Україна VS олігархи — хто кого?

Україна — проти олігархів. Боротьба з їхнім впливом — зараз чи не найголовніша в медійному порядку влади. Проти людей, яких влада вважає олігархами, вводять санкції та навіть розробили спеціальний закон, щоб обмежити їхній вплив. Але чого тут більше? Бажання розв'язувати проблему, популізму або політичної доцільності? У цьому розбирався журналіст Віталій Сизов у "Специальном репортаже" телеканалу "Дом".

Олігарх — хто ти?

"Про запобігання загроз національній безпеці, пов'язаних з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" — така повна назва законопроєкту, який коротко називають "закон про олігархів". За нього вже проголосувала Верховна Рада, але поки в першому читанні.

Законопроєкт передбачає, що олігархів за рішенням Ради національної безпеки та оборони (РНБО) будуть вносити до спеціального реєстру. Для того, щоби в нього потрапити, треба відповідати кільком критеріям.

Так, олігархом вважається фізична особа, яка одночасно відповідає мінімум трьом із чотирьох критеріїв:

1. бере участь у політичному житті — тобто належить до вищих посадових осіб держави або пов'язана з такими особами, входить до складу керівних органів політичної партії або фінансувала діяльність політичної партії, політичну агітацію чи мітинги, демонстрації з політичними вимогами;
2. має значний вплив на засоби масової інформації — тобто є бенефіціаром або контролером одного або декількох ЗМІ;
3. є кінцевим бенефіціаром компанії або компаній, які мають монополію на тому чи іншому загальнодержавному ринку, та протягом року поспіль підтримує або посилює такий монопольний вплив;
4. вартість її активів перевищує 1 млн прожиткових мінімумів (зараз це 2,3 млрд грн або 83 млн дол.).

Колишній журналіст-розслідувач, який довго висвітлював теми взаємодії олігархів і влади, а тепер є членом наглядової ради "Укрзалізниці" Сергій Лещенко вважає, що ухвалення закону — це тільки перший крок на шляху боротьби з впливом олігархів.

"Закон — це, по суті, фундамент, який закладається у великий будинок, який буде боротьбою з олігархами. Оскільки, щоб ця будівля була зведена, потрібен перший рівень, ось цей перший рівень — опис поняття "олігарх". Ця класифікація дозволить у майбутньому робити конкретні заходи проти того, щоб вони впливали на економіку, впливали на людей", — каже Лещенко.

Він має на увазі санкції, які вже були застосовані до низки людей, яких влада вважає олігархами. Найбільш резонансним епізодом були санкції проти бізнесів, пов'язаних із політиком Віктором Медведчуком і його сім'єю. Економічні активи Медведчука були заблоковані, а телеканали, які пов'язували з ним, тепер мовлять тільки в інтернеті. Основною причиною санкцій в цьому випадку влада називала можливі зв'язки українського політика з Кремлем.

Наступними стали бізнесмени Дмитро Фірташ та Павло Фукс. Згодом цю ж схему зможуть застосувати й щодо інших олігархів

"Люди отримують офіційний статус, їх брендують словом "олігархи". А після цього вже на рівні РНБО можуть робити точкові заходи, визнаючи їх, наприклад, небезпечними для суспільства або соціально небезпечними. Таким чином, вони вже починають нервувати, розуміючи, що брендування їх словом "олігарх" неминуче призведе до проблем", — пояснює Лещенко.

Поки це лише трактування можливих наслідків законопроєкту. Як він виглядатиме в підсумку — невідомо, адже документ буде ще багато разів змінюватися під куполом парламенту до фінального голосування.

Ядерна бомба впливу

Контакти українських олігархів із Росією та її елітою — далеко не єдина загроза для безпеки України.

Одна з головних проблем олігархії — це їхній абсолютний вплив на медіасферу. Всі основні українські телеканали зараз перебувають під їхнім контролем. І від інформаційної політики цих каналів багато в чому залежатиме те, як політиків будуть сприймати виборці. Це величезний ресурс впливу на ухвалення рішень. Так, кілька людей можуть у буквальному сенсі слова "готувати українську політику". Саме тому контроль над медіа — одна з ознак, за якими хочуть визначати олігархів.

"Якщо говорити мовою аналогій, то телеканали великих олігархів — це як ядерні бомби великих держав. Ось є країни, в яких немає ядерної бомби, які впливають на щось, але їхній вплив на порядок менший тих держав, у яких ця ядерна бомба є", — розмірковує Сергій Лещенко.

Із цією думкою погоджується і шефредакторка спеціалізованого інтернетвидання "Детектор медіа" Галина Петренко. Але в тому, що закон дозволить змінити ситуацію у сфері медіа, вона сумнівається.

"Я не знаю, як може призвести до того, щоб медіа раптом стали незалежними, саме створення реєстру олігархів. Не бачу тут зв'язку", — говорить експертка.

На її думку, спроба регулювати роботу медіа за допомогою заходів РНБО може навіть погіршити ситуацію.

"Тоді що відбудеться з цими медіа? Ми їх закриваємо або ми їх націоналізуємо? Питання націоналізації дуже погане, бо тоді у держави виявиться дуже великий медіаресурс. Це погано. Може, це буде навіть гірше, ніж коли олігархи ними володіли. Тому що тоді якісь інші гравці заповнять ці наші інформаційні потреби або потреби в розважальному контенті. Це будуть гравці з-за кордону. А в нас же велике медіаполе, пов'язане з Росією", — прогнозує Петренко.

Вона вважає, що при бажанні можна знайти інші способи обмежити вплив олігархічних медіа.

"Наприклад, посилювати антимонопольне законодавство. Бо на сьогодні є скарги до Антимонопольного комітету на великі телеканали, медіагрупи щодо якихось господарських спорів. Але Антимонопольний комітет не розглядає ці справи", — говорить шефредакторка "Детектор медіа".

Ще один спосіб обмежити вплив власника медіа — це повна фінансова прозорість.

"Можна в законі прописати обов'язковий аудит консолідованої звітності. І якщо до цього залучити велику аудиторську компанію, то вона ніколи не буде робити підроблення. Вона тоді покаже точно джерела доходів, наскільки вони чисті", — пояснює ідею Петренко.

Не всі монополісти однакові

У законопроєкті про олігархів на Антимонопольний комітет України (АМКУ) покладена важлива роль, адже саме там вирішуватимуть, кого визнавати олігархом принаймні за одним критерієм — чи є бізнесмен монополістом.

Глава АМКУ Ольга Піщанська зазначає, що будь-яка економіка, де олігархи мають особливий вплив, ставить її суб'єктів у нерівне становище.

"Дуже тривалий час фізичні особи, які, бувши бенефіціарними власниками низки компаній, низки великого бізнесу, безумовно, мали адміністративний вплив, і про це не прийнято було говорити. Як результат — на сьогодні в економіці України передусім присутній великий бізнес, а ось середній і малий бізнес представлений дуже слабо", — констатує Піщанська.

Все це негативно впливає на розвиток української економіки, хоча не завжди монополія автоматично означає порушення.

"Монопольне становище саме по собі не є порушенням. Це є ступінь концентрації над ринком. Але вже зловживання монопольним становищем, використання свого становища для отримання надприбутків — це є порушення", — конкретизує Піщанська.

За її словами, ніхто не може оголосити підприємство монополістом без доказів, просто за бажанням.

"Антимонопольний комітет повинен провести дослідження або розслідування. Найчастіше здійснюється дослідження ринків, ми опитуємо всіх учасників ринку, отримуємо інформацію від органів влади, від статистики", — ділиться подробицями цієї роботи глава АМКУ.

Олігархічний шантаж

Але олігархія — це не тільки про політику. Передусім це про бізнес. Захищаючи свої комерційні інтереси, олігархам цілком під силу знищити репутацію незручних для них чиновників або спричиняти такий моральний тиск, що зробить життя будь-якої публічної людини нестерпним. Формально в цьому важко знайти порушення закону, але неформально можна сприймати як шантаж.

"Ми постійно бачимо інформаційні кампанії проти збільшення тарифів на залізниці для металургійних перевезень — перевезення залізної руди, металопродукції або вугілля. Були постійні кампанії проти націоналізації "ПриватБанку", — наводить приклади Сергій Лещенко.

У 2016 році держава змушена була вводити свою адміністрацію в цей банк і влити в нього понад 5 млрд дол., щоб не допустити обвалу не тільки банку, але і всієї економіки країни. Усі наступні роки журналісти телеканалу колишнього власника "ПриватБанку" Ігоря Коломойського були одними з найбільш послідовних критиків політики Нацбанку України.

А Сергій Лещенко виступав за збільшення тарифу на перевезення залізної руди українською залізницею. Це стало причиною уваги до нього з боку каналу іншого олігарха.

"Чергували під моїм будинком, наймали коптер, який літав навколо моїх вікон, знімали через мої вікна, що відбувається у квартирі. Це психологічний тиск, до якого я звик. Але багато чиновників цього не витримують через те, що вони ніколи не працювали в медіа, не були депутатами парламенту, і не розуміють, наскільки таке часто зустрічається в житті публічних осіб. Тому вони дуже швидко стають жертвами й здаються олігархам в полон", — розповідає Лещенко.

Журналістка Тетяна Козирєва з такою увагою колег з олігархічних медіа не стикалася. Але іноді їхнє мовчання ще більш красномовне. У 2020 році вона з командою журналістів американського видання Buzzfeed готувала масштабне розслідування за даними Управління з протидії фінансовим злочинам США.

Журналісти отримали звіти про підозрілу діяльність. Там були й дані про компанії, які можуть бути пов'язані з найвпливовішими бізнесменами України — Ринатом Ахметовим та Ігорем Коломойським. А ще про підприємства з орбіти п'ятого президента України Петра Порошенка.

І юристи одного з фігурантів списку на стадії підготовки журналістського розслідування намагалися впливати на редакцію.

"Вони спробували донести до моїх редакторів, що я в Україні журналістка необ'єктивна, заангажована та інше. І що, мовляв, не орієнтуюся взагалі в тематиці. Що питання, які я їм відправила, були складені непрофесійно, як вони стверджували", — говорить Козирєва.

Потім журналістка з'ясувала, що невідомі під виглядом HR-агентства обдзвонюють її колег і знайомих і збирають про неї інформацію. Причому людей цікавила не тільки інформація, яка стосується професійної діяльності.

"Я думаю, що намагалися зібрати на мене якесь брудне досьє. Назбирати мої зв'язки, з ким я зустрічаюся, спілкуюся, працюю, звідки гроші беру. А я ні в кого не беру гроші. Але емоційний тиск тривав довгий час. У цей же період мені розбили вікно в машині, але я не можу стверджувати, що це якось пов'язано з моїм розслідуванням, бо ніяких записок мені не залишали", — продовжує журналістка.

В контексті деолігархізації ця історія виділяється тим, як на неї реагували топові українські телеканали.

"Всі повністю проігнорували цю тематику. Взагалі на загальнонаціональних каналах не було навіть згадки про цей проєкт", — констатує Козирєва.

Тобто проєкт, який став фіналістом однієї з найпрестижніших журналістських премій і який був у низці багатьох світових медіа, тоді пройшов повз українського глядача основних телеканалів, що належать вітчизняним олігархам.

Це міжнародне розслідування показало комплексність і глибину проблеми боротьби з впливом української олігархічної системи, адже існувати їй допомагають не тільки прогалини в українському законодавстві, а й недосконалість міжнародних механізмів спостереження за підозрілими банківськими транзакціями.

"Сенс нашого великого глобального розслідування в тому, що великі міжнародні банки фактично допомагають українським олігархам легалізувати свої гроші, власність у більш розвинених країнах, таких як Штати, Велика Британія та інші", — уточнює Козирєва.

"Наші" в США

Під цей моніторинг підпадали тільки транзакції з доларами. Зараз же для відмивання капіталів все частіше використовується криптовалюта, тому дізнатися кінцевих бенефіціарів підозрілих операцій все важче. Проте в останні кілька років влада США була досить уважною до українських олігархів.

Дмитра Фірташа давно намагаються екстрадувати до Америки. За версією американського слідства, український мільярдер витратив майже 20 млн дол. на підкуп чиновників у Індії для отримання дозволу на видобуток титанів руди, яку потім збиралися постачати до США. Підприємець заявляє про свою невинуватість.

Під санкціями різного ступеня жорсткості перебувають Ігор Коломойський і Віктор Медведчук. Для кожного з них було персонально обґрунтовано введення таких заходів, але результат може бути однаковим.

"Коли ти потрапляєш під санкції, всі твої транзакції всіх твоїх компаній відстежуються. Банки мають моніторити весь час ці списки, і потім всі ці транзакції передавати до фінансового секретаріату", — пояснює Тетяна Козирєва.

Далі ця інформація відправляється в правоохоронні органи США.

"Вони можуть висувати додаткові звинувачення потім вже, коли людина приземлилася в Штатах. Я знаю, що точно така стратегія була в кейсі Фірташа", — додала журналістка.

США впритул зайнялися українськими олігархами ще у 2014 році, після початку російської агресії, але вони роблять це точково.

Майже через 7 років після введення перших санкцій проти українських олігархів з боку США — кроки на цьому шляху робить і сама Україна.

Читайте також: Олігархи "ДНР" — хто вони?