружба з Кузьмою: військовий і фронтмен гурту O.Torvald Євген Галич у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• 34 медалі на "Іграх нескорених" та розмова з принцом Гаррі: Володимир Товкис, Олександр Будько "Терен" та  Володимир Гера у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"