Чому волонтерити стає складніше та що потрібно жінкам на фронті: "Волонтери Культури" Дмитро Авдєєв і Олександр Хом'як та ініціаторка Arm Women Now Ірина Никорак у гостях "Тихого вечора з Оленою Кравець"

Гостями нового випуску програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" стали засновники ініціативи "Волонтери Культури" — режисер Дмитро Авдєєв і продюсер Олександр Хомяк та пес Мічі, який пересувається на візочку. Від початку повномасштабного вторгнення Росії "Волонтери Культури" допомагають переселенцям та ЗСУ. Також до розмови доєдналася Ірина Никорак — засновниця проєкту Arm Women Now та народна депутатка України. Вона розповіла про виробництво жіночої форми і білизни та потреби жінок на фронті.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

Пес Мічі на візочку

— Хлопці, хочу насамперед подякувати вам за те, в який спосіб ви волонтерите і за те, що ви це робите з запалом і з іскрою в очах. Розкажіть про вашого песика Мічі. В нього задні лапки не працюють, так?

Олександр Хомяк: Так.

— Ви його знайшли чи це і був ваш пес?

Дмитро Авдєєв: Це пес Олександра, він з нами від початку нашого волонтерства, а Олександром — від початку свого життя.

Олександр Хомяк: Мічі майже 10 років. Чотири роки він живе без робочих задніх кінцівок, тому я купив йому такий візочок. 

Дмитро Авдєєв: Один із наших проєктів — це допомога песикам. Ми будемо купляти їм такі візочки. 

— Зазвичай, коли таке трапляється, собаки впадають у певну депресію, перестають їсти і готуються піти. Ви вирішили, що не будете ставитися до нього, як до хворого. 

Олександр Хомяк: Ні-ні, я вважаю, що він повноцінний пес. Він стрибає на сходи і зістрибує з них. В нього немає ніяких проблем, він дрифтує. Він настільки звик до свого візочка, що вже розуміє, де він проходить, а де ні.

Дмитро Авдєєв: Там, де ми волонтерили в місті Яремче, нас знали всі. Спочатку бачили Мічі, бо коли він біжить, є звук, а потім вже нас.

"Волонтери Культури"

— Як з'явилися "Волонтери Культури"? Чим ви займалися спочатку?

Дмитро Авдєєв: Ми з Сашею з однієї компанії друзів. На початку війни ми вивозили жінок і дітей до кордону, щоб вони могли виїхати з країни. Так вийшло, що зі всієї компанії ми з Сашею і Мічі залишилися втрьох. Ми вирішили допомагати переселенцям, тому що на той момент їх було більше 20 000 в самій Яремчі лише. Ми бачили, як люди виходили в піжамі і взагалі в тому, в чому вибігли з дому, тому зрозуміли, що будь-яка допомога буде важлива.

Я працював і працюю режисером, і в мене з'явилася думка звернутися до світової кіноспільноти, щоб вона звернула на це увагу. Я вирішив записати відео англійською. Саша був моїм оператором, хоча він концертний директор. Так, за секунду, ми вирішили бути волонтерами культури. Ми раніше багато мандрували світом: я — зі своїм тревел-шоу, Саша — з концертами. Багато наших друзів з Європи таки звернули увагу і почали допомагати.

Буквально за тиждень ми опинилися в селі в Івано-Франківській області, знайшлися люди, які допомогли нам знайти приміщення і побудувати там склад.

— Я знаю, що у вас радикально змінилося життя. Ви приїхали до Яремче?

Олександр Хомяк: Ми одразу там лишилися. Діма десь навесні повернувся, а я поки що залишаюся в Яремче. 

— Де ви там живете? В горах? 

Олександр Хомяк: Просто в будинку.

Дмитро Авдєєв: З видом на гори. Там якраз поруч є гора Хом'як, а в Саши таке ж прізвище, тому, мені здається, він знайшов своє місце сили.

Кінематографічні історії волонтерства

— Якщо подивиться, то у вас супер-кінематографічна історія. Чи не думали про те, щоб колись зняти про це кіно?

Дмитро Авдєєв: Коли ми потрапили в селище Ланчин Надвірнянського району, в місто Надвірна, познайомилися зі всіма — від людей з якогось маленького магазинчика до мера міста, і почали жити цим життям... Все, що з нами відбувалося, було суцільним кіно. 

Ми приїхали в селище, Сашу взагалі не знають, мене — трішки, бо я був там. Підходять якісь люди і кажуть: "Ми чули, що ви волонтери, ми хочемо вам допомогти. Шо робити?". Я кажу: "Ну, нам потрібне приміщення". Буквально за пару годин приходить Роман і показує приміщення. Без ніякої орендної плати. Треба було побудувати на цьому складі полички. Приходять хлопці, садять нас у машину і везуть на якусь лісопильню. Там я підходжу до бородатого чоловіка щодо дров, а він мені: "Я в тебе на весіллі гуляв. Який тобі ліс потрібен? Я все привезу". Ця магія відбувалась із нами постійно. Моя дружина з Гуцульщини, тож на нашому весіллі гуляло 120 людей, із яких моїх — 20. Тому насправді "Волонтери Культури" — це не тільки Саша і Діма, це багато людей, які нам допомагали. 

— А що за історія була про борошно?

Олександр Хомяк: Це було нашим першим завданням — купити борошно. Дівчата робили якісь пироги, вареники, передавали Збройним силам. А в усій області вже не було борошна. Нам хтось підказав і ми знайшли якийсь магазин. Ми приїжджаємо, а в кожному селі є свій діалект. Кажемо, що нам треба 30 кілограм борошна, а продавчиня до когось повертається і кричить: "Коля, кіко кіль?". А я не можу зрозуміти, що воно таке.

Дмитро Авдєєв: Саша тоді казав, що це треба записувати, знімати фільм. Я потім був у Львові, ми купили тепловізор, і я зустрів знайому кінопродюсерку, яка так само допомагала волонтерам. Вона запитала, що я буду робити після перемоги. Я сказав, що зніму комедію. Вона каже: "Молодець, це те, чого нам буде сильно не вистачати". Наші відео тому і з'явилися — людям потрібно було трішки переключатися, бо треба жити і рухатись далі.

Олександр Хомяк: Ми навіть удвох розуміли, що якщо не буде гумору, то поїде дах.

Дмитро Авдєєв: Так, бо ми 24/7 працювали на складі, жили цим. Так місяців дев'ять.

— А ваш третій учасник команди, Мічі, як допомагає? Яка на нього навантаженість?

Олександр Хомяк: Відео, загалом. Він — наш невеличкий символи. Якщо взяти нас по окремості, то нас не ідентифікують. А разом ми очкарик, бородатий і собачка на візочку.

Потреби жінок на фронті

— Ми зібрали інформацію про ваші досягнення, якщо щось не так — виправляйте. Ви забезпечили 20 000 переселенців необхідними речами, допомагали лікарням. Побудували склад для допомоги з-за кордону, комплектували тактичні рюкзаки для військових, купляли машини, квадрокоптери Mavic, тепловізори, каски, рації, газові пальники і ще багато всього. Після всього цього як ви прийшли до того, що почали збирати гроші на пошив жіночої військової форми?

Олександр Хомяк: Колись я спілкувався в Instagram з Ірою Никорак про те, що дуже багато жінок служать у лавах ЗСУ, прикордонних службах, Нацгвардії тощо, і їм видавали чоловічу форму. Вона на це звернула увагу, підняла всю статистику і почала цим займатись. 

Ірина Никорак: Я взагалі не маю жодного відношення до пошиву одягу. На початках мені дали жартівливе прізвисько "швея Марія". Виробництва я свого не мала, тому ми з нуля починали все.

— З чого все почалося?

Ірина Никорак: Ми познайомилися з Сашком в Instagram, слідкували за діяльністю одне одного. Ми весь час робили збори на військову жіночу форму, коштів не вистачало. Збирали на фандрайзинговий кампаніях, залучали наших зірок шоу-бізнесу і спортсменів, за що їм велика вдячність. Але, напевно всі помітили, що через рік після повномасштабного вторгнення стало складніше збирати кошти. Жінок на передовій дуже багато, тому ми і почали спільно фандрейзити. Велика вдячність "Волонтерам Культури" за те, що вони знаходять такі оригінальні і унікальні шляхи, як зібрати кошти. Нам спільно вдалося одягнути понад 100 жінок, які несуть службу на передовій. 

— Але служить їх набагато більше. Скільки приблизно?

Ірина Никорак: Якщо казати тільки про Збройні сили України, то це понад 60 000. В зоні бойових дій, на нулі, на передовій — понад 5000. Також є тисячі жінок, які несуть службу в Національній гвардії, в спецпідрозділах, прикордонній службі, добровольчих формуваннях. Наш пріоритет — надавати форму жінкам, які саме на передовій. Не тільки форму, а й спідню білизну. Навіть станом на сьогодні, жінкам в армії, на жаль, видають чоловічі труси боксери. Зараз це все змінюється вже. 

Дмитро Авдєєв: Вибач, що переб'ю. Але ви ще й для вагітних відшиваєте одяг.

— Серйозно?

Ірина Никорак: Так, це наш окремий спецпроєкт. Ми вивчали міжнародний досвід, і побачили, що в Сполучених Штатах Америки вже давно розробили форму для військових жінок, які при надії. Життя продовжується, жінки створюють сім'ї. Навіть будучи на нулі, вони вагітніють, народжують дітей. Трудове законодавство однакове для всіх, тому вони до сьомого чи дев'ятого місяця вагітності перебувають на службі. Звісно, вже не у зоні бойових дій. Їх переводять на тилові позиції, але вони зобов'язані нести службу у військовій формі. Орієнтовно 50-60 дівчат ми забезпечили такою формою для вагітних. 

— Чого ще не вистачає жінкам на фронті? Чи постійно чогось не вистачає в комплекті? Чи просять щось перешити? 

Ірина Никорак: Наразі на державному рівні їх поки не забезпечують взагалі. Я сподіваюся, що розпочнуть на початку наступного року. Ми розробили тактичну жіночу білизну і форму, яку зараз впроваджують на державному рівні. Загалом це жіночі берці, полегшені на півтора кілограма бронежилети з плитоносками, які враховують тілобудову жінки і мінімізують тиск в районі грудей, шоломи маленьких розмірів, засоби гігієни, зимовий теплий одяг. Куртка — більш універсальна річ, її можуть і чоловіки, і жінки носити, а ось штани вимагають врахування тілобудови жінки. І термобілизна, яка для дівчат як піжама — дуже широка і не обтягує тіло, а тому не виконує своє призначення.

— Ірино, якщо вам потрібна буде моя допомога, можете мене долучати в будь-якому форматі. Я готова! Так, хлопці, а які у вас амбітні цілі на майбутнє?

Дмитро Авдєєв: Ми збираємо на візочки для песиків. Для таких прикрасних, як Мічі. Також збираємо дітям-сиротам на взуття, а також на жіночу форму. Це наші три проєкти, над якими зараз працюємо. Допомагаємо далі, не зупиняємось, наближаємо перемогу. Але в нашому житті так відбувається, що просто дзвонить якийсь незнайомий номер, а там: "Хлопці, це така-то бригада, якщо у вас буде час і можливість, можете назбирати нам на "мавіки"? Ми робимо і вони нам дякують, але це ж ми маємо їм дякувати. Приємно отримувати ці слова, але ті, хто навіть 10 гривень задонатив, не чують їх. Тому хочемо сказати, що ці люди дуже важливі. Без них хлопці, як вони самі кажуть, не протримались би так довго. 

Гостями 26-го випуску програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" стали "Волонтери Культури" — Дмитро Авдєєв, Олександр Хом'як та ініціаторка проєкту Arm Women Now Ірина Никорак. Також до студії завітав військовий, письменник Павло Вишебаба. Музична гостя — Gezweirdo.

Проєкт "Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі і події, яка дозволяє трішки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Проект завоював серця українців. "Тихий вечір з Оленою Кравець" (повні епізоди та окремі сюжети) разом вже отримав понад 43 млн переглядів* на діджитал-майданчиках каналу "Дім" (YouTube, Instagram, Facebook, TikTok).

*Дані станом на 16.10.2023

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Благодійний тур, "смерть" у фільмі Netflix і розіграш збірки: військовий і поет Павло Вишебаба — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Великі концерти, виступи для побратимів та дружба з Кузьмою: військовий і фронтмен гурту O.Torvald Євген Галич у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• 34 медалі на "Іграх нескорених" та розмова з принцом Гаррі: Володимир Товкис, Олександр Будько "Терен" та  Володимир Гера у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• "Токсичний репортаж" з Ларисою Хапугою із благодійного ярмарку в Стамбулі для "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про Бориса Джонсона, Кирила Буданова та про те, як за допомогою них залетіти в TikTok: Влад Шевченко — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про глядачів, які не сміються, економію під час турів та сварки: "ВЕТЕРАНИ КОСМІЧНИХ ВІЙСЬК" у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• "Шо там по донорству?": Данило Білий для "Тихого вечора з Оленою Кравець" пройшов увесь шлях донора
• Про того, хто створює хвилі, про проблеми суспільства та зміну назви свого шоу "20:23" за донат на ЗСУ: Євген Янович в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"