"Погрожували здати у ФСБ": як кримчанка вирвалась з окупації та стала інженеркою з БпЛА

У девʼять років Поліна Кустарьова опинилася в окупації, де замість української історії нав'язували російську, а дітей змушували співати пропагандистські пісні. Попри це, вона не зреклася своїх переконань і вірила, що Крим — це Україна. Згодом дівчина змогла виїхати на підконтрольну територію і сьогодні допомагає зміцнювати оборону країни, працюючи інженеркою та інструкторкою з безпілотників. Детальніше — у сюжеті “Ранку Вдома”.

Окупація Криму почалася для Поліни Кустарьової, коли їй було девʼять років. Спочатку зміни здавалися непомітними, та з кожним роком тиск зростав: у символіці на стінах школи, у спілкуванні, у тому, як викладали історію.

"Пощастило, що в дитинстві у нас було дуже гарне викладання і вчителі, які розповідали про те, що Україну треба любити, що Крим — це українська територія. Тому історію я знала з цього боку, і ще вивчала самостійно. Тобто у мене був деякий пласт знань. І коли я прийшла у 5 клас, у нас почалася "історія Росії", тоді я зрозуміла, що викладання явно дуже брехливе", — пригадує дівчина.

Свою позицію Поліна не приховувала навіть на уроках. З віком це коштувало їй дедалі гостріших конфліктів із вчителями.

"Коли я вже була в дорослому віці, то у нас були конфлікти, в яких мені казали, що мене і в ФСБ здадуть, і що мені треба рот закривати. Було декілька скандалів, після яких мені заборонили з'являтися на деяких предметах. Загалом делікатно просили, щоб я туди не приходила", — розповідає вона.

Зберегти позицію в такому оточенні Поліні допомогло одне — упертість і впевненість у своїх силах. Дівчина вчилася за власною програмою і ніколи не забувала українське.

"Українську мову, літературу і все, що пов'язано з україноцентричною освітою, здебільшого я вивчала сама. Мову я знала майже з дитинства — мені вона подобалась. У мене була любов і до нашої музики, і до нашої культури, і до нашої мови. Я це для себе не закидала, але стала трішки обережнішою", — зазначає Поліна.

Пропаганда проникла і в позашкільні гуртки, зокрема в той, куди дівчина ходила співати.

"Там швидко з'явилися оці пісні: про "Катюшу" і про все інше. Нас максимально намагалися в це просунути. Я особисто виступала і на 9 травня, і ще на декількох неприємних подіях. Тобто, якщо ми знаходилися в цих гуртках, шансу відкосити як такого не було, тому що ми діти і, все ж таки, нас вміють змушувати", — згадує вона.

Не легше було і вдома. Це знайомо багатьом людям з окупованих територій — у родині була полярність політичних поглядів.

"У нас були дуже сильні політичні сварки, сильні сварки на військовому підґрунті. Я не пам'ятаю, щоб у нас було якесь затишшя в родині. Ми завжди перебували в напруженому стані", — ділиться дівчина.

Свій особистий бунт Поліна влаштувала на випускному етапі шкільного життя. Дівчина свідомо провалювала державні іспити, але до університету все ж вступила. Там життя змінилося — вона вперше відчула, що не сама.

"Того літа я познайомилася з декількома людьми, з якими ми почали мутити свого роду партизанську діяльність. Звичайно, ми не були настільки результативними, наскільки могли бути, але намагалися. Після цього я спробувала це розвинути. Ми всі пробували це розвивати. У нас ще була надія на те, що нас швидко звільнять", — розказує Поліна.

Але цього не сталося, тож вона вирішила бути корисною в іншому місці й прийняла рішення виїжджати. Шлях виявився дуже важким — через територію Росії до Казахстану.

Виникали проблеми з документами, але вже за кілька місяців, завдяки підтримці українських волонтерів, дівчина нарешті дісталася України.

"Після того, як мене зустріли, ми поїхали в Одесу. Там мене нагодували, купили цукерки, все інше, і я поїхала до Києва", — пригадує вона.

Перші тижні в Україні виявилися непростими. Попри бажання одразу долучитися до армії, документів для цього ще не було, а роботу вдалося знайти випадково — через репост оголошення.

"Мені запропонували посаду СММника, але в ході співбесіди з'ясувалося, що в мене є технічний бекграунд. Оскільки це була співбесіда в школу пілотів БпЛА, ми вирішили, що мене можна спробувати зробити інструкторкою або з БпЛА, або з інженерії БпЛА. Позаяк це і була робота, на яку я морально була згодна, тому що приносила користь суспільству і вважаю, що приношу її по цей день, я одразу погодилась", — розповідає Поліна.

Сьогодні Поліна — інструкторка та інженерка з БпЛА, а питання про вступ до армії залишається відкритим.

"Армія — все ще одна з пріоритетних цілей. Але я сильно просунулася в інженерці і наразі можу претендувати на те, щоб потрапити і в якусь компанію. Головне — пройти поліграф", — сміється вона.

Дитинство під портретами чужого президента, родина, розділена політикою — усе це залишилося позаду. Сьогодні Поліна Кустарьова живе в країні, яку в дитинстві намагалися в неї відібрати, і сумлінно працює над тим, щоб її захищати.

Читайте також: День пам’яті захисників і захисниць, які загинули в полоні — 28 липня в історії