Три опери у форматі виставки — як це працює: "Утро Дома" з Сашею Андрусик

У Києві з 1 до 31 жовтня триває мультимедійна виставка під назвою "Корисні копалини: виставка опер у павільйоні спогадів". Організатори зібрали воєдино три опери та зробили з цього мультимедійну виставку.

Як організатори втілювали концепцію заходу і чому назва виставки базується на копалинах — розповіла кураторка виставки "Корисні копалини: виставка опер у павільйоні спогадів", керівниця центру "Ухо" Саша Андрусик в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Ви зібрали воєдино три опери й зробили з цього мультимедійну виставку. У чому її ідея та як це організовано?

— Основна ідея в тому, що сучасна опера — це щось настільки складне для сприйняття і щось настільки швидкоплинне, що це "щось" коштує дуже багато роботи. Але ви можете чути й бачити її лише годину або півтори, або дві, а потім воно зникає. Вся ця швидкоплинність — її можна було б спробувати пришпилити, як метелика, і розглянути її уважніше, але для цього потрібен інший тип уваги. І цей тип уваги — це не тип уваги, який може бути в театрі, а тип уваги виставковий, коли ви можете пройтися, подумати, якось попрацювати ще з цим матеріалом. Це ключова ідея, на якій будується все інше.

— Як це реалізовано технічно?

— По-перше, є три опери. Вони були показані агентством "Ухо" в 2016-2018 роках в Національній опері України. Кожна з них була показана один раз. Це три сучасні італійські опери композиторів Стефана Джервазоні, Кармена Чалли і Сальваторе Шейно, наприклад.

Потрібно розуміти, що український оперний театр, зокрема Київський оперний театр, дуже сильно стоїть на класичній італійській традиції. І коли ми показували сучасні італійські опери, ми хотіли саме попрацювати з цією традицією, показати як вона розвинулася, що сталося за 150 років.

— Які зміни відбулися?

— Співають інакше. Лібрето теж дуже ускладнилося. І, наприклад, у випадку першої опери "Лімбо" Стефана Джервазоні... Лімб — це те, що є перед Пеклом. Основна зав’язка в тому, що в католицькому Лімбі, перед Пеклом, зустрічаються три випадкових герої — Джордано Бруно, Карл Лінней і жінка, схожа на Мерлін Монро.

Вони в цьому Лімбі співіснують, поки раптом не чують оголошення про те, що Лімб закривається. Справа в тому, що в 2007 році рішенням теологічної комісії Лімб було скасовано. Папа Римський офіційно заявив, що Лімба не існує. І тепер треба зрозуміти, куди подітися цим нещасним праведним душам.

Лібрето цієї опери написано шістьома мовами, тому що воно передбачає, що там використані якісь оригінальні тексти Карла Ліннея і Джордано Бруно, є поезія Мерилін Монро.

Ми намагаємося показати вам ці опери і в просторі, але не спираючись на якісь конкретні предмети сценографічні, які у нас були. А спираючись на образи.

Наприклад, у "Лімбо" ми поміщаємо вас буквально в підземеллі. Лімб розташований у підземеллі. Ми поміщаємо вас у підземеллі. Для цього ми знайшли павільйон № 13 на ВДНГ.

У ньому немає підлоги. Зате в ньому є бутафорна шахта і весь Лімб, уся ця оперна частина розміщена в шахті. Там розміщені й різні артефакти, предмети, які так чи інакше пов’язані з усіма основними героями опери. Розміщені звукові, світлові інсталяції. Ви в цьому всьому гуляєте, десь ви чуєте музику, десь ви бачите ці предмети.

Для цієї виставки ми створили 14 нових інсталяцій. Десь це просто візуальна робота, десь — аудіовізуальна, десь — тільки аудіальна.

— Чому така назва — "Корисні копалини"?

— Подвійна причина. По-перше, рима з місцем, тому що все це відбувається в павільйоні № 13 на ВДНГ. Це павільйон, який раніше називався "Вугілля".

А друге... У нас є два завдання в цьому. Ми хочемо, з одного боку, спробувати якось просторово попрацювати з цими операми, тобто спробувати цю форму перезібрати в щось інше. А з іншого боку, це розкопки пам’яті якісь. Тобто нам хочеться спробувати пригадати, як це було для нас, якусь сюжетність цих опер. І здається, що, коли ти щось із пам’яті виймаєш, воно завжди інше, ніж було насправді. І в цьому зазорі існує виставка.

— На яку реакцію глядачів ви сподіваєтеся? Чи готові глядачі до такого складного формату?

— Тут складне питання, тому що є якась наша аудиторія. Це люди, які були на цих операх. Усі ці три опери були показані в Національному оперному театрі, щоразу з аншлагом. Завжди квитки на них були повністю продані. Тому є щонайменше кілька тисяч людей, для яких це абсолютно конкретні історії. Вони були її учасниками. Вони прийдуть, побачать щось приємне.

— Під час цієї виставки ви ще проводите кампанію зі збору коштів для відновлення цього павільйону № 13. Чим він такий важливий?

— Зараз на базі цього павільйону формується нова інституція. Вона називається "Павільйон культури". Ідея "Павільйону культури" в тому, що це такий простір, який має працювати на стику сучасної класичної музики, архітектури та сучасного візуального мистецтва.

Ми хочемо витратити і для цього нам потрібна фандрайзингова компанія, тому що для того, щоб гарненько витратити, нам спочатку потрібно відреставрувати це приміщення. Для тривалої роботи, яка нас всіх цікавить, він зараз не годиться. Потрібно побудувати концертний зал там. Потрібно робити всі необхідні умови для нормальної виставкової роботи тощо.

— Які проєкти ви хочете провести там?

— Ми сподіваємося, що цей павільйон буде точкою збору для людей, які займаються сучасною архітектурою в Україні. Здається, що це дуже термінове питання, тому що міста наші стають все потворнішими, і з цим треба щось робити. Це одна з речей, яка там буде.

Також візуальний формат роботи передбачає, що це величезні дослідницькі проєкти, які тривають два-три роки і які передбачають якусь кінцеву виставку. Якісь проміжні результати цих досліджень можна показувати раніше, ніж через два роки. А потім робити фінальний великий проєкт, у якому все повинно сплестися.