Допомога тим, хто бачив війну: про "гарячу лінію" кризової підтримки розповів психолог Олександр Чаморосов

Знайти правильні слова для підтримки іншої людини буває дуже складно. Саме про це говоритимемо із головним психологом "гарячої лінії" кризової підтримки Українського ветеранського фонду Олександром Чаморсовим. Коли була створена лінія кризової підтримки, як вона працює, хто може звертатися та корисні поради, які знадобляться кожному, дізнавайтеся у "Ранку Вдома".  

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Коли запустили "гарячу лінію" кризової підтримки?

— "Гаряча лінія" почала працювати на початку повномасштабної війни, а саме влітку 2022 року. Її принцип роботи не є новим, вона працює 24/7. Це психологічна та емоційна підтримка в першу чергу. Нещодавно ще підключилися юристи, тобто можна отримати і юридичну підтримку. 

Психологічна підтримка розрахована на кризове консультування. Тобто якщо людина знаходиться в кризовому стані, якщо її "накриває", вона може подзвонити на "гарячу лінію" в будь-який час доби, — стабілізувати стан допоможуть психологи.

— Хто дзвонить на лінію 0800 33 20 29?

— Першочергово, лінія була заснована для ветеранів, ветеранок, їхніх близьких, але дзвонити можуть усі, хто знаходиться в стані, який потребує розмови з психологом та стабілізації.

Звернення можуть бути від будь-якого українця або українки, адже війна торкнулася всіх, навіть тих, хто думає, що вона його не торкнулася.

Більшість звернень до нас надходять від ветеранів та ветеранок, їхній запит можна описати як труднощі в адаптації, труднощі при поверненні до цивільного життя. Це знайомо і для мене.

У моєму досвіді два повернення: перше — на початку 2016 року, після того, як я пішов на фронт добровольцем у 2014 році, і друге — одразу після повномасштабного вторгнення. Друге повернення вже не викликало труднощів, окрім фізичних: була контузія, поранення.

Для мене важким було перше повернення, і саме з проблемами адаптації після повернення звертаються більшість ветеранів та ветеранок. Ці труднощі стосуються і їхніх близьких, адже перший рівень підтримки — це сім'я.

— Як ваш особистий досвід вплинув на роботу?

— Мій досвід дав мені роботу, адже до 2014 року я займався зовсім іншим. Вже після повернення з фронту я вирішив, що хочу допомагати тим, хто повертається, бо сам пройшов процес адаптації.

Відтоді я вирішив здобути психологічну освіту, а до її здобуття почав працювати зі своїми побратимами, посестрами за принципом "рівний рівному".

— Як надати психологічну підтримку тим, хто повернувся з війни?

— Якщо ми говоримо про повернення в сім'ю, до своїх близьких — це може бути дружина чи чоловік — то в цій ситуації важливо спілкуватися і говорити про те, що відбувається, що непокоїть, що не так.

Людина може повернутися іншою, адже досвід війни, як і будь-який інший травматичний досвід, змінює людину. Змінюються й ті, хто чекали, бо війна зараз торкнулася всіх. Тому цим новим людям важливо заново познайомитися.

Важливо не замовчувати моменти, які можуть непокоїти, а говорити про них. І звісно, коли захисник або захисниця повертається, їм потрібен час на відновлення, особливо на фізичне. Не треба на другий день казати: "Чого ти сидиш на дивані? Давай на роботу!".

Головне — дати можливість спочатку фізично відновитися, а вже потім переходити до інших кроків.

Наприклад, моє відновлення тривало досить довго — близько року. Спочатку, не розуміючи, що відбувається, я використовував різні методи, які здавалися "ефективними": алкоголь чи інші речовини. Це все є у відкритому доступі, і здається, ніби може допомогти, але насправді це не так.

На це теж треба звертати увагу: якщо є зловживання, важливо говорити про це та вживати заходів.

Читайте також: "Ворог сподівається на нашу втому": про діяльність Фонду національного добробуту Криму говоримо з Ленуром Мамбетовим