ДНК-тести, розслідування злочинів Росії та пошук зниклих безвісти в Україні: інтерв'ю з гендиректоркою Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти Кетрін Бомбергер

Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ) — це міжурядова організація зі штаб-квартирою в Гаазі. Фахівці забезпечують співпрацю урядів та інших зацікавлених сторін у пошуку осіб, зниклих безвісти внаслідок війни, та за інших обставин. МКЗБ підтримує зусилля, спрямовані на ідентифікацію осіб на основі наукових даних.

Сьогодні чи не найбільшу кількість запитів з проханням допомогти розшукати найрідніших МКЗБ отримує від українців. Лише за офіційними даними за останні півтора року в Україні зниклими безвісти вважаються понад 24 тисячі осіб. Міжнародні організації називають інші цифри — значно більші.

Про те, як Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти допомагає Україні, в інтерв’ю "Ранку Вдома" розповіла генеральна директорка Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти Кетрін Бомбергер.

— Розкажіть чим займається ваша організація?

— Ми допомагаємо знайти зниклих безвісти. Організація була створена 1996 року для допомоги уряду колишньої Югославії у пошуку понад 40 тисяч зниклих безвісти.

2015 року ми офіційно стали міжнародною організацією і наш мандат — забезпечити співпрацю між урядами та іншими суб'єктами, аби знайти осіб, які зникли внаслідок війни, порушення прав людей. Зокрема, тих, хто зник через насильницькі дії, а також осіб, котрі зникли через природні або рукотворні катастрофи, міграції та будь-які інші вимушені причини.

Ми зацікавлені в допомозі Україні, адже тут наразі щонайменше 30 тисяч зниклих безвісти, і ці цифри зростають кожного дня.

— На що зараз спрямована активність організації в Україні?

— Наразі ми працюємо над тим, аби домогтися підписання угоди про співпрацю з урядом України. Чому? Тому що наша робота вимагає втручання багатьох інституцій в Україні — від прокуратури до Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров'я. Остання має інститути судової експертизи в Україні та багато інших пов'язаних установ.

Тому ми очікуємо на підписання угоди Міністерством юстиції, і нам потрібно її запровадити якомога швидше. Також завдяки цій угоді про співпрацю ми можемо визначити, якої саме допомоги потребує Україна. Адже ми тут, аби допомогти, а не робити щось за вас.

Україна неймовірна, вона бореться у війні, але жодна країна самостійно не може відшукати 30 тисяч зниклих безвісти. Тож маємо визначити, де саме потрібна наша допомога.

— Які ваші пропозиції?

— Днями ми провели велику подію у Гаазі під назвою "Профілі зниклих безвісти". Ми зібрали цих дивовижних жінок, котрі мають зниклих безвісти родичів на війні, та громадські організації, що працюють разом, аби відшукати зниклих осіб.

Що б ми хотіли побачити далі? По-перше, бути впевненими у підписанні угоди про співпрацю. По-друге, одразу після цього провести політичну зустріч, на якій спробувати побудувати інституційну інфраструктуру та зміцнити співпрацю між установами в Україні. Потрібна співпраця між ними та родинами зниклих безвісти.

Мають бути єдині двері, куди можуть постукати родичі зниклих безвісти, аби отримати всю інформацію. Повинна працювати одна структура. Також треба вести централізований облік в Україні, що міститиме всю інформацію про зниклих безвісти людей. Зокрема, їхні імена, дату зникнення, місце, обставини і будь-які спроби розслідувати їхні зникнення.

Україна на шляху до встановлення належного процесу верховенства права. Насправді те, що робить Україна, є історичною подією, адже це вперше в історії, коли розслідування справ зниклих безвісти, проводиться під час конфлікту. Тож це, очевидно, створює певні виклики.

Друге, що нам потрібно зробити — це допомогти Україні з технічними можливостями. Ви вже їх маєте, вони дивовижні. Але знову ж таки, ви перебуваєте у стані війни, залучивши третю сторону, а надто міжнародну організацію, отримаєте допомогу не тільки щодо зниклих безвісти людей під час війни, але й у війні з дезінформацією.

Ми можемо допомогти з перевіркою інформації. Повірте, якщо я щось дізналася за мої 25 років роботи з цією проблемою, котра є глибоко політичною, наявність міжнародної комісії з питань зниклих безвісти допоможе Україні перевірити інформацію та представити правду про те, що відбувається.

Передусім це важливо для родин зниклих безвісти й для всієї громадськості. Тому нам потрібно працювати разом, аби зібрати дані, ймовірно, з більш як 100 тисяч людей. Важливо, щоби всі українці, у кого є зниклі безвісти надали дані. Це ключове завдання. Незалежно від того, багаті ви чи бідні, у вас зникла цивільна чи військова особа. Якщо наразі 30 тисяч людей вважають зниклими безвісти і матеріал ДНК буде використано як перший спосіб ідентифікації, вам потрібна наука, аби підтвердити особу. Це може привести до місця злочину, що має велике значення для встановлення правди.

Для цього треба зібрати матеріал ДНК щонайменше трьох членів сім'ї одного зниклого безвісти. Тому, якщо зараз кількість зниклих 30 тисяч і це, ймовірно, занижені дані, необхідно зібрати матеріал у 90-100 тисяч сімей в Україні та за її межами. Адже зараз понад вісім мільйонів біженців проживають у сусідніх країнах. Тож це потребує величезних зусиль, а отже, вимагає співпраці між нами, українською владою та родинами зниклих безвісти.

Крім того, ми хочемо переконатися, що кожне масове поховання, кожен випадок зникнення людей розслідуватимуть на тому рівні, коли докази можна надати в міжнародний суд. Зараз не всі справи передають до суду через високі стандарти, але ми маємо досягти такого рівня, адже це критично. Ми допоможемо Україні в цьому.

Також потрібно збирати зразки ДНК з останків вбитих і, можливо, дітей, яких примусово вивезли. Інакше кажучи, аби знайти родинний зв'язок, слід зіставити ДНК члена родини зниклого та жертви, незалежно від того, мертвий він чи живий.

Нарешті, всі ці дані мають потрапляти до єдиної централізованої захищеної системи даних. Треба вирішити, як ця система працюватиме. Ми маємо можливість, готові допомагати у цьому. І це головне для членів родин, які мають зниклих безвісти, та українського громадянського суспільства, котре таке сильне зараз і було сильним протягом десятиліть.

Нам усім треба працювати разом задля об'єднання українських інституцій, міжнародних організацій, родин зниклих, громадянського суспільства та міжнародного товариства, аби взяти на себе ці зусилля з пошуку 30 тисяч людей.

— Які ще є особливості у роботі організації в Україні? 

— Є велика різниця між роботою, яку ми виконували 27 років і нинішньою ситуацією.

Конфлікт ще триває і це створює певні труднощі не лише в питаннях безпеки, а й у можливості доступу до певних територій, таких як Маріуполь та інших міст.

На мою думку, нам треба почати з територій, до яких ми маємо доступ, аби підготуватися до роботи з територіями, що наразі не доступні. Сподіваємося, уже скоро ці землі звільнять.

Нарешті, є питання конфіденційності. Коли справа доходить до військових. Це дуже делікатне питання. Тут знову ж таки, департамент або Міністерство оборони має вирішити, як вони збираються ділитися базами даних, можливо, анонімно.

Однак це речі, котрі Україна повинна зробити, і ми маємо досвід, аби з цим допомогти.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Українська Каліфорнія, яку зруйнували росіяни: про наслідки підриву Каховської ГЕС говоримо із засновницями проєкту Nova Kahovka Story
• Як світ допомагає Україні з пошуком зниклих безвісти: інтерв'ю з керівником програми Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти Метью Холідеєм
• Сексуальне насильство під час війни: керівниця програми UNFPA Альона Зубченко поділилася статистикою та методами допомоги жертвам
• Наш талісман — пес Херсон, — волонтерка проєкту Hospitails Маргарита Прокудіна розповідає про порятунок тварин