Нон-фікшн, якого бракувало: мовознавиця Орися Демська розповіла про розвиток української мови та книгу "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга"

Нон-фікшн якого бракувало. Так кажуть критики про нову книгу мовознавиці Орисі Демської. "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга" — це культурна історія мови, з підсвічуванням подій, які на неї вплинули. Мова-народ-держава — принцип, за яким писала книгу авторка. Робота стане у пригоді українцям для самоосвіти, розповіла Орися Демська в інтерв'ю "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський. 

— Про що розповідає ваша книжка? Це історія утисків української мови чи історія її тріумфу?

— Правда, як завжди, посередині. З одного боку, там є про те, як було складно. З іншого боку є про те, як ми, з'явившись на сході Європи десь приблизно в VIII-Х столітті. За кілька десятків століть, і на сьогодні ми одна з мов європейського континенту. Так, одна з сильних мов, яка претендує бути 25 офіційною мовою Європейського Союзу. Тобто сказати, що ми отримали лиху історію і що було пелюстками встелено дорогу — точно не можна. Сказати, що нас били, точно били. Сказати, що ми не вистояли. Точно ні. Сказати, що ми вистояли — так. Це знаєте, як Ґанді. Спочатку вас не помічають, потім з вас сміються, потім з вами борються, потім ви перемагаєте. Це точно історія української мови. 

— Скажіть, якою ви бачите читацьку аудиторію книги? 

— Читацька аудиторія — це українець, який розмовляє українською, або лише починає розмовляти українською. Це навіть іноземець, який цікавиться українською мовою, історією України та може читати українською мовою. Книга свідомо написана дуже простою мовою. Це не науковий текст і не дуже популярний текст. Наскільки могла, настільки зробила його легким. З короткими реченнями, без складнопідрядних та складносурядних конструкцій. Це такий, знаєте, великий мазок від розпаду праслов'янської мови до сьогодні на 350 сторінок. Це насправді мало. 

— Де видали книгу?

— Дуже хороше харківське видавництво "Віват". Вони звернулися і запропонували написати книжку для звичайних українців, які не мають спеціальної філологічної освіти, які просто люблять читати. За півтора місяця книжка розійшлася тиражем 3 100 примірників. На 21 лютого запланований другий наклад. Перший розкупили, навіть я не маю авторського примірника. Для філологічної книжки — це дуже хороший показник. Я розуміла, що вона повинна бути цікавою. Бо писана під таким кутом зору, який би мав відкрити щось особливе, щось цікаве, щось таке неординарне в історії української мови. З відгуків виглядає, що мети я досягла. 

— Ви казали про деякі дивовижні факти з історії української мови. Можете пригадати декілька?

— Дивіться, ми маємо 20 роки XX століття. Це УНР. Зазвичай розказують про те, як все розвивалося, які там були закони, як в 1919 році була перша ухвала про державний статус української мови. Ніхто не звертає уваги на те, якою мовою були підписані гроші в той час. Як виявилося, купюри підписували українською, російською, польською та їдиш. Нам здавалося, що українській мові бракує термінів для особливих галузей виробництва, економіки, бізнесу і так далі. Виявляється, що вже на початку XX століття української мови вистачало, щоб купюри були підписані українською мовою. Там теж дуже цікава історія, бо тоді з'являються Нарбут і Кричевський. Це далеко непересічні постаті, плюс українські гроші, плюс українська мова. Це один такий цікавий момент. 

Дуже люблю ще один з фрагментів під назвою "Драма під куполом". 1996 рік — Хантінгтон видає книжку "Сутичка цивілізацій". У 1996 році Білорусь підписує з Росією майбутній союзний договір. 1996 року ми ухвалюємо Конституцію зі статтею 10, де написано, що українська мова — це державна мова. Ось вам і є сутичка цивілізацій. Білоруси підписують договір, а ми не підписуємо, натомість ухвалюємо свою мовну державність. Таким чином ми опиняємося по два різні боки. На це не звертають уваги, але це цікавий момент. 

— Втім, було багато спроб зросійщити українську мову. 

— Так, це було. В ХІХ столітті ця історія була пов'язана з культурно-мовною уніфікацією імперії. Російська імперія хотіла б мати якесь єдине мовне обличчя, єдину культуру. Так робили всі імперії того часу. В радянський час було зрозуміло, що треба робити так і надалі, адже імперія жила. Ці речі зрозумілі, але так само робили з багатьма мовами. Ірландська мова взагалі зникла. 

Тобто, з одного боку, ми на історію русифікації можемо дивитися як на загрозу. Втім, можна подивитися з іншого боку, адже ми прийняли цю загрозу і вистояли. Так, ми пройшли через жорсткі ситуації, через жорна, але ми вийшли на початок XXI століття з законом "Про засади функціонування української мови як державної". Сьогодні ми маємо не просто державну мову, ми маємо інституції державні, які відповідають за державну мову, ми маємо наукові інститути, ми маємо ЗНО, ми маємо освіту державною мовою. Якщо бачите тільки те, як нас розпинали, тоді все пропало. Якщо подивитися, як ми з цим впоралися, то можемо пишатися собою Можемо собі поставити 12 за дванадцятибальною системою. 

— Чи можна сказати, що сьогодні почалося відродження української мови? 

— Я погоджуюся, з тим, що ми сьогодні маємо ренесанс української мови, що справді історія української мови зайшла так далеко, як ще, мабуть, до 24 лютого 2022 року ми не могли собі навіть уявити. Хороша історія. Я люблю цей період за ренесанс та те, що він не перетворився на, скажімо, тоталітарну українізацію. Бо дуже легко з "мови-жертви" стати "мовою-катом". Тобто дуже легко помінятися ролями українській з російською. Попри все, українська мова залишається державною, але вона не обирає стратегію нищення інших мов, які з нею співіснують в цьому світі. Я вважаю це значно більшою перемогою, ніж навіть ренесанс. Бо тут ми виявляємо зрілість, лінгвістичну зрілість. Ми розуміємо, що світ багатомовний і наше завдання посилити свою мову, але не шляхом нищення інших мов. Це мені дуже подобається. Я реально від цього, як сказали б студенти, кайфую.

— Дійсно, зараз люди завзято вивчають українську мову. Подивімося правді в очі, українська досить складна мова. Чи не так?

— Слов'янські мови назагал складні, а наша мова належить до східнослов'янської групи. Скажімо, в західних безпекових студіях для вивчення англійської мови достатньо року, для української —  мінімум три роки, щоб вийти на високий рівень. Якщо системно, скажімо, готують перекладачів, людей, які будуть працювати з мовою по-дорослому, то англійська мова потребує пів року, рік, українська мова — від двох до трьох років.

— Чи плануєте ви перекладати книжку іноземною?

— В мене є така мрія. Втім, ще з видавництвом про це не розмовляли, але гадаю, що скоро така розмова буде. Крім іншого, ця книжка написана мовою європейця. Це легка мова. Коли читаєш, то маєш вловити зміст, а не пробиратися через конструкції мови. Це дуже важливо. 

Також цікаві гості "Ранку Вдома": 

• Відчувають загрозу: психотерапевт пояснив, чому люди відмовляються від підтримки
• "Те, що раніше починалося у 17-18 років, зараз починається в 13-14": тренерка зі статевого виховання пояснила, як батькам реагувати на дитяче і підліткове кохання
• Чи є майбутнє в українського радіо: інтерв'ю з авторкою книги "Пригоди на радіохвилях" журналісткою та радіоведучою Ніною Даценко
• Що треба знати про репресованого радянською владою геніального сина Івана Франка: інтерв'ю з акторами фільму "Інший Франко" Романом Кулішем та Іриною Кудашовою
• Історії незламних: письменниця Дар'я Бура розповідала про книгу присвячену Харкову та його героям
• В Україні стартує програма "ReStart Свідомості": про ментальне здоров'я та менторство для жінок розповіла співзасновниця організації Impact Force Ольга Дьякова