Якщо є що сказати світові — всі шляхи відкриті: "Утро Дома" з Андрієм Запорожцем

Лідер гурту SunSay Андрій Запорожець починав свою кар'єру в тандемі з Сергієм Бабкіним. Зараз виконавець працює над сольним проєктом.

Про те, як познайомився з музикою, як починав свої перші виступи, які експерименти робить у своїй творчості, а також про те, як сьогодні змінюють світові й українські тренди, Андрій Запорожець розповів в ефірі програми "Утро Дома". 

Ведучий — Дмитро Слівний.

— Що привело вас у світ музики, хто його відкрив для вас?

— Музика була з самого початку. Те, що я пам'ятаю, — це "Бременські музиканти", казки на платівках, збірник групи Sade, Стінг, Aswad і ще кілька груп із дев'яностих. Це трохи пізніше вже пам'ятаю Патрісію Каас. Багато італійської музики в дитинстві слухав, яка мені не дуже подобалася. Але коли був зовсім маленький, я підспівував. Навчався співати різними мовами. Точніше, я не знав мов, звичайно, але я копіював італійську, французьку, англійську. І міг заспівати відразу. Послухав — і відразу заспівав.

— У хорі співали?

— У хорі співав пізніше трохи, так, теж. Напевно, років з 10.

— Батьки привели? Ну навряд сам...

— Ні, на хор сам не підеш.

— Під враженням від Робертіно Лоретті взяв та й пішов одразу.

— Звичайно, так, батьки, хор, гастролі. Я їздив до Німеччини, Франції, співав у хорі. І вже перші гастролі у мене були років у 12. Такі міжнародні.

— То ви, виявляється, професійний музикант з дитинства?

— Ні. Я досі не професійний музикант, хоча прагну до цього.

— А де ви живете?

— Я живу в Харкові зараз. А загалом, звичайно, подорожував дуже багато. Харків — як база. Приїхав, виправ речі, зібрав валізи, поїхав.

— Ви помітили за останні роки якусь зміну в нашій країні у галузі музики, творчості. Цікаві музиканти, нові відкриття. Що порадувало можливо?

— У нас дуже багато талановитих людей в Україні. Я дуже радію. Чудовий час для творчих людей зараз.

— Чому?

— Тому, що зараз проявляється все, що всередині, максимально. Якщо людині є що сказати, якщо вона готова і може, то шляхи відкриті. А мені цікаво зараз. Я не намагаюся комусь догодити. Мені цікаво робити весь час щось нове. Мені цікаво пробувати. Те, що у мене не виходило 5 років тому, зараз виходить. Я цьому радію. Мені цікаве якесь поле діяльності, яке я зараз для себе бачу.

— А не виходило це з погляду технічного? Виконати не вдавалося?

— І це також. Пробував робити соул-музику, наприклад. І мої спроби, на мій погляд, не були вдалими 7 років тому. Ми пробували робити з різними хлопцями одне, друге, третє. А потім в якийсь момент налагодився коннект з класними музикантами, і вони з часом дозріли, навчилися, і зараз момент, коли виходить те, що я хочу робити. Але це абсолютно не збігається з масовими тенденціями, з очікуваннями людей або з чимось ще.

— Коли з'явилися Prodigy, вони через якийсь час стали попсою. На кожній сумці було написано Prodigy. Хоча загалом це музика бсолютно не трендова. Вони просто робили те, що їм подобається, і це стало популярним.

— Так, Prodigy, до речі, цікавий приклад. На мій погляд, вони, звичайно, ніколи не були попсою, але вони були дуже популярними й збігалися з тодішньою модою. І вони вплинули на ціле покоління людей.

— Ну ось я про це.

— Це дуже дика експериментальна музика, суміш панка з електронною. Вони одні з перших, хто це зробив. Це супер класний приклад.

— І вони абсолютно не мали намір ні під кого підлаштовуватися.

— Це Англія. Давайте визнаємо, що Україна загалом, мені здається, занадто орієнтована на Захід. Навіть більше, напевно, на Америку саме в смакових сенсах. Я завжди хотів ось всього західного. Так виховане моє покоління. А коли ми це отримали, я працював у Нью-Йорку з американцями, спілкувався з багатьма й успішними, і крутими, і різними хлопцями, все це бачив своїми очима. Можу сказати, звичайно, що нам дуже важливо не забувати про те, що ми трохи інші.

Я дуже люблю учасників гурту ДахаБраха. Ми бачилися нещодавно. Вони, напевно, перший паросток. Тобто вони не роблять у чистому вигляді український фольклор, але вони так кльово і класно поєднують це, так цікаво і несподівано. Зробили таке класне шоу. Вони дійсно грали NPR Music, робили саундтрек до англійських або американських серіалів тощо. Це дуже круто. Мені здається, наша сила в якійсь глибині, душевності, в якомусь, можливо, самоаналізі, літературному, в поетичному.

— Більше інтроспективне щось?

— Я можу сказати, що так, поетична традиція дуже потужна. Танцювальна музика — вона скрізь є. Техно? Ну клас. Техно — це субкультура, яка стала такою масовою лише зараз. Дуже модно. Але загалом, якщо чесно, це дуже примітивна музика. Я не хочу нікого образити.

— Але Аlyona Аlyona качає насправді.

— Альона крута, класна. Велика шана їй. Всі, у кого виходить, я вважаю, взагалі молодці. Тому що вони це зробили і вийшло. Я насправді не хочу бути хейтером. Але мені здається, власне, людям добре б шукати себе передусім.

— Ви знайшли чи продовжуєте пошук?

— Ні, я ніколи не знайду. Сходи нескінченні, тому треба просто намагатися все-таки вгору підніматися.

— Як ваша дочка?

— Вона взагалі лютий тринадцятирічний емо-панк.

— Вона на Балі чи повернулася?

— Ні, вона в Харкові живе. Ми зараз дуже прикольно спілкуємося, слухаємо гранж, всяке таке, що я в дитинстві теж слухав. Вона мені ставить якісь нереальні нові композиції різних хлопців. Навіть тих, яких я в житті не слухав. Дуже цікаво.

— Вас не лякає ця музика?

— Ні. Це навпаки — круто.

— А що їх заводить, скажіть? Що є такого особливого в панку?

— Панк — це дух протиріччя, протесту. Справжній панк, насправді, це дуже крута тема. Тому, що це, найперше, протест проти системи. Але зараз, звичайно, це також не те.

— Напрямок став теж більш гламурним?

— Зараз — так, звичайно. Це вже мейнстрім у певному сенсі. Але не всі. Є класні музиканти. І, зокрема, якщо навіть щось повторюють. Ми, по суті, теж з "Кочівниками" щось повторюємо, але ми кайфуємо від цього. І тому виходить круто. Ми просто радіємо самі. Важливо, щоб люди раділи, кайфували від процесу. Ось це — найголовніше взагалі. Кайфувати від процесу — значить бути в моменті, це означає бути провідником, коли енергія тече. Все одно в чомусь воно схоже, в чомусь не схоже.

— А що б ви хотіли зробити в музичному плані найближчим часом? Які мелодії в голові? Які ідеї?

— Є зараз кілька проєктів, які я вже майже доробив. На фінальному етапі альбом нашої групи SunSay. Такий собі совєтсоулфанк, навіть з домішкою афробіту трошки. Цікавий заміс такий ми зробили. Я просто наслухався Мусліма Магомаєва свого часу і зустрів дуже класного композитора, який зараз живе в Талліні, — Стаса Смірнова. Ми з ним давно дружимо. Саме обговорювали Таривердієва тощо. Зокрема, радянську кінематографічну музику. Він це любить, як і я. Я йому кажу: чому ми не робимо таке, чому взагалі ніхто зараз таке не робить? Спробуймо. І ми пробуємо вже три роки. Думаю, ось нарешті, це випустимо. Думаю, що восени. Ми на фінальному етапі, скажімо так. Це один з напрямів. З групою The soul surfers я зробив соул-альбом, такий теж ретро загалом. Але інший за настроєм — простіше, він такий собі роул-соул.

— У мережі можна знайти це?

— Є один трек лише. Ми випустили композицію "Не переживай" саме у розпал локдауну. Він є вже з кліпом. Загалом можна зрозуміти, про що це, подивившись. З "Кочівниками" у нас ось зріє такий g-funk електро проєкт, такий, можливо, брейк біт десь місцями. Ми тільки почали це робити. Я думаю, що у нас піде на це час і до весни робота триватиме, а може, й довше. І плюс ще є сингли, які лежать, чекають свого часу. Можливо, будуть ще якісь сингли несподівані. Це буде сучасна музика. Ось ще ми, до речі, з JULINOZA з Одеси зробили трек. Він буде в її альбомі. Вона дуже талановита, на мій погляд, кльова. Антон Крамер дуже добре співає. Чудовий голос у нього. Мені подобається група Дао Парк. Такий україномовний соул з фанком, дуже прикольний. Є у нас молоді класні хлопці. Лейзі Джізус. Ми дружимо. Він скрізь зараз грає на басу, в класних бендах. З гуртом "О" грає. До речі, відмінна група. У нас багато талановитих, класних хлопців та дівчат і ми з усіма дружимо.

— Хто вам допомагає? Хто ваші люди? Музиканти, з якими граєте.

— Звичайно, я завжди намагаюся бути в компанії людей, які кращі за мене, які більш освічені, які вміють щось, чого я не вмію і тільки в такому сплаві у нас щось виходить. Тому я вдячний Славі Фейм. Тому, як він розуміє і відчуває хіп-хоп, фанк і афромузику. Я не знаю таких більше людей. Звичайно, вдячний Михайлу Нестерову, з яким ми стільки треків випустили. Я вдячний Ігорю The soul surfers, Денису Харлашину — моєму прекрасному гітаристу, з яким ми зробили останній альбом. Багато талановитих людей зі мною працює.