Кремль хоче жити за своїми правилами: про російську агресію говоримо з Марком Фейгіним і Юрієм Федоровим

Росія неодноразово робила заяви про відвід військ від кордону з Україною, однак замість цього провела передислокацію окремих сил. Все це не сприяє зменшенню напруженості в регіоні, заявив прессекретар Державного департаменту США Нед Прайс.

"Попри те, що ми бачили повідомлення про відведення російських військ, ми можемо підтвердити, що лише частина сил РФ була передислокована. Напруженість залишається високою, оскільки Росія зберігає велику кількість сил уздовж кордону. Кількість російських військ у регіоні досі не встановлено з часу вторгнення РФ в Україну в 2014 році. І це продовжує викликати занепокоєння", — наголосив Прайс.

Яку мету ставить перед собою Москва — намагається налякати Київ, демонструє військову міць Заходу, або ж військовою загрозою відвертає увагу росіян від соціальних проблем — про це у програмі "На самом деле: Россия" телеканалу "Дом" говорять незалежний військово-політичний експерт Юрій Федоров і російський опозиціонер Марк Фейгін.

Ведуча програми — Марія Строєва.

— Яку мету ставить перед собою Росія, тримаючи настільки велике військове угрупування біля кордонів чужої держави, нескінченно демонструючи світові свою військову міць на навчаннях?

Федоров: На мою думку, мета полягає в тому, що в Кремлі (принаймні, тепер) після розмови Путіна з Байденом використовують тиск за допомогою військової сили, щоб деморалізувати київське керівництво, деморалізувати президента Зеленського та його оточення.

Загалом, така деморалізація — щоб тримати весь час Київ у напрузі — й становить сьогодні основне завдання Москви після того, як частина російських збройних сил була відведена від українських кордонів.

Вони намагаються її вирішити, і намагаються таким чином зірвати намічене співробітництво України зі Сполученими Штатами — принаймні, те, що зараз називають в українських і американських джерелах "стратегічне партнерство", після візиту Блінкена до Києва. І при цьому — змусити Україну прийняти російську інтерпретацію Мінських угод, і на основі цього — домогтися своїх політичних цілей.

Мабуть, такий тиск продовжуватиметься, він буде часом ставати то сильнішим, то слабшим. Мені здається, що новий пік такого тиску (зокрема, на лінії зіткнення на Донбасі, а також якісь провокації в районі адмінкордону з Кримом) — можливий, зокрема під час зустрічі Путіна з Зеленським, якщо вона відбудеться.

Потім мені здається, що такий пік може виникнути під час святкування 30-річчя Незалежності України, коли планується запустити те, що називається "Кримською платформою", яка викликає й роздратування, й заклопотаність у російських верхівках.

Фейгін: Поведінці Росії є два пояснення. З одного боку, все зайшло надто далеко, й тому для Кремля вже не таким принциповим є питання його репутації. Тобто, доводити нікому нічого вже не збираються.

А з іншого боку — так Кремль перевіряє. Путін же сказав під час послання (Федеральним Зборам 21 квітня, — ред.): "Ми самі встановлюватимемо червоні лінії". Ну ось, власне кажучи, це і є постійна перевірка цих "червоних ліній". Що для Кремля припустимо, і що може виявитися безкарним. Ну, це спосіб взаємодії зі світом тепер такий.

— Світ живе за правилами, а Кремль цих правил не дотримується. І виникає питання — як же залишити Росію за "червоними лініями"?

Фейгін: Коли йдеться про вчинки самого Кремля, він хоче діяти не за загальноприйнятими правилами, а за правилами, встановленими представниками Кремля. Відносно всього, що стосується їх, — вони вимагають дотримання цих правил відносно них.

Не важливо, чого це стосується: суверенітету, державної політики, економіки, санкцій, або ж замаху на їхню власність — частіше злочинно нажиту. Ось там відразу починаються крики про порушення прав. Ви подивіться, як реагують на введення санкцій, які абсолютно законні.

Країни самі вправі встановлювати будь-які рестрикції, залежно від національних інтересів. Реакція — болюча. Апеляція йде до міжнародних правил, наприклад, до членства в СОТ — Світовій організації торгівлі, — що санкції порушують правила СОТ. А йдеться про те, що санкції — це і порушення міжнародного права — в частині прав, якими користуються громадяни, фізичні особи, чиновники, які піддані цим обмеженням, в частині, що стосується відкриття рахунків, відвідування окремих країн, наприклад, США, і так далі.

Вони хочуть мати право встановлювати "червоні лінії" там, де хочуть. А щодо них — щоб "червоні лінії" були узгоджені всіма, як основи міжнародного права. Двоїста позиція.

— Росія концентрує війська на кордоні сусідньої держави — й формально нічого не порушується. А насправді — це демонстрація сили. І для чогось це потрібно?

Фейгін: Це було би більш-менш нормально, якби все це не відбувалося на тлі війни. Бо війна проти України на Донбасі ведеться, незважаючи на те, що Кремль заявляє, що "їх там немає", — це нескінченне заперечення всього на світі, причому речей очевидних. Це знають всі, але Кремль це заперечує. І тому будь-яка передислокація, будь-яка концентрація військ біля цих кордонів викликає законні побоювання. До того ж, з 2014 року відібрана в буквальному сенсі ціла територія. Крим фактично був окупований, і його забрали в України.

І тому будь-який рух військ у напрямку України викликає, власне, здорове побоювання, що зараз ще що-небудь відріжуть. Тут діють побоювання, викликані діями самої Москви.

А з іншого боку — Росія взяла на себе масу зобов'язань, і в 1990-х, і на початку 2000-х років, у частині контролю за пересуванням військ, озброєнням, не кажучи вже про ядерні озброєння. Але ж є відомості про те, що пересуваються й "Іскандери" (ракетні комплекси, — ред.), які невідомо чим ще начинені. А це вже точно порушення всіх міжнародних правил.

У безпечному ж світі все передбачувано відносно один до одного — таке ж пересування військ з боку НАТО і всього іншого. Про це попереджається, пояснюється, навіщо, чому. Навіть якщо це навчання, то все одно ці речі заздалегідь озвучуються. І тоді це не викликає такого занепокоєння.

Але Москва нікого ні про що не ставить до відома вже давним-давно. Тепер, до речі, і з відкритого неба вже денонсована угода. Отже, відносин більше немає жодних.

— А військові паради — це теж залякування? Типу: дивіться, як багато ми маємо військових машин, гармат, і які ми страшні?

Фейгін: І це теж, звичайно. Просто це вже така традиція, яка так і не перервалася з радянських років. Був лише короткий період у середині 1990-х.

Я був депутатом парламенту РФ у 1995 році. І дуже добре пам'ятаю, як святкувалося за Єльцина 50-річчя Перемоги. Там дозволялося навіть меру Москви Лужкову заперечувати проти проходу гусеничної техніки. Тому що доводилося витрачати гроші на відновлення асфальту та булижників мостових.

Зараз неприпустимі взагалі подібного роду приводи для відмови від проходу важкої військової техніки центром Москви. Тому що набагато важливіше демонструвати ось цей мілітаризм.

Коли Росія ні з ким не воювала в період 1990-х, ну, або не було такої агресії, то, можливо, це й викликало більш культурну особливість сприйняття, тому що — така традиція з радянських років. А зараз будь-яка демонстрація військової сили, звісно, всіма сприймається як спроба когось налякати.

Інша справа, що стан цієї техніки насправді — лише для парадів виглядає так переконливо. А в реальності все набагато складніше, я вас запевняю.